Постанова

Іменем України04 серпня 2021 рокум. Київсправа № 727/80/19провадження № 61-3255св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Чернівецька міська рада в особі державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК", Чернівецької міської ради в особі державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни про визнання факту порушення банком умов іпотечного договору, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, вилучення записуза касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 26 жовтня 2020 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати факт порушення Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) умов іпотечного договору, а саме - розділу щодо звернення стягнення і реалізації предмета іпотеки, що призвело до порушення її права власності на об`єкт нерухомого майна: відокремлені 50/100 ідеальних часток нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, індексний номер: 32243496 від 07 листопада 2016 року, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПРИВАТБАНК", вилучивши запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03 листопада 2016 року № 17304645 про реєстрацію права власності на це майно за АТ КБ "ПРИВАТБАНК".Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 12 жовтня 2006 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК", був укладений кредитний договір № CVVPGA00000003, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 12 жовтня 2006 року до 09 жовтня 2026 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 100 000,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 30 000,00 дол. США на сплату страхових платежів.13 жовтня 2006 року між нею ы ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" був укладений договір іпотеки № CVVPGA00000009, за умовами якого для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме відокремлені 50/100 ідеальних часток нежилого приміщення АДРЕСА_1 .У подальшому їй стало відомо, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зареєструвало за собою право власності на нежитлове приміщення, передане в іпотеку.На її думку, реєстрація речових прав на зазначений об`єкт нерухомості за АТ КБ "ПРИВАТБАНК" є незаконною, а тому рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом як такі, що суперечать закону та договору іпотеки, оскільки вона не отримувала від іпотекодержателя письмової вимоги про усунення порушень, а тому АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не могло надати державному реєстратору документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання такого документа іпотекодавцем.Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. Однак серед документів, які надані реєстратору для реєстрації права власності, немає документів, які підтверджують факт порушення умов кредитного договору та доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення таких порушень.АТ КБ "ПриватБанк", всупереч статті 37 Закону України "Про іпотеку", належним чином не забезпечив оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Тобто передання майна у власність АТ КБ "ПриватБанк" відбулась без належної оцінки, на підставі застарілих даних, без доступу до об`єкта оцінки, не на замовлення власника чи за рішенням суду, а тому сумнівними є висновки суб`єкта оціночної діяльності в звіті про оцінку.Також зазначала, що в договорі іпотеки від 13 жовтня 2006 року визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, серед яких немає такого, який би давав право іпотекодержателю задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки саме у спосіб, який оскаржується. Укладаючи у 2006 році іпотечний договір, вона не узгоджувала з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а лише надавала згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.Крім того, вказувала, що державний реєстратор не взяв до уваги те, що на спірне нерухоме майно накладено обтяження постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Чернівецьким міським відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області від 16 червня 2016 року, індексний номер 30078345.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїШевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 26 жовтня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, індексний номер 322496 від 07 листопада 2016 року, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ "ПРИВАТБАНК", вилучивши запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03 листопада 2016 року № 17304645 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПРИВАТБАНК". У задоволенні іншої частини вимог відмовив.Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ "ПРИВАТБАНК" проведена всупереч нормам законодавства, а тому підлягає скасуванню. При цьому суд виходив з того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту у вигляді визнання факту порушення АТ КБ "ПРИВАТБАНК" умов іпотечного договору, а саме розділу щодо звернення стягнення і реалізації предмета іпотеки, є неналежним в розумінні статті 16 ЦК України. Такий спосіб захисту не відновлює права ОСОБА_1 та не сприяє захисту її прав, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови апеляційного судуЧернівецький апеляційний суд постановою від 08 лютого 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 26 жовтня 2020 року залишив без змін.Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументиУ лютому 2021 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 26 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 756/14222/16-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 323/299/17.Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що банк, використовуючи своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувся із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, та надав перелік документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, в тому числі повідомлення про усунення порушень від 21 липня 2016 року, адресовані ОСОБА_1, з доказами вручення. Таким чином, вважається, що ОСОБА_1 отримала вимогу про усунення порушень, оскільки банк не тільки відправив на її адресу такого листа, а й довів факт його вручення адресатові. При цьому показання свідків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що позивачка отримала повідомлення, а не вимогу, не можна брати до уваги як належні докази, адже вказані свідки є заінтересованими особами. АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не порушувало Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , а також Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок), надало всі документи, необхідні для проведення державної реєстрації, а тому підстав для відмови у проведенні державної реєстрації не було. Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Отже, суди дійшли помилкового висновку, що державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії до зняття обтяжень, накладених постановою Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернівецькій області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 червня 2016 року, серія та номер 51454957. Суди не звернули уваги на те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.24 квітня 2021 року справа № 727/80/19 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи Суди встановили, що 12 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CVVPGA00000003, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 12 жовтня 2006 року до 09 жовтня 2026 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 100 000,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 30 000,00 дол. США на сплату страхових платежів. 