Іменем України02 серпня 2021 рокум. Київсправа № 447/1237/18провадження № 61-14552св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,учасники справи:позивачка - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про примусове виселення з житлового будинку.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 11 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру", банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 16-1074/2012, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати позичальникові кредит у сумі 600 000 грн. Банк (кредитор) свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. 11 липня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між кредитором та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку кредитору нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 373 кв. м, житловою площею 145 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею 0,1325 га, кадастровий номер 4623055400:01:002:0093, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На порушення умов іпотечного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, тому банк прийняв рішення звернути стягнення на спірне майно у рахунок погашення боргу. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 13 січня 2014 року позов ПАТ "Банк Кіпру" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, звернуто стягнення на спірний житловий будинок та земельну ділянку. Після ухвалення рішення стало відомо, що у житловому будинку, який є предметом іпотеки, зареєстровані неповнолітні діти. 21 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк" (далі - ПАТ "Неос Банк"), яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ "Банк Кіпру", та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір факторингу. У квітні 2015 року ТОВ "Кредитні ініціативи" надіслали відповідачам письмову вимогу іпотекодержателя про добровільне виселення з житлового приміщення, проте така залишилася без задоволення.

З урахуванням зазначених обставин позивач просив виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спірного житлового будинку.

Заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 17 липня 2019 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку, загальною площею 373 кв. м., житловою площею 145 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будинок переданий в іпотеку придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів, заборгованість за кредитним договором не виплачена, право користування спірним житловим будинком у неповнолітніх дітей виникло після укладення договору іпотеки, відповідачі впродовж тривалого періоду часу у цьому житловому будинку не проживають, тому вимоги позивача щодо виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла підлягають задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 17 липня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний житловий будинок не був придбаний за рахунок кредиту (позики) банку, а лише виступав заставою у споживчому кредитному договорі від 11 липня 2012 року

№ 16-1074/2012 укладеного між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1, тому суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Крім того, виселяючи із спірного житлового будинку неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції не визначився із новим місцем реєстрації дітей, залишивши таких бездомними особами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2020 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення під час карантину та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, обмежив позивача у праві взяти участь у судовому засіданні та надати докази про наявність у відповідачів іншого нерухомого майна. Суд не врахував, що спірне нерухоме майно вже не є предметом іпотеки, оскільки з серпня 2019 року ТОВ "Кредитні ініціативи" є власником цього будинку, а відповідачі чинять перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні належному йому майном.

У січні 2021 року від ТОВ "Кредитні ініціативи" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких позивач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-709цс-16, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 229/3757/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц;відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109, статей 103 та 132-2 Житлового кодексу Української РСР.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 11 липня 2012 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 16-1074/2012, згідно з умовами якого банк зобов`язується надати боржнику кредит у сумі 600 000 грн. Банк (кредитор) свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі, передбаченій умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 11 липня 2012 року

№ 16-1074/2012 кредит у сумі 600 000 грн надавався на споживчі потреби (т. 1, а. с. 10).

11 липня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між кредитором та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1880. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку кредитору нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 373 кв. м, житловою площею 145 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею 0,1325 га, кадастровий номер 4623055400:01:002:0093, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з пунктом 1.2.1 іпотечного договору зазначений житловий будинок належить іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 26 березня 2012 року у справі №1313/1064/12, та зареєстрований у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 04 квітня 2012 року (т. 1, а. с. 12-22, т. 2, а. с. 62-64).

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 13 січня 2014 року позов ПАТ "Банк Кіпру" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено та звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 373 кв. м, житловою площею 145 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею 0,1325 га, кадастровий номер 4623055400:01:002:0093, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

21 липня 2014 року між ПАТ "Неос Банк", яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ "Банк Кіпру", та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір факторингу.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору клієнт (ПАТ "Неос Банк") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та договорами забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом факторингу прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних; санкцій та інших обов`язкових платежів.

У квітні 2015 року ТОВ "Кредитні ініціативи" надіслали відповідачам письмову вимогу іпотекодержателя про добровільне виселення з житлового приміщення, проте така залишилася без задоволення.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (стаття 40 Закону України "Про іпотеку").

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення

на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору,

і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем статті 40 Закону України "Про іпотеку".

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Встановлено, що спірний житловий будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки виселення відповідачів з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

Зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням, є обов`язком позивача.

Як на підставу касаційного оскарження заявник, зокрема, посилався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109, статей 103 та 132-2 Житлового кодексу Української РСР, тобто у разі заявлення вимоги про виселення без надання іншого житлового приміщення за наявності у відповідачів, або у одного з них, що є членом їх родини (сім`ї) іншого житлового приміщення або наявність у відповідачів достатніх доходів для оренди такого житла.

Проте посилання заявника про те, що відповідачі мають інше постійне житло, а тому підлягають виселенню з іпотечної квартири без надання такого приміщення, є безпідставними, оскільки саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши інше постійне жиле приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане відповідачам, а не факт наявності у них іншого житла чи житла їх родичів.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14-ц (провадження № 61-670св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 520/7676/18 (провадження № 61-18842св20).

Також заявник посилався на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс-16, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 229/3757/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц та від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19).

Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах інші правовідносини, а саме - усунення перешкод у користуванні приміщенням, які не стосуються виселення осіб з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне нерухоме майно уже не є предметом іпотеки, оскільки воно належить на праві власності ТОВ "Кредитні ініціативи" є безпідставними, оскільки іпотекодержатель, а нині новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги про порушення права відповідача, брати участь у розгляді апеляційної скарги, оскільки із матеріалів справи випливає, що представник позивача двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 18 червня 2020 року та 27 серпня 2020 року у зв`язку із поширенням коронавірусної інфекції в України.

Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведених обставин, тривалості судового провадження, неодноразового відкладення апеляційного розгляду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 27 серпня 2020 року за відсутності представника позивача, який належним чином був повідомлений, а продовження адаптивного карантину не зупиняє роботи судів.