Іменем України14 липня 2021 рокумісто Київсправа № 186/1376/19провадження № 61-7428св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Ступак О. В.,суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у здійсненні права володіння та розпорядження майном шляхом визнання іпотечного договору від 23 березня 2007 року № 43/07, укладеного з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк"

(далі - АКБСР "Укрсоцбанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), посвідченого державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицькою Юлією Анатоліївною, за реєстровим номером 308, припиненим.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 23 березня 2007 року між ним та АКБСР "Укрсоцбанк"укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 43/07, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 86 000, 00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між сторонами 23 березня 2007 року укладено іпотечний договір № 43/07, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідач достроково розірвав договір кредитування та подав позов, який рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 28 грудня 2011 року у справі № 1052/11 задоволено повністю.

Згідно з постановою старшого державного виконавця Першотравенського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Клименко Н. М. від 01 березня 2018 року про закінчення виконавчого провадження, ВП № 33460836, зазначене рішення Постійно діючого третейського суду виконане у повному обсязі. Фактично виконано задоволення всіх фінансових вимог відповідно до кредитного договору, тобто кредитний договір виконано у повному обсязі.

Письмове звернення позивача про скасування обтяження на нерухоме майно, яке є предметом забезпечення за кредитним договором, залишилось без задоволення, оскільки працівники банку повідомили позивача, що таке обтяження буде зняте лише після визнання пені та її сплати на користь відповідача, інакше кредитний договір не припинить свою дію. Стверджував, що вимога про сплату пені є правом, яким сторона може скористатися, пред`явивши відповідні вимоги іншій стороні зобов`язання, яка, на її думку, порушила її права.

Станом на день подання позову відповідач не пред`являв будь-яких вимог позивачу зі сплати пені. Позивач у повному обсязі виконав зобов`язання за кредитним договором зі сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом та пені, тому право застави за іпотечним договором повинно бути припиненим на підставі пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, у зв`язку з припиненням зобов`язання, забезпеченого заставою.

Оскільки позивач повернув відповідачу кредит у повному обсязі, то всі зобов`язання позивача перед відповідачем припинені. Банк позову про стягнення нарахованої пені або про звернення стягнення на заставлене майно не подавав.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позову, стверджуючи, що основне зобов`язання не є припиненим, оскільки не виконане в повному обсязі, хоча виконавче провадження закінчено у зв`язку із виконанням рішення суду через значний проміжок часу, за який кредитор продовжує вести облік боргу.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано іпотечний договір від 23 березня 2007 року № 43/07, укладений між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицькою Ю. А., за реєстровим номером № 308, припиненим.

Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що зобов`язання ОСОБА_1 перед банком за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року № 43/07 виконано повністю, у зв`язку із чим 01 березня 2018 року старшим державним виконавцем Першотравенського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Клименко Н. М. закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2604/9412, виданого 24 травня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення боргу в розмірі 130 854, 55 грн. Інші позови за період з 28 грудня 2011 року до розгляду справи судом до позивача не пред`являлися, інші виконавчі провадження про стягнення з позивача будь-яких коштів за кредитним договором відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено. Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" судовий збір у розмірі 1 152, 00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що відповідно до матеріалів справи за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року № 43/07 за позивачем обліковується заборгованість у розмірі 316 489, 27 грн. Цей факт належними та допустимими доказами спростований позивачем не був, у зв`язку із чим зобов`язання ОСОБА_1 перед банком за основним договором не можна вважати припиненим у зв`язку із виконанням, проведеним належним чином, а отже, іпотека з цих підстав не припинилася.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 23 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення заявник визначив, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення суду апеляційної інстанції ним зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, наведені заявником у касаційній скарзі, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 23 березня 2007 року ОСОБА_1 та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 43/07.

За умовами укладеного договору, зокрема, пункту 1.1 та підпункту 1.1.1 кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання, окремими частинами, зі сплатою 16, 5 % річних та комісій, у розмірі та в порядку, визначеними договором, у межах максимального ліміту заборгованості до 86 000, 00 грн з наступним графіком змін максимального ліміту заборгованості.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між сторонами 23 березня 2007 року укладено іпотечний договір № 43/07, посвідчений державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицькою Ю. А. за реєстровим № 08.

Підпунктом 1.3.1 іпотечного договору передбачено, що для забезпечення виконання іпотекодавцем (позивачем) у повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем (відповідачем) за кредитним договором позивач передав банку в іпотеку належне йому на праві приватної власності майно - квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене майно належить позивачеві на підставі договору міни квартири від 25 листопада 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу Мініною С. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 3470. Право власності зареєстровано КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації", про що свідчить напис на правовстановлюючому документі від 26 листопада 1997 року, про що зроблено запис в реєстраційній

книзі: 24-52; договір міни квартири від 18 лютого 2003 року, посвідчений Мініною С. Я. приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 608; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 154898, виданий 13 березня 2003 року КП "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер: 296217, запис № 52 в книзі № 24.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 грудня 2011 року частково задоволено позов АТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та стягнуто з боржника на користь банку 130 854, 55 грн заборгованості за кредитним договором та 1 708, 55 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2012 року видано виконавчі листи на виконання зазначеного рішення третейського суду.

Постановою старшого державного виконавця Першотравенського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Клименко Н. М. від 01 березня 2018 року виконавче провадження № 33460836 з примусового виконання виконавчого листа № 2604/9412, виданого 24 травня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсоцбанк" боргу у розмірі 130 854, 55 грн закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду, припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек від 16 жовтня 2019 року № 184931106 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, стосовно якої застосовано заборону на нерухоме майно, реєстровий № 4691594 від 23 березня 2007 року, реєстратор Перша Павлоградська державна нотаріальна контора на підставі договору іпотеки, 308, 23 березня 2007 року, АКБСР "Укрсоцбанк", тип обтяження: іпотека, зареєстровано 02 квітня 2007 року, підстава обтяження - договір іпотеки від 23 березня 2007 року № 43/07, іпотекодержатель АКБСР "Укрсоцбанк", іпотекодавець ОСОБА_1, розмір основного зобов`язання 86 000, 00 грн, строк виконання 22 березня 2022 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За правилами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач не спростував розрахунок заборгованості, наданий банком на забезпечення доводів позивача про припинення іпотеки у зв`язку з фактичним виконанням основного зобов`язання.

Верховний Суд врахував, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 грудня 2011 року частково задоволено позов АТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та стягнуто з боржника на користь банку 130 854, 55 грн заборгованості за кредитним договором та 1 708, 55 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до цього рішення встановлені обставини, зокрема, що відповідачем протягом більш ніж 60 календарних днів були порушені зобов`язання, встановлені кредитним договором, у зв`язку з чим відповідно до пункту 4.4, підпункту 3.3.11 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив. На виконання умов договору банк з метою досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача письмові повідомлення з вимогою повернути в повному обсязі кредит із нарахованими відсотками та штрафними санкціями (від 28 квітня 2010 року № 114/96-2677).

Третейський суд встановив, що станом на 19 жовтня 2010 року згідно з графіком погашення кредиту залишок неповернутих кредитних коштів становить 76 898, 23 грн, проценти - 28 156, 32 грн, штраф - 25 800, 00 грн.

Зміст зазначеного рішення третейського суду дає підстави для висновку, що у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником взятих на себе зобов`язань банк реалізував своє право пред`явити вимогу про дострокову виплату усієї суми заборгованості за кредитним договором, звернувшись до третейського суду із позовом про стягнення заборгованості в повному обсязі, тобто про повне та дострокове виконання боржником кредитного зобов`язання.

Враховуючи те, що, як встановлено третейським судом, строк виконання основного зобов`язання настав у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором та реалізацією банком права вимоги дострокового погашення заборгованості, апеляційний суд зобов`язаний був врахувати, що після настання строку виконання основного зобов`язання у банку припиняється право нараховувати проценти, пеню та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

У таких висновках Верховний Суд керується правовими висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відступаючи від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , Велика Палата Верховного Суду визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також підлягає врахуванню правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за яким пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.

За таких обставин доводи банку, з якими погодився апеляційний суд, про те, що рішення третейського суду постановлено з приводу стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, є помилковими. Зазначеним рішенням стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, а подальше нарахування банком процентів, штрафів та пені за умовами кредитного договору після настання строку погашення кредиту не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору.

У пунктах 6.28, 6.35 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України".

За таких обставин обґрунтованим є висновок про те, що рішенням третейського суду стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15 зазначено, що підставою припинення зобов`язання за кредитним договором є не дата, зазначена в договорі як кінцевий строк сплати коштів, а, наприклад, постанова, винесена відділом державної виконавчої служби, про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу у зв`язку з погашенням боргу. Верховний Суд також зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню щодо розуміння повноти розміру заборгованості.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про припинення іпотеки у зв`язку з повним фактичним виконанням забезпечувального зобов`язання, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження саме з таких підстав.

Оцінка забезпечення іпотекою вимог банку про стягнення пені, нарахованої за правилами статті 625 ЦК України

За правилом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи правове питання, чи забезпечуються іпотекою вимоги кредитора про стягнення 3 % річних, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України, Верховний Суд повинен враховувати умови та правила укладеного між сторонами іпотечного договору.

Зміст пунктів 1.1, 1.3 іпотечного договору свідчить, що іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення ним виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року № 43/07, укладеним позивачем та іпотекодержателем, спірне нерухоме майно. Іпотекою забезпечено певні зобов`язання боржника щодо виплати таких сум: тіло кредиту у розмірі 86 000, 00 грн, проценти за користування кредитом, сплата можливої неустойки, зокрема, пені, штрафу, а також відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимог за основним зобов`язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Враховуючи, що вимоги за статтею 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не вимогами про відшкодування збитків, іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними договорі) не забезпечено виконання зобов`язання за вимогами, пред`явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, у справі, яка переглядається, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані банком за правилами статті 625 ЦК України.

У цьому висновку визначальним є зміст та умови іпотечного договору, в якому сторони дійшли домовленості про перелік вимог кредитора, виконання яких забезпечується встановленою іпотекою.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 626 ЦК України).

Щодо припинення договору іпотеки як способу захисту

Встановивши правомірні та очевидні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції в межах визначеного заявником обґрунтування касаційного оскарження, Верховний Суд виявив інші недоліки та вади судового розгляду під час вирішення справи судом першої інстанції, які підлягають виправленню з метою приведення змісту постановленого судового рішення відповідно до вимог та змісту чинного законодавства й з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За положеннями частини першої статті 593 ЦК України припинення права застави в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена на підставі частини першої статті 593 ЦК України, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12- 15, 20 ЦК України), потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Такий правовий висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18).

У зв`язку з наведеним обґрунтованим є висновок про припинення саме іпотеки як додаткового зобов`язання, а не договору іпотеки.

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов`язання фактично виконано боржником, про що, зокрема, свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши про те, що припиненою є іпотека, а не договір іпотеки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції зміні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував правила статей 593, 599 ЦК України, статті 17 Закону України "Про іпотеку", не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека припинилася у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду про дострокове погашення заборгованості, проте помилково визнав припиненим договір іпотеки, а не іпотеку, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій, підлягають стягненню з АТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 .

Витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції несе відповідач.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року скасувати.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду в такій редакції:

"Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 43/07, укладеним 23 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, посвідченим 23 березня 2007 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Шкицькою Ю. А. за реєстровим номером № 308".