розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сидун Оленою Степанівною, на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року вскладі судді Нєвєрова І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада Православної Церкви України села Будятичі Іваничівського району Волинської області" про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада Православної Церкви України села Будятичі Іваничівського району Волинської області" (далі - Релігійна організація "Свято-Миколаївська релігійна громада ПЦУ села Будятичі") про скасування рішення про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він був керівником Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви села Будятичі Іваничівського району Волинської області" (далі - Релігійна організація "Свято-Миколаївська релігійна громада УПЦ села Будятичі").

У квітні 2019 року йому стало відомо про те, що на підставі рішення Управління культури, релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації від 17 квітня 2019 року № 11821050006000477 було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - змінено повне і скорочене найменування Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви села Будятичі Іваничівського району Волинської області" на "Свято-Миколаївська релігійна громада Православної Церкви України села Будятичі Іваничівського району Волинської області" та призначено її керівником ОСОБА_2 . Вважає, що його відсторонили від посади настоятеля храму з грубим порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не отримував будь-яких повідомлень про припинення трудових відносин з відповідачем та не подавав заяв про звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ про звільнення з роботи; поновити його на посаді керівника Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада УПЦ села Будятичі"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване відсутністю доказів щодо факту існування між сторонами трудових відносин та врегулювання зазначених відносин спеціальним Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) , у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану від його імені представником Сидун О. С., залишено без задоволення, а рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Релігійні громади діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Правовий статус священнослужителя в парафії визначається церковним правом. Таким чином, наявність трудових відносин між релігійною організацією та працівником підтверджується укладеним у письмовій формі трудовим договором, зареєстрованим у встановленому порядку. Оскільки між сторонами не укладався трудовий договір, позивач був призначений на посаду священнослужителя єпархіальним архієреєм УПЦ, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи позивача і його представника в суді щодо фактичного правонаступництва прав і обов`язків щодо відносин з позивачем ОСОБА_1 релігійної організації УПЦ, до підпорядкування якої відноситься позивач, новоствореною релігійною організацією ПЦУ, як юридичних осіб, оскільки не було змінено реєстраційний номер в ЄДРПОУ та внесено зміни щодо назви та підпорядкування, спростовується нормами статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції Закону від 17 січня 2019 року № 2673-VІІІ (2673-19) .

Оскільки між сторонами в цій справі не укладався трудовий договір, священнослужитель ОСОБА_1 не виконувавтрудові функції в Релігійній громаді ПЦУ в розумінні законодавства про працю, а перебував під юрисдикцією правлячого архієрея УПЦ, то відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року адвокат Сидун О. С. в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просила скасувати рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 квітня 2020 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іваничівського районного суду Волинської області.

26 серпня 2020 року справа № 156/372/19 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Фактичний доступ до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене. ОСОБА_1 здійснював усі обов`язки священнослужителя та за виконану роботу отримував заробітну плату, а отже, між сторонами існували трудові відносини. Таким чином, оскільки позивач не отримував будь-яких повідомлень про припинення трудових відносин з відповідачем та не подавав заяв про звільнення за власним бажанням чи за угодою сторін, то його відсторонення від посади настоятеля храмубуло здійснене з грубим порушенням норм трудового законодавства.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач являвся керівником, а саме - настоятелем Свято-Миколаївської церкви с. Будятичі Нововолинської округи згідно з Указом Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Володимир-Волинської Єпархії Української Православної Церкви № 24 від 17 серпня 1989 року.

З виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20 червня 2018 року вбачається, що керівником Свято-Миколаївської Релігійної громади Української Православної Церкви у с. Будятичі Іваничівського району є ОСОБА_1

17 березня 2019 року відбулися збори православних віруючих жителів с. Будятичі Іваничівського району Волинської області, на яких було прийнято Протокол № 2, в якому вирішувались питання обрання голови та секретаря зборів, лічильної комісії. Крім того, вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації та перейти під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, прийняти у новій редакції статут Релігійної організації, доручити ОСОБА_4 право на звернення в інтересах громади до управління у справах релігій і національностей Волинської облдержадміністрації для інформування про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях та про перехід під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, а також про припинення повноважень ОСОБА_1 вчиняти дії від імені громади.

Рішення Загальних зборів від 17 березня 2019 року було оформлене у вигляді протоколу № 2.

Згідно із посвідченням від 18 березня 2019 року № 42, виданого єпископом Володимир-Волинським і Турійським Матвеєм, керуючим Володимир-Волинською єпархією ПЦУ, релігійна громада Святомиколаївського храму УПЦ Московського патріархату села Будятичі Іваничівського району Волинської області Нововолинського благочиння, виявила бажання перейти до Православної церкви України та прийнята в клір Володимир-Волинської єпархії ПЦУ.

Згідно з пунктами 1, 2 Статуту (нової редакції) цієї новоствореної Релігійної організації вона є первинною ланкою Православної Церкви України (ПЦУ) і безпосередньо входить до складу Володимир-Волинської єпархії ПЦУ. Релігійна громада (парафія) створюється за бажанням віруючих громадян з благословення єпархіального архієрея.

Відповідно до пунктів 4, 5 Статуту релігійна громада, як юридична особа, користується правами і несе обов`язки на підставі Статутом Православної Церкви України, Статутом Управління Володимир-Волинської єпархії Православної Церкви України, цим Статутом, а також чинним законодавством України. У своїй діяльності парафія керується постановами Помісних та Архієрейських Соборів, Священного Синоду ПЦУ, указами та розпорядженнями керуючого Володимир-Волинської єпархією (єпархіального архієрея).

Згідно з пунктом 16 цього Статуту парафію очолює настоятель, який призначається і звільняється єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і релігійною громадою. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.

Також встановлено, що штатний розпис Парафіяльними зборами не затверджувався, жодних трудових договорів між Релігійною громадою в особі Парафіяльної ради та ОСОБА_1 на виконання трудових функцій священнослужителя або будь-якого іншого працівника чи службовця укладено не було, реєстрація такого договору в установленому порядку не проводилась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, яка була чинною на час призначення позивача керівником Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада УПЦ села Будятичі", трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до статті 35 Конституції України, частини другої статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

Релігійна громада (Парафія) є юридичною особою згідно із законодавством України та у своїй діяльності керується, крім іншого законодавства, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) .

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати й поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено право релігійних організацій приймати на роботу громадян, укладаючи з ними трудові договори, які укладаються у письмовій формі. Релігійна організація зобов`язана у встановленому порядку зареєструвати трудовий договір. У такому ж порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.

Тобто наявність трудових відносин між релігійною організацією та працівником підтверджується укладеним у письмовій формі трудовим договором, зареєстрованим у встановленому порядку.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що між сторонами в цій справі не укладався трудовий договір, священнослужитель ОСОБА_1 не виконував трудові функції в Релігійній громаді ПЦУ в розумінні законодавства про працю, а перебував під юрисдикцією правлячого архієрея УПЦ, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 здійснював усі обов`язки священнослужителя та за виконану роботу отримував заробітну плату, а отже, між сторонами в цій справі існували трудові відносини, не заслуговують на увагу.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів того, що він, будучи священнослужителем, перебував у трудових правовідносинах з релігійною організацією з дотриманням вимог, визначених статтею 25 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Крім того, оскільки Загальними зборами релігійної громади села Будятичі було прийнято рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту, позивач, відмовившись перейти разом з парафією в підпорядкування ПЦУ, продовжив перебувати під управлінням правлячого архієрея УПЦ, тому відсутні підстави для задоволення вимог про його поновленняна посаді керівника Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада УПЦ села Будятичі", на яку юрисдикція ПЦУ не поширюється.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 158/1182/19.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.