розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення недійсним та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2018 року, ухвалене суддею Федоріщевим С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: Єлізаренко А. І., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи котрий вказала, що 15 травня 1997 року придбала квартиру АДРЕСА_1 ) площею 37,0 кв. м, а 18 травня 1997 року сусідню квартиру АДРЕСА_1 площею 37,9 кв. м у тому ж будинку придбав ОСОБА_2 . Вони знаходилися у партнерських відносинах та придбали зазначені квартири для здійснення підприємницької діяльності, зокрема переобладнання квартир у торгівельне приміщення (магазин). Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 1997 року за їх спільними заявами вказані квартири були переведені до нежитлового фонду. При цьому у п. 4 зазначеного рішення зобов`язано власника будинку укласти із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договори спільного володіння та участі в утриманні будинку та прибудинкової території.

У грудні 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили Товариство з обмеженою відповідальністю "Савой" (далі - ТОВ "Савой").

26 грудня 1997 року між Державним підприємством "Житлово-комунальне об`єднання Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації" та ТОВ "Савой", засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, було укладено договір оренди спірних нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1, зокрема: підвального приміщення № Х загальною площею 39.9 кв. м; сходової клітини І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; приміщення І-3 на першому поверсі площею 12,7 кв. м.

В подальшому, 12 червня 1998 року, ОСОБА_2 уклав із Дніпропетровською міською радою договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого викупив зазначені вище нежитлові приміщення.

26 червня 1998 року комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на спірні нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 .

24 жовтня 2000 року Дніпропетровською міською радою ОСОБА_2 замість свідоцтва про право власності на квартиру було видано свідоцтво про право власності на 57/100 частин приміщення магазину. Відповідно до вказаного свідоцтва ОСОБА_2 отримав у власність, крім частини приміщення магазину (колишня квартира), також частину нежитлових приміщень підвалу та коридору, загальною площею 89,5 кв. м.

Посилаючись на те, що відчуження згаданих вище нежитлових приміщень площею 66,3 кв. м відбулось обом співвласникам магазину, проте договір та право власності було оформлено лише за ОСОБА_2, а також на те, що їхні частки у власності на приміщення магазину мають бути рівними, позивачка просила: визнати недійсним зазначений вище договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 червня 1998 року; скасувати свідоцтво про право власності від 26 червня 1998 року № 1496, видане комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради на ці нежитлові приміщення; скасувати свідоцтво про право власності на 57/100 частин приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, видане ОСОБА_2 ; визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на Ѕ частину вказаних нежитлових приміщень та зобов`язати зареєструвати за нею це право у комунальному підприємстві "Міське бюро технічної інвентирезації" м. Дніпропетровська.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому посилаючись на те, що остання перешкоджає його підприємницькій діяльності та оспорює його право власності щодо нежитлових приміщень, а саме: приміщення № Х загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м, загальною площею по приміщенням № Х, І-1 - 53,6 кв. м в підвалі в житловому будинку літ. А-4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин-приміщення № 1, № 2, коридор І-3, загальною площею по об`єкту (у тому числі й колишньої квартири) - 89,5 кв. м на першому поверсі в будинку літ. А-4, ганок літ. а, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1, АДРЕСА_1 . Тому просив визнати право власності на спірні приміщення за собою.

Ураховуючи викладене та посилаючись на положення статті 392 ЦПК України, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на зазначене майно.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2018 року в первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності відмовлено у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпропетровської міської ради, комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право власності в цілому на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення: приміщення № Х загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м, загальною площею по приміщенням № Х, І-1 - 53,6 кв. м в підвалі в житловому будинку літ. А-4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин-приміщення АДРЕСА_1, № 2 коридор І1- 3, загальною площею по об`єкту - 89,5 кв.м. на першому поверсі в будинку літ. А-4, ганок літ. а, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений міською радою з ОСОБА_2, не суперечить законодавству і останній правомірно набув право власності на ці приміщення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2020 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2018 року у цій справі скасовано в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення: приміщення № Х загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м, загальною площею по приміщенням №Х, І-1 - 53,6 кв. м в підвалі в житловому будинку літ. А-4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зазначених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до участі у справі в якості співвідповідача не було залучене об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (далі - ОСББ "Гоголевський-1"), як власника спірних допоміжних приміщень, про визнання права власності на які заявляє ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСББ "Гоголевський-1" (далі - ОСББ "Гоголевський-1") подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу № 667/н від 12 червня 1998 року нерухомого майна: підвальне приміщення № Х загальною площею 39.9 кв. м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м - загальна площа по об`єкту 66,3 кв. м, в житловому будинку А-4 по АДРЕСА_1, який укладений між комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2 ; скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 26 червня 1998 року, яке видано комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради на нежитлові приміщення нерухомого майна: підвальне приміщення № Х загальною площею 39,9 кв. м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м., на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м - загальна площа по об`єкту 66,3 кв. м, в житловому будинку АДРЕСА_1, яким зареєстроване право власності за ОСОБА_2 . В іншій частині рішення залишити без змін.

Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У квітні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заявник посилався на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилався на порушення судом процесуального права, оскільки, на його думку, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про права та обов`язки ОСББ "Гоголівський-1".

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що права ОСББ "Гоголівський-1" оскарженими судовими рішеннями не порушено, а його касаційна скарга є необґрунтованою.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСББ "Голосіївський-1".

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 15 травня 1997 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 ), а 18 травня 1997 року сусідню квартиру АДРЕСА_1 у тому ж будинку придбав ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 1997 року вказані квартири були переведені до нежитлового фонду. При цьому у п. 4 зазначеного рішення зобов`язано власника будинку укласти із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договори спільного володіння та участі в утриманні будинку та прибудинкової території (т. 3 а.с. 7).

26 грудня 1997 року Державним підприємством "Житлово-комунальне об`єднання Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації" в оренду передано нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1, зокрема: підвальне приміщення № Х загальною площею 39.9 кв. м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м; приміщення І-3 на першому поверсі площею 12,7 кв. м (т. 1 а.с. 21-24).

В подальшому, 12 червня 1998 року, ОСОБА_2 уклав із Дніпропетровською міською радою договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого придбав зазначені вище нежитлові приміщення.

26 червня 1998 року комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1, зокрема: у підвалі приміщення № Х загальною площею 39.9 кв. м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; приміщення І-3 на першому поверсі площею 12,7 кв. м, загальною площею 66,3 кв. м (т. 1 а.с. 11).

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29 вересня 1998 року затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію магазину (після реконструкції квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_1, проведеної ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) загальною площею 74,9 кв. м, а також дозволено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ввести в експлуатацію зазначений магазин (т. 1 а.с. 13).

24 жовтня 2000 року Дніпропетровською міською радою було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на 57/100 частин приміщення магазину.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 1963 року (у редакції, що була чинною на момент звернення ОСОБА_1 із позовом) суд приступає до розгляду цивільної справи: за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час подання ОСОБА_2 позову) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

У рішенні від 02 липня 2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України щодо підвідомчості господарським судам справ "у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві" треба розуміти так, що господарським судам підвідомчі справи про визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненормативних актів незалежно від дати їх прийняття.

Для віднесення спору до господарської юрисдикції слід встановити наявність саме господарських правовідносин між сторонами, оскільки за відсутності господарських правовідносин між сторонами, спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

У статті 42 Конституції України закріплено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28 липня 1999 року, а ОСОБА_1 - з 13 жовтня 1999 року.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 вересня 1997 року квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 переведені до нежитлового фонду та дозволено їм переобладнання цих квартир під торгівельне приміщення. При цьому у п. 4 зазначеного рішення зобов`язано власника будинку укласти із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договори спільного володіння та участі в утриманні будинку та прибудинкової території.

01 грудня 1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заснували ТОВ "Савой", яке на час розгляду справи не припинено.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29 вересня 1998 року затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію магазину (після реконструкції квартир АДРЕСА_1, проведеної ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), а також дозволено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ввести в експлуатацію зазначений магазин (т. 1 а.с. 13).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що сторони здійснювали підприємницьку діяльність у переобладнаному приміщенні придбаних ними квартир, використовуючи ці приміщення для розміщення магазину.

Спір між сторонами виник щодо майна, яке використовується для їхньої підприємницької діяльності. Крім того, ОСОБА_1 у своєму позові та уточненнях до нього посилається на те, що спірне майно ними використовувалося як допоміжне при здійсненні підприємницької діяльності у магазині і вона має на нього право як співвласник цього магазину.

Відповідач також звернув увагу судів на те, що спір стосується майна, яке використовується для підприємницької діяльності.

Ураховуючи викладене, та те, що спірні приміщення сторонами на момент пред`явлення позовів використовувалися для підприємницької діяльності (магазину), а також те, що право власності на ці приміщення ОСОБА_1 оскаржує саме для цілей свого підприємництва та як співвласник магазину, колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що між сторонами наявні господарські правовідносини і позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України, провадження у справі необхідно закрити.

Керуючись статтями 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності на нерухоме майно закрити.