13 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № CVVPGA00000009, за умовами якого для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме відокремлені 50/100 ідеальних часток нежилого приміщення АДРЕСА_1.У договорі іпотеки міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надіслало позивачці ОСОБА_1 повідомлення від 21 липня 2016 року, а не вимогу про усунення порушення, згідно з яким ОСОБА_1 повідомлено про те, що на підставі пункту 27 договору іпотеки, статті 38 Закону України "Про іпотеку" банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки, і протягом 30-денного строку з дня отримання повідомлення вона має право заявити про свій намір купити предмет іпотеки. Вимоги про усунення порушення та сплату простроченої заборгованості за кредитним договором повідомлення від 21 липня 2016 року не містить. Факт надіслання ОСОБА_1 саме повідомлення, а не вимоги, підтверджується показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів № 2558, наданих з відділення "Чернівці-2", рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке 11 серпня 2016 року отримала дочка позивачки. Опис вкладення до листа АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не надало.У листопаді 2016 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі договору іпотеки звернуло стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки. Відповідний запис № 17304645 внесено державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03 листопада 2016 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені лише в частині задоволених позовних вимог, а тому переглядаються тільки в частині вирішення цих вимог.Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми праваВідповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.Відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.Результат аналізу статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.У частині першій статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).Порядком визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).Таким чином, у пункті 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення порушень виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) , та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211.У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, щоб надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.Встановивши факт неотримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень та намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та вилучення відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що ОСОБА_1 отримала вимогу про усунення порушень від 21 липня 2016 року, не заслуговують на увагу, оскільки суди у цій справі встановили факт надіслання ОСОБА_1 саме повідомлення, а не вимоги про усунення порушень, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів № 2558, поданих з відділення "Чернівці-2", рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке 11 серпня 2016 року отримала дочка позивачки. Опис вкладення до листа банк не надав.Стосовно доводів касаційної скарги про здійснення реєстратором реєстраційної дії за наявності обтяження на нерухоме майно Верховний Суд виходить з такого.Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, коли наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.За методом правового регулювання частина перша статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" була сформульована як дозвільна регулятивна диспозитивна норма, оскільки наділяє суб`єкта можливістю здійснювати певні дії за декількома варіантами, вказує на можливість вибору іншого варіанта поведінки нотаріуса: у державні реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у певних випадках.Разом із тим у частині четвертій статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" зазначені підстави, коли така відмова не застосовується.Згідно з пунктом третім частини четвертої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.Відповідно до висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 61-45цс20), стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є примусовою дією іпотекодержателя, то державна реєстрація права власності на спірну квартиру здійснювалася з урахуванням умов, визначених у пункті 3 частини четвертої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і підстав для відмови у її проведенні у нотаріуса не було.Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2018 року у справі № 466/5878/16-ц (провадження № 61-1268св17), від 25 червня 2020 року у справі № 904/2922/18 (пункти 98, 107-108, 116), від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20, від 02 червня 2021 року у справі № 520/5566/19 (провадження № 61-7800св20), від 16 червня 2021 року у справі № 761/4651/19 (провадження № 61-1787св21).Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що на момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване обтяження на все майно ОСОБА_1, у тому числі і на спірне нежитлове приміщення, що є підставою для відмови у державній реєстрації права власності на спірну квартиру.Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині є слушними, однак, враховуючи вищенаведені обставини щодо ненаправлення боржнику вимоги про усунення порушень, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.У зв`язку з цим оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог, пред`явлених до АТ КБ "ПРИВАТБАНК", про визнання дій державного реєстратора неправомірними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, вилучення відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обґрунтованими, і підстав для їх скасування в цій частині немає.Водночас Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди не врахували правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), стосовно того, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, з огляду на таке.Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що "[…] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19).Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо предмета іпотеки, а тому державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г. Ф. є неналежним відповідачем. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до державного реєстратора, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нього належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача. У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог до державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 26 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Галини Федорівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, вилучення запису скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 26 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, вилучення запису залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун