Іменем України28 липня 2021 рокум. Київсправа № 554/9586/19провадження № 61-1045св21Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Фаловської І. М.,суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., учасники справи:позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,третя особа (за первісним та зустрічним позовами) - виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування,третя особа (за зустрічним позовом) - виконавчий комітет Супрунівської сільської ради як орган опіки та піклування,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_2 та передання йому - батькові, ОСОБА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час перебування у якому в них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 у 2015 році син залишився проживати з матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинула. Після її смерті ОСОБА_2, яка є бабусею ОСОБА_3, утримує хлопчика у себе без будь-яких законних підстав та відмовляється його віддати батькові ОСОБА_1 . З цього приводу він звертався до поліції та до відділу у справах дітей виконкому Шевченківської районної у м. Полтаві ради. Проте, незважаючи на вжиті заходи, повернути дитину ОСОБА_2 відмовляється.

Позивач зазначав, що між ним та сином існують усталені теплі родинні стосунки. Після розірвання шлюбу з матір`ю дитини ОСОБА_1 намагався приймати участь у вихованні сина, проводити з сином якнайбільше часу, незважаючи на всі перешкоди з боку матері. Син є учнем 4-Г класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 29. ОСОБА_1 постійно відвідував навчальний заклад, спілкувався з вчителями, надавав школі необхідну допомогу.

Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності його матері, бабусі хлопчика - ОСОБА_5 . У квартирі позивач проживає один; квартира має всі зручності, знаходиться в належному стані, у ній є необхідні меблі. Для дитини є всі умови для комфортного проживання. Вважає, що відібрання малолітнього сина від ОСОБА_2 буде відповідати його найкращим інтересам, забезпечить гідні умови для його виховання та розвитку, а тому просив суд вжити заходів судового захисту.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2019 року загинула її дочка ОСОБА_6 на утриманні якої з 2011 року знаходився малолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 10 січня 2014 року ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Шлюб між ними був розірваний за ініціативою ОСОБА_1, який під час спільного проживання неодноразово застосовував фізичне та психологічне насильство до ОСОБА_6, а коли зрозумів, що може бути притягнутий до встановленої законом відповідальності, то в листопаді 2013 року ініціював розірвання шлюбу, звернувшись з позовною заявою до Октябрського районного суду м. Полтави. У своїй позовній заяві він фактично визнав, що в 2011 році покинув ОСОБА_6 з малолітньою дитиною, мотивуючи це некоректною поведінкою останньої.

Судовим рішенням про розірвання шлюбу встановлено, що сторони з 2011 року спільного господарства не ведуть і не бажають зберігати шлюбні відносини. Під час проживання однією сім`єю разом з дитиною за ініціативою ОСОБА_1 її дочка була виселена з квартири в якій проживала разом з ОСОБА_1 ; він замінив замки на вхідних дверях і взимку 2011 року, повертаючись із сином з дитячого садочку, ОСОБА_6 не змогла зайти у квартиру в якій проживала, забрати свої речі та речі дитини, а тому змушена була ввечері їхати додому до матері - ОСОБА_2 .

Зазначала, що після народження дитини ОСОБА_1 фактично не приймав ніякої участі у вихованні та піклуванні за сином. Після розірвання шлюбу ніяких змін у відношенні до сина з боку ОСОБА_1 не сталося, ні матеріальної допомоги, ні участі у вихованні дитини він не приймав. Коли загинула ОСОБА_6 онук фактично залишився один, а тому ОСОБА_2 стала ним опікуватись, взяла його на своє утримання і виховання. Спілкуватися з батьком дитина не бажає, оскільки фактично це для нього чужа та незнайома людина.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 . Однак, ОСОБА_1 ухиляється від сплати аліментів, про що свідчить копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 березня 2018 року, розмір якої становить 8 832,50 грн. Також ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі території України.

Посилалась також на те, що внаслідок трагічної загибелі матері у дитини ОСОБА_3 стався психологічний стрес, а тому ОСОБА_2 змушена була звертатися до спеціалістів центру реабілітації дітей при ураженні нервової системи. За життя ОСОБА_6 матеріально утримувала та належним чином піклувалася про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Всі питання щодо виховання вирішувалися нею самостійно без участі та підтримки з боку батька дитини. На сьогоднішній день ОСОБА_2 разом з дідом утримують онука; він відвідує курси англійської мови "Longuakand", навчання в яких ОСОБА_2 оплачує самостійно.

Відповідач ОСОБА_1 жодним чином не піклується про сина: ніякої участі в утриманні, надані матеріальної допомоги, піклуванні та вихованні дитини не приймає, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на загальний розвиток дитини як складову частину виховання, а тому відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) це є підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3 .

Викладені факти повторюють відношення ОСОБА_1 до своєї дочки від першого шлюбу ОСОБА_7, а саме свідому і навмисну відсутність турботи про розвиток дитини, її навчання, ігнорування потреб дитини, систематичну невиплату аліментів. Саме внаслідок таких, дій рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2009 року було позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 для онука ОСОБА_3 створені всі необхідні умови для здорового та всебічного розвитку, про що свідчить успішність дитини на високому рівні. У характеристиках, зокрема, зазначено, що мати - ОСОБА_6, приділяла увагу вихованню та навчанню сина, відповідально ставилась до батьківських обов`язків; батько - ОСОБА_1 за рік навчання в школі приходив декілька разів.

У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_2 просила суд задовольнити заявлений нею позов.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів про доцільність відібрання дитини ОСОБА_3 у баби ОСОБА_2, проте судом встановлені підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відібрання малолітньої дитини та передання його батькові суперечитиме інтересам дитини, а оскільки ОСОБА_1 належним чином не піклується про сина, ніякої участі в утриманні, наданні матеріальної допомоги, піклуванні та вихованні дитини не приймає, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, житті та стані здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного огляду, лікування, що негативно вливає на загальний розвиток дитини як складову частину виховання, відповідно до статті 164 СК України є підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських право щодо малолітнього сина ОСОБА_3 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року в частині позбавлення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору, скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про позбавлення батьківських прав.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи апеляційним судом витребувано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, який затверджено рішенням виконкому від 24 листопада 2020 року № 256, у якому зазначено, що відібрання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у баби ОСОБА_2 не відповідає інтересам дитини. Зважаючи на вік дитини, відносини, які склалися у нього з бабою ОСОБА_2 та батьком - ОСОБА_1, тривале проживання останнього окремо від дитини, а також беручи до уваги факт втрати дитиною матері, наразі зміна місця проживання та звичайної обстановки й оточення може негативно вплинути на психологічний стан дитини та стати серйозною душевною травмою для нього, тому апеляційним суд вважав вимоги ОСОБА_1 про відібрання дитини у баби ОСОБА_2 передчасними та такими, що суперечать інтересам дитини. У зв`язку із зазначеними обставинами, рішення суду першої інстанції в цій частині суд залишив без змін.

В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд не погодився із рішенням районного суду з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків по вихованню дитини, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд першої інстанції, вирішуючи позбавити ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3, не дав оцінки особистості відповідача за зустрічним позовом та його ставленню до дитини, не взяв до уваги тривалу та послідовну поведінку ОСОБА_1 щодо захисту прав та інтересів дитини, його участі у вихованні сина, вжиття ним заходів здійснення своїх батьківських прав та обов`язків, що спростовує висновки місцевого суду про байдужість батька до дитини та ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, ще за життя матері дитини - ОСОБА_6 . ОСОБА_1 протягом 2018-2019 років неодноразово звертався до органів опіки та піклування з метою захисту права на особисте спілкування з дитиною та усунення перешкод щодо його участі у вихованні дитини, що зазначено у висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженому рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14 липня 2020 року за № 136, який безпідставно не взято до уваги місцевим судом без обґрунтування мотивів такого рішення.

Суд першої інстанції за відсутності доказів винної поведінки ОСОБА_1 та недоведеності факту ухилення його від виконання батьківських обов`язків саме по вихованню дитини, що зазначено у диспозиції пункту 2 частини першої статті 164 СК України, безпідставно позбавив ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 .

Апеляційним судом також було враховано висновки органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14 липня 2020 р. № 136 та від 24 листопада 2020 р. № 256 про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що не відповідає інтересам дитини.

Апеляційним судом відхилено доводи ОСОБА_2 щодо ухилення ОСОБА_1 від матеріального забезпечення дитини та позбавлення його батьківських прав по відношенню до старшої дочки, які правового значення при вирішенні цієї справи не мають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 січня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року змінити наступним чином: "Позбавити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1".

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу № 554/9586/19 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_1 батьківських прав, які оформлені неналежним чином та без додання до них документів на підтвердження зазначених у ньому обставин, тому є неналежними доказами. Ці доводи ОСОБА_2 підтверджуються висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 305/1707/18. Також судом не надано належної оцінки дійсним обставинам справи, якими підтверджено винну поведінку щодо ухилення від піклування про сина. Судом на враховано висновок Верховного Суду при розгляді справи, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 465/3694/14-ц. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1 та 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

24 травня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, просивши суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав.

31 травня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, просивши суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав.

30 червня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала засобами електронного зв`язку пояснення по справі, вказуючи на незаконність рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про позбавлення батьківських прав.

13 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала засобами електронного зв`язку пояснення по справі, вказуючи на незаконність рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про позбавлення батьківських прав.

15 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала засобами електронного зв`язку пояснення по справі, вказуючи на незаконність рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про позбавлення батьківських прав.

19 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 надіслала до суду пояснення по справі, вказуючи на незаконність рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про позбавлення батьківських прав.

Позиція інших учасників справи

21 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він вказував на законність рішення апеляційного суду, у зв`язку із чим просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

07 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до суду пояснення на відповідь на відзив ОСОБА_2, просивши залишити без змін постанову апеляційного суду .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 червня 2011 року у справі № 2-492/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, за період з 16 липня 2009 року по 11 лютого 2011 року; вирішено питання розподілу судових витрат.

У рішенні зазначено, що на утриманні ОСОБА_4 знаходиться син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 з 11 лютого 2011 року зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі ј частини заробітку (доходу), до досягнення дитиною повноліття. Між сторонами була досягнута домовленість про сплату аліментів ОСОБА_1 за період з часу народження дитини до ІНФОРМАЦІЯ_5, однак ОСОБА_1 умови угоди дотримані не були.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року у справі № 554/15517/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - розірвано. Після розірвання шлюбу залишено за відповідачем прізвище " ОСОБА_11". Рішення набрало законної сили 21 січня 2014 року. У рішенні суду зазначено, що у сторін під час перебування у шлюбі народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 . Сторони шлюбних стосунків не підтримували з 2011 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 2011 року проживали окремо, спільного господарства не вели. Дитина проживала разом з матір`ю.

Відповідно до довідки-розрахунку старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області Киричок Н. Ф. заборгованість ОСОБА_1 з аліментів згідно виконавчого листа № 2-492/11, виданого 16 серпня 2011 року Новосанжарським районним судом Полтавської області про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 01 березня 2018 року складає 8 832,50 грн.

Згідно листа Державної податкової служби України від 31 січня 2020 року № 1059/5/99-00-02-02-02-05 ОСОБА_1 перебуває на обліку, як самозайнята особа з 1 кварталу 2009 року по 3 квартал 2019 року. Таким чином, з жовтня 2019 року ОСОБА_1 не працює.

Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У характеристиці, наданої Полтавською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Полтавської міської ради № 29 від 18 жовтня 2019 року зазначено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є учнем 4-Г класу цієї школи, має достатній рівень знань. Виявляє логічне та образне мислення. На уроках завжди уважний і активний, виконує домашні завдання. Допускає помилки у вимові, але читає повними словами, правильно інтонуючи кінець речення. Уміє будувати зв`язне висловлювання. На достатньому рівні засвоює знання з мови. Допускає орфографічні й пунктуальні помилки, проте виправляє акуратно та каліграфічно, дотримується правил письма. Основний матеріал з математики засвоює на достатньому рівні. На уроках зібраний, виявляє активність, легко співпрацює в групі і висловлює власні ідеї. ОСОБА_12 підтримує дружні стосунки в колективі. Правил поведінки не завжди свідомо дотримується, проте на зауваження та прохання реагує позитивно та швидко виправляється. Відповідально виконує доручення. Батьки розлучені. Мати - ОСОБА_6, приділяла достатньо уваги вихованню та навчанню сина, відповідально ставилася до батьківських обов`язків, брала участь у житті класу. Батько - ОСОБА_1, за рік навчання сина в школі приходив декілька разів, спілкувався з сином під час перерви та цікавився його навчанням.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_3, який проживає за адресою АДРЕСА_2, станом на 08 листопада 2019 року, затверджений директором Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 29 ПМР Орловським М. І., встановлено, що сім`я складається з 3 осіб: баба - ОСОБА_2, дочка - ОСОБА_13, онук - ОСОБА_3 . Сім`я займає приватний будинок площею 600 кв.м. Взаємовідносини в сім`ї доброзичливі, конфліктів між бабою та онуком немає. Батьки розлучені. Мати - ОСОБА_6 відповідально ставилась до батьківських обов`язків. Померла під час виконання службового завдання. Батько зі слів класного керівника, приходив до школи декілька разів, спілкувався з сином. Баба приділяє достатньо уваги вихованню та навчанню онука і спілкується з класним керівником. Будинок має все необхідне для проживання та розвитку неповнолітньої дитини.

Згідно довідки-характеристики від 29 жовтня 2019 року, підписаної працівниками кафе "ІНФОРМАЦІЯ_7", ОСОБА_2 довгий час займається підприємницькою діяльністю, є фізичною особою-підприємцем. Відповідальна, активна людина. Є доброю бабою для свого онука ОСОБА_3, та доброю матір`ю для дітей.

Після смерті матері ОСОБА_3 з 02 жовтня 2019 року по даний час, він проживає разом з бабою ОСОБА_2 .

Згідно висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_1, затвердженого рішенням виконкому Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14 липня 2020 року № 136, відповідно до статей 155, 164 СК України, статті 12 ЗУ "Про охорону дитинства", ОСОБА_1 недоцільно позбавляти батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, затвердженого рішенням виконкому Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 24 листопада 2020 року № 256, відібрання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у баби ОСОБА_2 не відповідає інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини, яка втратила матір; позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 є недоцільним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, виконавчий комітет Супрунівської сільської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з сином.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками".

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України (2947-14) викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей…Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що ще за життя матері дитини - ОСОБА_6 . ОСОБА_1 протягом 2018-2019 років неодноразово звертався до органів опіки та піклування з метою захисту права на особисте спілкування з дитиною та усунення перешкод щодо його участі у вихованні дитини, що, зокрема, зазначено у висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженому рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14 липня 2020 року за № 136, який безпідставно, не взято до уваги місцевим судом без належного обґрунтування мотивів такого рішення.

За таких обставин, враховуючи висновки органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 14 липня 2020 р. № 136 та від 24 листопада 2020 р. № 256 про недоцільність позбавлення батька ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що не відповідає інтересам дитини, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій не надано належних та допустимих доказів на підтвердження умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання його батьківських обов`язків щодо його сина ОСОБА_3 .

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, також мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень "справедливого балансу" сторін, обов`язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, винну поведінку відповідача щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у зв`язку із його необгрунтованістю.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного оформлення відповідних висновків органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав з посиланням на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 305/1707/18 не заслуговують на увагу, оскільки у даній справі предметом спору було визначення місця проживання дитини і відповідно у наведеній постанові мова йшла про висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини. При цьому, ОСОБА_2 не надано доказів щодо: оскарження (визнанння недійсним) відповідних висновків; безпідставної відмови судів у витребуванні доказів, на підставі яких були зроблені ці висновки.

Також є необгрунтованими посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом постанови Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 465/3694/14-ц, оскільки цим судовим рішенням скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими відповідача було позбавлено батьківських прав з передачею справи на новий розгляд з тих підстав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а суди не встановили і не визначилися, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.

Тобто, зважаючи на встановлені апеляційним судом у цій справі фактичні обставини, а саме, не доведення позивачем за зустрічним позовом свідомого та умисного ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання його батьківських обовязків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування крайнього заходу впливу на ОСОБА_1, шляхом позбавлення його батьківських права відносно його сина. Отже, в даному випадку рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 ухвалено з урахуванням і наведеної ОСОБА_2 постанови суду касаційної інстанції при розгляді справи про позбавлення батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не встановив обставини на підставі недопустимих доказів, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховним Судом не встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права апеляційним судом, які є підставою для обов`язкового скасування цього судового рішення в оскаржуваній частині.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, виконавчий комітет Супрунівської сільської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав залишити без змін.