Постанова

Іменем України14 липня 2021 рокум. Київсправа № 428/7187/19провадження № 61-7703св21Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Висоцької В. С.,суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,учасники справи:позивач ­- ОСОБА_1,відповідачі: ліквідаційна комісія Апеляційного суду Луганської області, Луганський апеляційний суд, Державна судова адміністрація України, військова частина № 3035 Національної гвардії України,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Посохова І. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів:Никифоряка Л. П., Халаджи О. В., Гапонова А. В.у справі за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області, Луганського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, військової частини № 3035 Національної гвардії України про встановлення факту, що має юридичне значення, поновлення на роботі, стягнення різниці у заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, витрат на звернення до Державної судової адміністрації України, визнання звільнення незаконним, встановлення факту дискримінації за соціальним станом та громадянською позицією, стягнення моральної шкоди, визнання дій військовослужбовців щодо недопуску на робоче місце неправомірними.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимогУ червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Донецької області, Луганського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, Президента України та військової частини № 3035 Національної гвардії України в якому просив: зобов`язати Президента України скасувати Указ Президента України № 452/2017 в частині ліквідації Апеляційного суду Луганської області та утворення Луганського апеляційного суду, визнати незаконним звільнення з роботи з 17 травня 2019 року, встановити факт його роботи двірником відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення Луганського апеляційного суду з 03 жовтня 2018 року по 17 травня 2019 року і поновити на роботі на вказаній посаді та зобов`язати внести цю посаду до штату Луганського апеляційного суду або Апеляційного суду Луганської області, стягнути з відповідачів різницю в зарплаті, фактично виплаченій Апеляційним судом Луганської області та тією, яку позивач мав отримати при належному оформлені його трудових прав, стягнути заробітну плату за вимушений прогул за період з 18 травня 2019 року по момент поновлення на роботі, встановити факт дискримінації за соціальним станом і громадянською позицією та стягнути з Державної судової адміністрації України моральну шкоду і відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи. В обґрунтування позову заявник посилався на те, що перебував у трудових відносинах з Апеляційним судом Луганської області по 17 травня 2019 року, про що зроблений відповідний запис у трудовій книжці та був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в зв`язку із ліквідацією установи, якої в дійсності не відбулось, оскільки правосуддя здійснювалось новоствореним судом в тому ж самому приміщенні суду.Зазначає, що звільнення є незаконним через наявність значимих порушень його трудових прав, які полягають у тім, що посаду двірника неправомірно не було включено до штатного розпису нової юридичної особи - Луганського апеляційного суду. Звільнення відбулось по причині неприязних відносин з керівництвом Луганського апеляційного суду через активну громадянську позицію позивача.Також, ОСОБА_1 в позовній заяві вказував на те, що фактично продовжуючи трудові відносини з Апеляційним судом Луганської області на посаді двірника йому неправомірно чинилися перешкоди з боку керівника апарату Луганського апеляційного суду та голови цього суду, також голова ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області не вжила жодних заходів, направлених на усунення порушень прав працівника.В подальшому 25 липня 2019 року ОСОБА_1 уточнив позов та просив: зобов`язати Президента України скасувати Указ Президента України № 452/2017 в частині ліквідації Апеляційного суду Луганської області та утворення Луганського апеляційного суду, визнати незаконним звільнення з роботи з 17 травня 2019 року, встановити факт його роботи двірником відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення Луганського апеляційного суду з 03 жовтня 2018 року по 17 травня 2019 року і поновити його на роботі на вказаній посаді та зобов`язати внести цю посаду до штату Луганського апеляційного суду або якщо факт роботи не буде встановлено, поновити на посаді двірника відділу матеріально-технічного і господарського забезпечення Апеляційного суду Луганської області, стягнути з Апеляційного суду Луганської області та Луганського апеляційного суду в солідарному порядку 10 000,00 грн як різницю в зарплаті фактично виплаченій Апеляційним судом Луганської області та тією, яку позивач мав отримати при належному оформлені його трудових прав в Луганському апеляційному суді, стягнути заробітну плату за вимушений прогул в розмірі 5 587,00 грн за період з 18 травня 2019 року по 18 червня 2019 року, встановити факт дискримінації за соціальним станом і громадянською позицією, стягнути з Державної судової адміністрації України моральну шкоду в загальному розмірі 23 849,47 грн, встановити факт неправомірних дій військовослужбовців військової частини № 3035 Національної гвардії України щодо недопуску до робочого місця і відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи в загальному розмірі 8 536,53 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційУхвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Президента України про скасування Указу Президента № 452/2017 в частині ліквідації Апеляційного суду Луганської області та створення Луганського апеляційного суду.Роз`яснено ОСОБА_1, що він має право оскаржити Указ Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" (452/2017) в частині ліквідації Апеляційного суду Луганської області та створення Луганського апеляційного суду до Верховного Суду, звернувшись з адміністративною позовною заявою до Верховного Суду.Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог до ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області, Луганського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, військової частини № 3035 Національної гвардії Українипро встановлення факту, що має юридичне значення, поновлення на роботі, стягнення різниці у заробітній платі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, витрат на звернення до Державної судової адміністрації України, визнання звільнення незаконним, встановлення факту дискримінації за соціальним станом та громадянською позицією, стягнення моральної шкоди, визнання дій військовослужбовців щодо недопуску його на робоче місце неправомірними та відкрити провадження у справі.Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ліквідація Апеляційного суду Луганської області відбулася встановленому законом порядку. Роботодавцем дотримана процедура звільнення і гарантії працівника щодо його персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Затримка в часі звільнення і фактичне звільнення працівника після персонального попередження в строк, що перевищує п`ять місяців не призвело до порушення прав працівника та не створює правових підстав для його поновлення на роботі.Факт роботи ОСОБА_1 двірником відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення Луганського апеляційного суду з 03 жовтня 2018 року по 17 травня 2019 року не підтверджено жодними належними доказами. Вимога про стягнення з відповідачів різниці в зарплаті, заробітної плати за вимушений прогул та моральної шкоди може бути задоволена за умови визнання судом порушень прав працівника на працю, чого в ході судового розгляду не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Сєвєродонецького міського суду Луганської області.27 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.На підставі ухвали Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 липня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.У касаційній скарзі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що фактично відбулась реорганізація суду і виникло зобов`язання роботодавця по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи. Заявник стверджував про те, що поза увагою суду залишились обставини з приводу відсутності посади двірника в новоствореному Луганському апеляційному суді. Незаконність та необґрунтованість рішень судів на думку заявника полягає в тому, що за підтверджених фактичних обставин з приводу правонаступництва в Луганського апеляційного суду виникло зобов`язання працевлаштувати ОСОБА_1 .Суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у зв`язку з незадоволенням всіх клопотань позивача щодо виклику свідків та витребування доказів.Доводи інших учасників справиУ червні 2021 року військова частина № 3035 Національної гвардії України надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що позовні вимоги є безпідставними. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд установив, що наказом керівника апарату Апеляційного суду Луганської області від 06 серпня 2015 року № 118 ОСОБА_1 призначено з 06 серпня 2015 року на посаду двірника Апеляційного суду Луганської області (т. 1 а. с. 15, 105).29 грудня 2017 року Указом Президента України № 452/2017 прийнято рішення щодо ліквідації Апеляційного суду Луганської області та утворення Луганського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Луганську область, з місцезнаходженням у містах Луганську та Сєвєродонецьку (т. 1 а. с. 16, 17).На виконання Указу Президента № 452/2017 наказом Державної судової адміністрації України від 20 вересня 2018 року № 474 утворено ліквідаційну комісію Апеляційного суду Луганської області, яка здійснює свої повноваження з наступного робочого дня за днем опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного апеляційного суду про початок роботи (т. 1 а. с. 143-145).Витяг з газети "Голос України" від 03 жовтня 2018 року № 185 (6940) містить повідомлення про початок роботи Луганського апеляційного суду (т. 1 а. с. 23).10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення в зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Луганської області (т. 1 а. с. 21).Штатний розпис Луганського апеляційного суду на 2018 рік не містить посади двірника (т. 1 а. с. 20).16 травня 2019 року на підставі наказу № 18 ОСОБА_1 звільнено з посади двірника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності з 17 травня 2019 року у зв`язку із ліквідацією Апеляційного суду Луганської області за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 106, 107).У матеріалах справи знаходяться заяви щодо неодноразового звернення ОСОБА_1 з питання його працевлаштування в новоствореному Луганському апеляційному суді до голови Державної судової адміністрації України, ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області, Луганського апеляційного суду та відповіді зазначених органів (т. 1 а. с. 25-45).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.Згідно із усталеною судовою практикою при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.Також, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 (провадження № 61-3700св20).Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Луганської області 10 жовтня 2018 року голова ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області Басанська Т. М. попередила ОСОБА_1 про наступне вивільнення. Наказом керівника апарату суду - голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2019 року № 18 звільнено двірника відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 із займаної посади 17 травня 2019 року у зв`язку із ліквідацією суду, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.З вказаного вбачається, що звільнення позивача проведено відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Апеляційного суду Луганської області на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 (452/2017) . Вказаний Указ Президента України не скасовувався та є чинним, на його підставі було розпочато процес ліквідації Апеляційного суду Луганської області та утворення Луганського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Луганську область, з місцезнаходженням у містах Луганську та Сєвєродонецьку, який почав свою роботу 03 жовтня 2018 року. Суди установили, що роботодавцем було дотримано порядок вивільнення ОСОБА_1, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, який був письмово попереджений понад як за два місяці про наступне вивільнення.З вказаного вбачається, що звільнення позивача було проведено на законних підставах, з дотриманням всіх процедур, передбачених чинним КЗпП України (322-08) .З штатного розпису Луганського апеляційного суду на 2018 рік вбачається, що у штаті працівників новоутвореного суду посада двірника відсутня.Судами встановлено, що ліквідаційна комісія Апеляційного суду Луганської області вживала заходи щодо пошуку робочих місць звільненим працівникам у інших роботодавців, звертаючись за допомогою до державної служби зайнятості.Правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 303/6802/19(провадження № 61-15319св20).Суди також правильно зазначили, що вимоги про встановлення юридичного факту роботи позивача двірником відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення Луганського апеляційного суду та зобов`язання внести його посаду в штатний розпис не можуть бути задоволені, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з Луганським апеляційним судом.Ураховуючи, що позовна вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі, суди обґрунтовано зазначили, що така позовна вимога не може бути задоволена, оскільки звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України було визнано законним.Спростовуючи доводи щодо недопуску на робоче місце суд установив, що наданими доказами позивач не довів фактів його недопуску на робоче місце за час перебування у трудових відносинах з Апеляційним судом Луганської області. Судом не встановлено порушень трудових прав позивача внаслідок дій військовослужбовців Національної гвардії України, які правомірно несли службу з охорони приміщення Луганського апеляційного суду з урахуванням пропускного режиму осіб до приміщення вказаного суду.Позовна вимога про встановлення факту дискримінації за соціальним станом та громадянською позицією не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів фактів, які підтверджують його дискримінацію з боку відповідачів.Крім того, колегія суддів Верхового Суду зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданніУ касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, зокрема,просив судовий розгляд вказаної справи провести за його участі.Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Тлумачення вказаних норм свідчить, що питання про виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику сторін немає. Тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції. Підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суд першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук