Постанова

Іменем України 14 липня 2021 року м. Київсправа № 682/1562/20провадження № 61-4256св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Маринюк Сергій Олександрович, відповідач - ОСОБА_2, яка діє в свої інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, Берездівська сільська рада Славутського району Хмельницької області,

третя особа: Орган опіки та піклування Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Маринюка Сергія Олександровича, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє у свої інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, Берездівської сільської ради, третя особа - Орган опіки та піклування Славутської районної державної адміністрації, про позбавлення права користування житловим приміщенням.Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . За життя попереднього власника - ОСОБА_5 у будинку були зареєстровані і проживали ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їхні діти.Зазначала, що після смерті ОСОБА_5 відносини з відповідачами погіршились, а з 01 липня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 із дітьми проживають за іншою адресою. Стверджувала, що відповідачі не є членами її сім`ї і після набуття нею права власності на будинок не бажає, щоб вони були зареєстровані на спірній житловій площі. Вважала, що вони втратили право користування будинком, оскільки права членів сім`ї колишнього власника є похідними від права власника, до якого вони вселилися.Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2020 року у складі судді Шевчука В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 не є членами сім`ї позивачки та не мають законних підстав для проживання у належному їй на праві власності житловому будинку. Суд послався на норми права, які регулюють захист права власності.Відмову у позові про позбавлення права користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_3 суд мотивував тим, що останній не має іншого житла і задоволення позову призведе до порушення прав дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.Апеляційний суд зазначив, що оскільки відповідачка ОСОБА_2 станом на 15 квітня 1991 року була членом колгоспного двору поряд з іншими членами колгоспного двору (позивачкою і своїм батьком), отже, підстав для припинення права відповідачів разом із дітьми на користування житловим приміщенням на підставі частини другої статті 406 ЦК України немає.З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не є членами сім`ї позивачки і не мають законних підстав для проживання у належному їй на праві власності житловому будинку, а їхнє право користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо членства відповідачів та належності частки в праві власності на житловий будинок позивача.Зазначає, що житловий будинок у цілому належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 жовтня 2013 року після смерті ОСОБА_5, який був власником цього будинку на підставі свідоцтва про право власності, виданим виконавчим комітетом Малоправутинської сільської ради Славутського району Хмельницької області на підставі рішення від 20 серпня 2010 року. Зазначені свідоцтва не скасовані, є дійсними, а у відповідачів відсутні зареєстровані права на спірний будинок.Щодо родинних відносин вказує, що сторони не є членами сім`ї в розумінні статті 3 СК України, а до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини другої статті 406 ЦК України.Крім того, апеляційний суд дійшов неправильного висновку щодо віднесення дворогосподарства ОСОБА_5 до категорії колгоспних дворів тільки на підставі записів у погосподарських книгах, без перевірки факту щодо членства голови двору в колгоспі.Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУ березні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиРішенням Славутського міськрайонного суду від 02 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року, у справі № 682/2878/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_3, ОСОБА_4, Берездівської сільської ради Славутського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Славутської районної державної адміністрації та Виконавчого комітету Берездівської сільської ради, про позбавлення права користування житловим приміщенням установлено, що відповідно до погосподарських книг дворогосподарство АДРЕСА_2 належало до суспільної групи колгоспний двір.Відповідачка ОСОБА_2 (до одруження ОСОБА_7 ) є донькою спадкодавця ОСОБА_5 .Згідно з відомостями погосподарських книг Великоправутинської сільської ради ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 1981 року перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали у домогосподарстві № 272 батьків позивачки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . Із ними проживала донька ОСОБА_5 . ОСОБА_10 .Відповідно до погосподарської книги № 6 Великоправутинської сільської ради за 1986-1990 роки з 18 травня 1988 ОСОБА_5 (голова), ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_10 (дочка) вибули з господарства № 272 і прибули у дворогосподарство № 475 на АДРЕСА_1, яке належало до суспільної групи колгоспний двір.За даними погосподарської книги № 8(2) Великоправутинської сільської ради за 1991-1995 роки станом на 15 квітня 1991 року членами цього домогосподарства були ОСОБА_5 (голова), ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_10 (дочка).З 1992 року у цьому будинку став проживати ОСОБА_4 (зять, чоловік ОСОБА_10 ), народилися і проживали діти відповідачки.22 січня 2008 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 жовтня 2013 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з належними надвірними будівлями на АДРЕСА_1 (а. с. 5).Право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 11771355 від 29 жовтня 2013 року (а. с. 6).01 липня 2016 року ОСОБА_1 виставила особисті речі та меблі відповідачів з будинку і на її вимогу вони звільнили будинок. ОСОБА_1 також змінила замки на вхідних дверях і категорично заперечує проти вселення відповідачів.Згідно з довідкою Берездівської сільської ради від 12 червня 2020 року № 172 ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, але з 01 липня 2016 року проживають у будинку на АДРЕСА_4 (а. с. 11).ОСОБА_6, яка є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у добровільному порядку знялася з реєстрації у спірному будинку.Відповідно до висновку органу опіки та піклування Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області від 26 листопада 2020 року № 02-37-2678/2020 визнано за недоцільне вважати такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 неповнолітню ОСОБА_6 і малолітнього ОСОБА_3 (а. с. 76).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуПідстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - адвоката Маринюка С. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.Згідно з положеннями статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.За змістом статей 401 - 403 ЦК України сервітут - це право обмеженого користування чужим нерухомим майном в певних межах, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна можливості володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.З наведеного можна дійти висновку, що особа, яка вселилися у житло як член сім`ї власника житлового будинку (у цій справі - дочка власника житла та її сім`я) набуває право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є особистим сервітутом.Отже, у цій справі підставою виникнення особистого сервітуту на спірний житловий будинок для ОСОБА_2 стала сукупність обставин: наявність родинних відносин з ОСОБА_5, який був її батьком, та належність до членів колгоспного двору; для ОСОБА_4 - укладення шлюбу з ОСОБА_2 та вселення зі згоди членів колгоспного двору; для ОСОБА_3 - проживання у спірному житловому будинку батьків на наявність згоди власника на вселення.Тобто позивач ОСОБА_1 та відповідачі є членами сім`ї, незалежно від відсутності кровного споріднення між ними.Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.Критерій "істотності" є оціночним поняттям та підлягає встановленню в залежності від обставин кожної конкретної справи.За обставинами цієї справи, позивач як на підставу для припинення сервітуту відповідачів, посилалася на такі обставини: відсутність сімейних відносин; відсутність як дружніх, так і побутових спільних стосунків між позивачем та відповідачами; проживання відповідачів у іншому житлі. Усі ці обставини, на думку сторони позивача у своїй сукупності дають підстави для припинення сервітуту відповідача на підставі частини другої статті 406 ЦК України.Проте, позивачем не враховано висновки Славутського міськрайонного суду, викладені у рішенні від 02 квітня 2018 року у справі № 682/2878/17 за її позовом до ОСОБА_2 у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_3, ОСОБА_4, Берездівської сільської ради Славутського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета - спору Орган опіки та піклування Славутської районної державної адміністрації та виконавчого комітету Берездівської сільської ради, про позбавлення права користування житловим приміщенням, у якому встановлено, що відповідно до погосподарських книг дворогосподарство АДРЕСА_2 належало до суспільної групи колгоспний двір.У зв`язку із набранням чинності Закону України "Про власність" (697-12) , з 15 квітня 1991 року колгоспні двори припинили своє існування, а правовідносини щодо майна колгоспного двору змінилися, оскільки належне на праві сумісної власності майно колгоспного двору трансформувалося у спільну часткову власність колишніх членів колгоспного двору.Отже, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР у редакції 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.Цими Вказівками передбачено, що визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі, відомостей щодо членів та майна колгоспного двору було покладено на сільські ради. Суспільна група господарства визначалась сільською радою залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).На підставі рішення Славутського міськрайонного суду від 02 квітня 2018 року у справі № 682/2878/17 судами встановлено, що відповідно до погосподарської книги № 6 Великоправутинської сільської ради за 1986-1990 роки з 18 травня 1988 ОСОБА_5 (голова), ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_10 (дочка) вибули з господарства № 272 і прибули у дворогосподарство № 475 на АДРЕСА_1, яке належало до суспільної групи колгоспний двір.За даними погосподарської книги № 8(2) Великоправутинської сільської ради за 1991-1995 роки станом на 15 квітня 1991 року членами цього домогосподарства були ОСОБА_5 (голова), ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_10 (дочка).Колгоспні двори, виникнення та існування яких пов`язувалося зі спільним вкладом у створення даного майна членами колгоспного двору, належали до спільної сумісної власності членів колгоспного двору.Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.Оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не втратили право проживання у спірному будинковолодінні, їхній син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, був вселений у вказане житло на законних підставах, за згодою його власника, відтак, з урахуванням встановлених обставин, підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 406 ЦК України немає.Доводи заявника про ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції без перевірки факту щодо членства голови двору в колгоспі колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена обставина не входить до предмету доказування у справі.Посилання ОСОБА_1 на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження № 61-25704св18) та від 03 липня 2019 року у справі № 346/4483/16-ц (провадження № 61-7789св18) не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених справах відмінними до даної справи є предмет та підстави позову, а також встановлені різні обставини справи.Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263- 265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися, дослідив і надав правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.Верховний Суд також зазначає, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Маринюка Сергія Олександровича залишити без задоволення.Постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець