Постанова

Іменем України 14 липня 2021 рокум. Київсправа № 647/2787/18провадження № 61-2516св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи:позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,треті особи: Орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області, Дніпровський районний у м. Херсоні відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Пастушенком Юрієм Анатолійовичем, на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року у складі судді Миргород В. С. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, встановлення піклування та стягнення аліментів.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у її дочки ОСОБА_3 народилась дитина. ІНФОРМАЦІЯ_2 при реєстрації народження дитини ОСОБА_2 встановив батьківство щодо дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .У подальшому її дочка та ОСОБА_2 припинили відносини, з позовом про стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на дитину її дочка до суду не зверталася.ІНФОРМАЦІЯ_4 її дочка померла.Після смерті дочки дитина проживає разом з нею та її чоловіком ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 . Всі обов`язки щодо утримання та виховання онука вона з чоловіком взяли на себе.Вказувала на те, що як до смерті її дочки, так і після її смерті ОСОБА_2 до свого сина майже не приїжджав, участі у його житті, вихованні та утриманні майже не брав. Матеріально, психологічно та фінансово сина не підтримував.Онук з першого класу навчається у Лиманецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Батько у школі ніколи не був, усі питання, які виникають в школі, вирішуються з нею та її чоловіком, без участі батька дитини.З народження її онук перебуває на амбулаторному обліку та під наглядом лікаря Лиманецької амбулаторії загальної практики - сімейної медицини.Після смерті її дочки онук спадщину не приймав, у зв`язку з її відсутністю, в його особистій власності відсутнє нерухоме та рухоме майно.Зазначала, що вона разом з чоловіком мають власне житло, умови проживання в якому відповідають вимогам для проживання онука ОСОБА_6, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов їхньої сім`ї.Органом опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації надано висновок комісії з питань захисту прав дітей Бериславської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4, у зв`язку з ухиленням від виконання батьківських обов`язків.Службою у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації розглянута її заява та зроблено висновок про доцільність встановлення піклування нею над онуком ОСОБА_7 до його повноліття.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, встановити її піклувальником над онуком до його повноліття, стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на її користь на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у твердій грошовій сумі 2 500,00 грн щомісячно, з урахуванням додаткових витрат, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження.Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що він записаний батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент визнання батьківства щодо ОСОБА_4 він був упевнений, що це його син. Сумніви щодо того, що ОСОБА_6 є його сином, у нього виникли тоді, коли він у 2018 році після тривалої відсутності повернувся у відпустку до України, перед цим вони тривалий час не бачились, хоча він матеріально допомагав ОСОБА_6 .Вказував на те, що він помітив, що між ним та сином відсутня будь-яка схожість і певний психологічний стан ОСОБА_6 у його родині не проявлявся, тому він ініціював проведення тесту на батьківство.16 серпня 2018 року, перед відльотом до свого місця проживання - Естонії, він з ОСОБА_6 взяли участь у проведенні тесту на батьківство у клініці "Medical genomics".Згідно з експертним висновком про біологічне батьківство, проведеним клінікою "Medical genomics", батьківство батька ОСОБА_2 по стосовно дитини ОСОБА_4 виключається. Копію даного висновку він передав ОСОБА_3 .Оскільки про відсутність біологічної спорідненості з дитиною він дізнався лише після проведення тесту на батьківство, вважав, що він з поважних причин пропустив строк позовної давності і його порушене право підлягає захисту.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив виключити відомості про нього як батька дитини із актового запису від 26 липня 2002 року № 405 про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, складеного Дніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану міста Херсона, поновити йому строк на оскарження батьківства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .Встановлено ОСОБА_3 піклувальником над її онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, до його повноліття.Стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 2 500,00 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за їх необґрунтованістю.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю.Вирішено питання про розподіл судових витрат.Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення ОСОБА_3 піклувальником над її онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, до його повноліття.Враховуючи те, що ОСОБА_2 як батько дитини зобов`язаний його матеріально утримувати до повноліття, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що з актового запису про народження ОСОБА_4 від 26 липня 2002 року № 405 вбачається, що відомості про батька записані на підставі актового запису про встановлення батьківства, а тому ОСОБА_2 на час подання заяви про виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_6 достеменно було відомо, що він не є біологічним батьком дитини, а належних і допустимих доказів зворотнього позивач суду не надав.Також суд вважав, що у даній категорії справ доказом того, що ОСОБА_2 не є батьком дитини, є обов`язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, а представлений суду як доказ експертний висновок про біологічне батьківство № MG18-51756/C1F1, відповідно до якого біологічне батьківство ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_4 повністю виключено, не є належним і допустимим доказом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження змінено, у задоволенні позову відмовлено з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови.У решті рішення суду залишено без змін.Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження, апеляційний суд виходив із того, що позивач пропустив передбачений статтею 56 КпШС України строк на оспорювання батьківства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ лютому 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Пастушенка Ю. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив частково скасувати рішення суду першої інстанції, скасувати постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення його вимог та відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3 .Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог, не врахували, що до 2018 року він був впевнений у тому, що він є біологічним батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та лише у 2018 році після отримання висновку про біологічне батьківство йому стало відомо про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_6 .Вказував на те, що принципове та однобічне застосування положень статті 56 КпШС України щодо строку оскарження батьківства спричиняє певну дискримінацію щодо його прав, у тому числі і його права на приватне життя.Апеляційний суд, призначивши у справі судову молекулярно-генетичну експертизу та отримавши висновок про відсутність біологічної спорідненості між ним та дитиною, не надав вказаному факту належної правової оцінки.При цьому, мотивуючи своє рішення необхідністю захисту прав дитини, апеляційний суд залишив поза увагою його права та фактично визнав за ним додатковий обсяг обов`язків, які складаються не тільки з поточних обов`язків як батька дитини, а й породжують для фактично чужої дитини в подальшому додаткові права як можливого його спадкоємця в одній черзі з його біологічними дітьми.Підставами касаційного оскарження рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 473/1343/18 (провадження № 61-4092св20).Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ квітні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиВідповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 26 липня 2002 року Дніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Херсон, батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .ОСОБА_2 зазначений батьком ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про встановлення батьківства НОМЕР_2, виданого 26 липня 2002 року Дніпровським відділом реєстрації актів громадського стану м. Херсона.ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла.ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 разом з бабою ОСОБА_3 та дідом ОСОБА_5 .Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 560912 від 30 червня 2020 року, виданою Спеціалізованою психіатричною медико-соціальною експертною комісією КЗ "Херсонський обласний центр медико-соціальної експертизи Херсонської обласної ради, ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності з дитинства, строком до 01 липня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року (v001p710-99) у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (стаття 7). Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Оскільки ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України (2006-07) , чинні на час їх виникнення.Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуску позивачем строку, установленого статтею 56 КпШС України, з таких підстав.У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада 2005 року у справі "Shofman v. Russia" (№ 74826/01) Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у справах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження з оскарження свого батьківства дитини, народженої в шлюбі. ЄСПЛ багато разів визнавав, що провадження стосовно встановлення або оскарження батьківства стосувалися "приватного життя" людини відповідно до статті 8 Конвенції, яка охоплює важливі аспекти особистої ідентичності людини (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 2014 року у справі "A.L. v. Poland", № 28609/08, § 59, рішення ЄСПЛ від 19 березня 2019 року у справі "М.Т. проти України", № 950/17).ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але з огляду на причин, що не мають відношення до закону, не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Йилдирим проти Австрії" (Yildirim v. Austria") і "Расмюссен проти Данії" ("Rasmussen v. Denmark").Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про її народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, воно не забезпечило в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.У рішення від 09 липня 2019 року у справі "Romanov v. Russia" № 76594/11, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що стаття 49 Кодексу РСФСР про шлюб та сім`ю, застосовна до спорів про батьківство за участю дітей, що народилися до 01 березня 1996 року, встановила негнучкий річний термін для оспорювання батьківства з відпрацюванням часу реєстрації народження незалежно від усвідомлення батьком обставин, що ставлять під сумнів його батьківство. Він не зробив ніяких винятків з цього терміну і, зокрема, не передбачає ніяких допомога для чоловіків, які не усвідомлюють біологічну реальність дитини більш ніж через рік після реєстрації народження, що автоматично перешкоджає такому чоловіку від відмови батьківства. Така негнучка тимчасова межа не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві", оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання зацікавлених сторін і тому не може забезпечити справедливий баланс між спільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і права зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржено в світлі біологічних доказів. Тому це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективне "повагу" до приватного і сімейного життя (§ 25).ЄСПЛ зазначив, що, відхиливши клопотання заявника як обмежене за часом, обласний суд обмежився його оцінкою, встановивши, що заявник подав позов про оспорювання батьківства більш ніж через рік після того, як він був зареєстрований батьком після визнання батьківства. Він не вивчив, чи знав в той час заявник або повинен був знати, що він не є біологічним батьком. Більш того, він безпосередньо і буквально застосовував статтю 49 Кодексу РРФСР про шлюб та сім`ю, яка була сформульована в жорстких виразах, не допускаючи ніяких винятків з однорічного терміну і не залишаючи місця для оцінки того, чи мав зареєстрований батько підстави сумніву в його батьківстві або дійсно знав, що він не був біологічним батьком в момент реєстрації його батьківства. За цих обставин, за відсутності належного судового розгляду цих питань національними властями, Суд не може припустити, чи визнав заявник своє батьківство в повному усвідомленні того, що він не може бути біологічним батьком і тому не може погодитися з аргументом уряду, заснованим на неперевірених фактичних твердженнях (рішення ЭСПЛ від 09 липня 2019 року у справі "Romanov v. Russia" № 76594/11, § 26).У рішенні від 19 березня 2019 року у справі "М.Т. проти України" (заява № 950/17) ЄСПЛ констатував, що не було проведено належного аналізу обставин справи для збалансування інтересів дитини та інтересів заявника. ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки національні суди не забезпечили повагу до приватного життя заявника.У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 у жовтні 2019 року звернувся до суду з позовними вимогами про виключення відомостей про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_4, які були здійснені 26 липня 2002 року.Стаття 56 КпШС України встановлює, що особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС України, не врахував те, що така відмова у позові не є пропорційною по відношенню до переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в даному випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що у світлі вищенаведених рішень ЄСПЛ є порушенням статті 8 Конвенції.Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 473/1343/18 (провадження № 61-4092св20) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 756/10603/17 (провадження № 61-11437св19).Згідно з висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 29 жовтня 2020 року № 985 біологічна спорідненість ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_4 виключається.Колегія суддів констатує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справі "Калачова проти Російської Федерації" від 07 травня 2009 року, № 3451/05, § 34).Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки факту відсутності біологічної спорідненості ОСОБА_2 з дитиною, а обмежився лише констатацією факту спливу строку на оспорювання батьківства, передбаченого статтею 56 КпШС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Оскільки від вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження залежить вирішення позовних вимог ОСОБА_3, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Пастушенком Юрієм Анатолійовичем, задовольнити частково.Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Д. Д. Луспеник

Судді:

І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець