Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбуза касаційними скаргами ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Шитченко Н. В. та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Шитченко Н. В., ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та відповідача з грудня 2008 року до вересня 2018 року; поділити спільне майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 1997 року до 06 серпня 2008 року, під час якого за спільні кошти подружжя та спільними зусиллями було добудовано та здано в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1, який на час укладення шлюбу був об`єктом незавершеного будівництва, не придатним для проживання. У 2004 році позивач виготовила правовстановлюючі документи на житловий будинок, в яких титульним власником спірного будинку вказано ОСОБА_2, після чого подружжя разом з донькою зареєструвались у будинку. Ремонтні роботи та добудову будинку подружжям було продовжено, були здійснені спеціальні газові роботи, зроблено водяне опалення тощо.Після розірвання шлюбу позивач з донькою переїхали на інше місце проживання. Однак через 3-4 місяці сторони знову стали проживати однією родиною без реєстрації шлюбу. У 2010 році позивач поновила реєстрацію свого місця проживання в спірному будинку та залишається зареєстрованою в ньому до сьогодні. До осені 2018 року сторони спільно проживали, мали взаємні права та обов`язки, спільний побут та спільний бюджет.Встановлення факту спільного проживання із ОСОБА_2 у період з грудня 2008 року до вересня 2018 року позивачу необхідно для поділу спільно набутого майна, а саме спірного житлового будинку. Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Борзнянський районний суд Чернігівської області рішенням від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання її однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що мета юридичного факту, який просить встановити позивач, не має правового значення, оскільки не спрямована на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян та не породжує юридичних наслідків.Вирішуючи вимоги про поділ майна, районний суд виходив з того, що позивач не надала суду належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження обставин її грошової чи трудової участі (вкладу) у зведенні спірного будинку в період шлюбу, щоб він міг належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Відповідач спростував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя дослідженими в судовому засіданні доказами.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Чернігівський апеляційний суд постановою від 02 вересня 2020 року рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 7/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 13/20 частин вказаного житлового будинку. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 382,08 грн судових витрат.Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю з боку сторін клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, визнанням позивачем факту 30 % готовності спірного будинку на час укладення шлюбу та презумцію віднесення майна, набутого у шлюбі, до спільного майна подружжя, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у цій справі є 7/10 частин спірного будинку, тому виходячи із засад рівності часток, за кожним із подружжя має бути визнано право власності на 13/20 частин. З висновком районного суду про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання її однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем з грудня 2008 року до вересня 2018 року апеляційний суд погодився, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам законодавства.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 18 вересня 2020 року виправив допущену в резолютивній частині скороченої постанови та у резолютивній частині повного тексту постанови Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року описку, зазначив розмір суми, стягненої із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат: замість помилково зазначеної "1 382,08 грн" вказав правильну "2 931,70 грн".
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при винесенні постанови в її резолютивній частині було допущено описку в зазначені судом розміру відшкодування судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву на них, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 вересня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі.Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18;відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що постанова апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою, оскільки належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог немає. ОСОБА_1 звернулася з позовом про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і не ставила питання в контексті статті 62 СК України, зокрема, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно може бути визнане об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в результаті чого вийшов за межі позовних вимог.Позивач не надала доказів щодо затрат, які вона понесла на будівництво будинку, не представила жодного документа, який би свідчив, що вона має якесь відношення до будівництва будинку. Сам факт допиту свідків у суді не є беззаперечним доказом, оскільки свідки вказали, що вони виконували деякі оздоблювальні роботи 10-12 років тому, і вартість цих робіт жоден із свідків не вказав.Апеляційний суд визнав беззаперечним доказом голослівну та нічим не обґрунтовану і не підтверджену заяву позивача про те, що він нібито особисто будинок побудував лише на 30 %, при цьому не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зазначили, що коли вони в 1992 -1993 роках підключали будинок до електроенергії, він був повністю побудований.Постанова апеляційного суду в частині залишення без змін рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17 березня 2020 року в касаційному порядку не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду.
04 березня 2021 року надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, мотивований законністю та обґрунтованістю ухваленого у справі рішення.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 вересня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року.Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, тому разом із постановою апеляційного суду підлягає скасуванню.Ураховуючи, що апеляційний суд встановив 30 % його особистої власності у спірному будинку, а 70 % цього будинку ніби то є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно і відсоток задоволених вимог від 70 % становить 35 %. Отже, позов і апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені не на 70 %, як зазначив апеляційний суд, а на 35 %.
16 січня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, мотивований тим, що при винесенні постанови апеляційний суд допустив описку в її резолютивній частині, тому оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.05 січня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року.Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконкому Борзнянської міської ради народних депутатів від 30 червня 1983 року № 93 ОСОБА_2 надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці АДРЕСА_1 площею 600 кв. м відповідно до якого відповідачу видано дозвіл на виконання будівельних робіт.
05 липня 1983 року між виконкомом Борзнянської міської ради народних депутатів та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно.
06 липня 1983 року архітектор техбюро при Борзнянському райвиконкомі склав акт про відвід в користування ОСОБА_2 в натурі земельної ділянки загальною площею 600 кв. м на АДРЕСА_1 .
04 вересня 1985 року між підрядною організацією та ОСОБА_2 підписано акт на здачу виконаних робіт з будівництва стін будинку.
04 грудня 1985 року між підрядною організацією та ОСОБА_2 підписано акт на здачу виконаних робіт з покрівлі будинку.
21 листопада1997 року між сторонами укладено шлюб, в якому народилася донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підключення спірного будинку до централізованого водопостачання здійснено згідно з договором від 30 листопада 2020 року № 1-00000491 (довідка КП "Борзна-Комунальник" від 12 березня 2020 року № 33).
03 грудня 2003 року на спірний житловий будинок виготовлено технічний паспорт.
24 грудня 2003 року складено акт прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника, згідно з яким забудову садиби ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 прийнято до експлуатацїї з оцінкою.
Рішенням виконкому Борзнянської міської ради народних депутатів від 25 грудня 2003 року № 94 затверджено акт здачі в експлуатацію індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1, житловою площею 50,3 кв. м, корисною 94,4 кв. м тавизначено оформити право власності на домоволодіння.
29 січня 2004 року виконавчий комітет Борзнянської міської ради видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно з яким ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1, та цією ж датою проведено державну реєстрацію права власності.
18 лютого 2004 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5 зареєстрували своє місце проживання у спірному будинку.
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2007 року шлюб між сторонами розірвано.
24 червня 2009 року позивач з донькою знялися з реєстрації за спірною адресою та повторно зареєструвалися 21 липня 2010 року, де зареєстровані дотепер.
За висновком ПП "Бюро оцінки "Фенікс", ринкова вартість спірного будинку станом на 09 квітня 2019 року становить 335 045,00 грн.
Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у судовому засідання дали показання, що вони здійснювали ремонтні та оздоблювальні роботи, добудову веранди більше як 11-15 років потому.
Свідок ОСОБА_9, сусідка сторін, зазначила, що у будинку до 1997 року ніхто не проживав, готовою до проживання була лише одна кімната, сторони після одруження здійснили ремонтні роботи в інших приміщеннях будинку, прибудовано веранду, проведено газ, водопостачання.
Знаходження будинку в недобудованому стані на час укладення між сторонами шлюбу також підтвердили допитані судом як свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 .
Апеляційний суд роз`яснив сторонам право призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, однак сторони таким правом не скористались.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності.Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.Згідно з пунктом 1 розділу VІІ "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України (2947-14)
цей Кодекс набрав чинності 01 січня 2004 року.Статтею 24 КпШС України, який діяв на час укладення шлюбу та будівництва спірного будинку, передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.Аналогічна норма міститься і в статті 57 СК України. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічна норма містилася в статті 22 КПШС України).Таке саме положення містить і стаття 368 ЦК України.Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що закон встановив презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 05 липня 2021 року у справі № 591/692/19, від 09 червня 2021 року у справі № 750/8628/18 та багатьох інших постановах Верховного Суду, практика якого у цій категорії справ є сталою.Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Отже, набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майна. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.Суди встановили, що спірний будинок відповідач набув у власність 29 січня 2004 року, тобто в період шлюбу з позивачем.Визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити факт його набуття, створення до шлюбу, або той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.У цій справі тягар доказування, що спірний будинок належить на праві особистої власності відповідачу, покладено саме на нього.Спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірний будинок, право власності на який оформлено у період шлюбу сторін, відповідач наголошував, що станом на 1997 рік будинок мав 100 % готовності, були вигнані стіни, дах та він проживав у ньому, проте належних доказів готовності цього будинку у відсотковому співвідношенні не надав та не скористався правом заявити клопотання про проведення відповідної експертизи, без якої встановити відсоток готовності будинку до укладення шлюбу неможливо.В той же час суд встановив, що прийняття завершеного будівництвом житлового будинку в експлуатацію, затвердження відповідного акта виконавчим комітетом міської ради та оформлення права власності відбулося вже у шлюбі - у 2003-2004 роках. У суді апеляційної інстанції позивач визнала, що на час укладення шлюбу готовність будинку становила 30 %, а відповідач не довів, що зведення стін і даху будинку на час укладення шлюбу становило більше ніж 30 %.Отже, встановивши фактичні обставини справи, апеляційний суд правильно визначився з нормами матеріального права, які підлягають застосування, застосувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, та урахувавши визнання позивачем 30 % готовності спірного будинку на час укладення шлюбу, що не було спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на 7/20 частин будинку, тобто на 1/2 частину від 70 % будинку, набутого у шлюбі. Висновки апеляційного суду в частині вирішення вимог щодо поділу спірного будинку не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.Аргументи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного суду і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суд апеляційної інстанції дотримав норми матеріального та процесуального права. Сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, є безпідставними з огляду на таке.Статтями 256-257 та 261 ЦК України (435-15)
визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).Оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, а розірвання шлюбу не тягне за собою припинення цього права. Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Відповідач не довів, що після розірвання шлюбу між ними виник спір щодо спірного будинку. Більше того, суд встановив, що зі згоди відповідача позивач 21 липня 2010 року повторно зареєструвалася в спірному будинку, де й проживає дотепер. Неподання ОСОБА_1 позову про поділ будинку до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення її права на це майно, зареєстроване за ОСОБА_2, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Спір між сторонами щодо поділу будинку виник у вересні 2018 року, оскільки відповідач почав чинити перешкоди в користуванні спірним будинком.Ураховуючи наведене, висновок судів про дотримання позивачем позовної давності на звернення до суду з цим позовом є обґрунтованим.
Щодо ухвали Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року про виправлення описки
Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.Встановивши, що в резолютивній частині скороченого тексту постанови суду та у повному тексті постанови суду допущена описка у зазначенні стягненої суми на відшкодування судових витрат, оскільки вказано, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 382,08 грн на відшкодування судових витрат, замість необхідних 2 931,70 грн (позовні вимоги та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені на 70 %, тому розмір відшкодування судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 1 172,68 грн (1 675,25 грн х 70 %), за подання апеляційної скарги - 1 759,02 грн (2 512,88 грн х 70 %)), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виправлення допущеної описки.Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі, зводяться до неправильного тлумачення в частині часткового задоволення позовної вимоги майнового характеру в процентному співвідношенні, адже 100 % майнового спору у цій справі є поділ в рівних частинах всього будинку, однак апеляційний суд встановив, що поділу в рівних частинах підлягає лише 70 % спірного будинку, оскільки його 30 % є особистою власністю відповідача.Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді В. С. ЖдановаА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун