до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ровенська А. О., про визнання договору дарування незакінченого будівництвом житлового будинку недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він був власником незакінченого будівництвомжитлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, площею 600 кв. м, по АДРЕСА_1, що належав йому на підставі типового договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Другою Сумською державною нотаріальною конторою 10 лютого 1998 року № 1-291. 09 жовтня 1997 року він подарував своїм синам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 1/2 частину зазначеного незакінченого будівництвомжитлового будинку в рівних частинах кожному. Позивач вважав, що передача майна не відбулась, оскільки відсутні будь-які документи про таку передачу, а також у зв`язку з тим, що житлового будинку як об`єкта права власності на момент оформлення договору дарування не було. Зазначав, щона момент укладення договору дарування від 09 жовтня 1997 року і на теперішній час він не є власником незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 09 жовтня 1997 року, укладений між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ровенською А. О.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 березня 2021 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 Суми від 09 жовтня 1997 року було укладено між сторонами за їх взаємною згодою, з повним розумінням вимог чинного законодавства щодо недійсності угод та з бажанням настання юридичних наслідків укладення цього договору. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем безпідставно пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишенобез задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми

від 22 березня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що цей договір відповідає вимогам чинного на час його укладення законодавства. Суд апеляційної інстанції зазначив, що положеннями частини п`ятої

статті 55 Закону України "Про нотаріат" у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, нотаріусам дозволялось посвідчувати угоди про відчуження жилого будинку, будівництво якого не закінчено, за наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження. Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанціїна іншу підставу відмови у задоволені позову, а саме пропуск позовної давності, проте вказав, що зазначене не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2

просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми

від 22 березня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не

дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішення органу місцевого самоврядування, на яке послався суд апеляційної інстанції, про надання згоди на відчуження незавершеного будівництвом житлового будинку є підробленим документом. Заявник стверджує, що на момент укладення спірного договору дарування об`єкту незавершеного будівництва ще не існувало, а він не мав документів, які б підтверджували його право власності на це майно. На думку позивача, суди не звернули увагу на те, що відповідачі не виконували передбачених договором зобов`язань, по будівництву житлового будинку. Вважає, що фактично передачі об`єкту договору дарування обдаровуваним не відбулось. Стверджує, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушене право дізнався влітку 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування від 09 жовтня 1997 року, посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ровенською А. О., ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли в дар 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600 кв. м.

У договорі дарування зазначено, що цей будинок незавершеного будівництва належить ОСОБА_1 на підставі типового договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Другою Сумською державною нотаріальною конторою 10 лютого 1988 року № 1-291.

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Ковпаківської районної у м. Суми ради від 23 вересня 1997 року № 122 ОСОБА_1 дозволено відчуження незакінченого будівництвом

1/2 частини жилого будинку (65 % готовності) по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках по 1/4 частині кожному.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

При вирішенні спору у цій справі підлягають застосуванню положення актів цивільного законодавства, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин (укладення договору дарування).

У частинах першій та другій статті 4 Цивільного кодексу УРСРвизначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За змістом частини першої, другої статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладений з моменту передачі майна обдарованому.

Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР).

Частиною першою статті 2 Закону України "Про власність" передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Закону України "Про нотаріат" у редакції, чинній на момент укладення спірного договору дарування, угоди про відчуження жилого будинку, будівництво якого не закінчено, посвідчуються за наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог та не навів жодної норми права, яка б була порушена під час укладання оспорюваного договору дарування незакінченого будівництвом житлового будинку від 09 жовтня 1997 року, посилаючись на невиконання відповідачами обов`язків по будівництву будинку.

Заборони на відчуження спірного нерухомого майна як об`єкта незавершеного будівництвом законодавством на час укладення договору дарування від 09 жовтня 1997 року не було встановлено. Апеляційним судом обґрунтовано враховано факт надання згоди виконавчим комітетом Ковпаківської районної у місті Суми ради на відчуження 1/2 частини незавершеного будівництвом (65 % готовності) жилого будинку АДРЕСА_2 . Позивач не надав доказів на підтвердження підроблення зазначеного рішення, а також на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку не існувало.

Позивач не довів, що спірне нерухоме майно не було передано відповідачам, які, за його словами, не приймали участі у будівництві зазначеного будинку. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на 1/4 частку житлового будинку, загальною площею 424,1 кв. м, по АДРЕСА_3 Суми зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України, є безпідставним. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.