розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області, у складі судді Барановської З. І., від 30 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С., від 25 березня 2021 року,

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У вересні 2019 року ОСОБА_1, звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який в подальшому доповнила вимогами про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 липня 2014 року сторони зареєстрували шлюб від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_3 .

Із липня 2019 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинено, спільне господарство не ведеться, спільне проживання подружжя та збереження шлюбу позивач вважала неможливим та таким суперечить інтересам сторін і дитини.

ОСОБА_4 просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 і визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю.

У березні 2020 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, в обґрунтування якого відповідач посилався на те, що у вересні 2019 року сторони припинили спільне проживання, дочка сторін із листопада

2019 року проживає з ним за адресою:

АДРЕСА_1 та знаходиться на його утриманні.

Вказував, що дочка ОСОБА_3 має більшу прихильність до нього, аніж до матері, він працює, має стабільний дохід і постійне місце проживання, алкогольної та наркотичної залежності не має, характеризується позитивно, з урахуванням інтересів дитини, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком. Проти розірвання шлюбу не заперечував.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 25 березня 2021 рокупозов ОСОБА_1 - задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що кожний із батьків здатний створити належні умови для розвитку та виховання ОСОБА_3, однак врахувавши вік та інтереси дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, те, що позитивно сприятиме як психологічному так і фізичному розвитку дитини, її соціальне оточення, родинний зв`язок з братом, умови створенні матір`ю дитини, суд дійшов висновку, що найкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення місця проживання з матір`ю.

Судом було враховано, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, разом з матір`ю не позбавляє батька дитини права піклуватися про неї, бачитись з нею, спілкуватись, брати участь у її житті, проявляти батьківську любов .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій в травні 2021 року до Верховного Суду касаційній скарзі на рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині вирішення вимог первісного та зустрічного позовів про визначення місця проживання малолітньої дитини, ухваливши при цьому нове рішення про визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з місцевого суду.

У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого

2021 року у справі № 375/148/18, від 10 лютого 2021 року у справі

№ 132/3061/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17,

від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково послались на Декларацію 1959 року, оскільки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказана Декларація не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (1906-15)

(далі - Закон № 1906-IV (1906-15) ), а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

ОСОБА_2 також вважає, що наголошуючи на найкращому забезпеченні інтересів дитини, суди спотворили фактичні обставини та допустили гендерну дискримінацію, при цьому жодним чином не аргументували твердження про найкраще забезпечення інтересів дитини у випадку проживання із матір`ю, а не батьком. Звертає увагу касаційного суду на те, що із народження, окрім періоду з вересня по листопад 2019 року, дитина проживала у квартирі АДРЕСА_1, тобто за адресою його місця проживання. Обстановка за вказаною адресою є для неї звичною та незмінною; дочка весь час відвідувала один дошкільний навчальний заклад та дитячі майданчики у місті Южному, де в неї крім звички до навколишнього оточення сформувалося своє коло спілкування з однолітками; з листопада 2019 року повністю утримує та піклується про дочку саме він, натомість позивач за цей період дочку бачила декілька разів. У випадку визначення із ним місця проживання дитини він не заперечує проти спілкування дочки з матір`ю.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 липня 2014 року сторони зареєстрували шлюб про, що Южненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 129.

Сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із липня 2019 року між сторонами припинено фактичні шлюбні відносини.

30 вересня 2019 року після припинення шлюбних відносин із відповідачем, ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_7 та дочкою ОСОБА_3 виїхала з

м. Южне Одеської області до смт. Озерне Житомирський області.

ОСОБА_1 працює на посаді завідувача аптеки № 4 ТОВ "Фарма Лайн".

Згідно характеристики Озернянського центру розвитку дитини "Сонячний теремок" Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_3 відвідує вказаний дитячий заклад, в садок її водять переважно мати, брат, дідусь. Дівчинка охайна, вихована, спокійна, врівноважена, чуйна. Житлові і побутові умови хороші, є все необхідне для життя.

Місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з нею за вказаною адресою зареєстровані її матір ( ОСОБА_1 ) та брат ( ОСОБА_7 ).

ОСОБА_1 зверталась до поліції зі скаргою на неправомірні дії ОСОБА_2, який забрав дочку ОСОБА_3 до м. Южне Одеської області та не повернув матері.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою:

За місцем проживання в м. Южне та за місцем роботи у ТОВ "Валео Груп" ОСОБА_2 характеризується позитивно.

Згідно листа від 20 березня 2020 року № Г-143/14 орган опіки та піклування Житомирської райдержадміністрації вважає можливим визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 . Працівниками служби у справах дітей Житомирської райдержадміністрації обстежено умови проживання ОСОБА_1 в смт. Озерне та встановлено, що трикімнатна квартира в який із 30 вересня 2019 року проживає ОСОБА_1 належить її батькові, дві кімнати виділені для ОСОБА_1 та дитини. Для дитини наявні окреме місце для сну, відпочинку, навчання, кімнати облаштовані меблями. Дитина відвідувала Озерненський центр розвитку дитини.

09 вересня 2019 року, 18 грудня 2019 року, 11 січня 2020 року та 19 лютого 2020 проводились обстеження житлово-побутових умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що за вказаною адресою також забезпечені належні умови для проживання та виховання дитини.

Відповідно до Висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 .

Згідно витягу із протоколу № 11 засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради від 08 вересня

2020 року, - за визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_2 проголосувало 2 члена комісії, за визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із матір`ю

ОСОБА_1 - "1", утрималися - "6".

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (мати ОСОБА_2 ) стверджувала, що за 10 місяців, які дитина проживала з батьком, мати не виявляла до неї інтересу, матеріально не забезпечувала. На даний час у дитини своя кімната, іграшки, вона відвідує садок. Коли син працює, за дитиною доглядає вона.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що працює лікарем-педіатром і знає обох батьків малолітньої ОСОБА_3 . Коли дитина залишалась проживати з батьком то на огляд до лікаря з дитиною приходив батько, дитина доглянута, контактна. Вважає, що батько частіше приймав участь у вихованні дитини. Дитина двічі перебувала у лікарні, коли їй було 8 місяців та 2 роки, і тоді з нею в лікарні знаходилась мати. Вона приймала участь у засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, як член комісії. За результатами голосування один член комісії проголосував за визначення місця проживання з матір`ю, два - із батьком, а інші члени комісії утримались.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вирішуючи спір у розглядуваній справі, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 із матір`ю.

Верховний Суд погоджується із таким висновками судів з огляду на наступне.

Встановив, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, і батько і матір характеризуються позитивно, суди, виходячи із найкращих інтересів малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, врахувавши у тому числі вік дитини, право на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право брати участь у її житті та вихованні незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що малолітня

ОСОБА_3 з листопада 2019 року проживає та перебуває на утриманні батька, матір дитиною не цікавиться, за цей час декілька разів бачила дочку, попри те, що відповідач не заперечує проти спілкування

ОСОБА_1 з дочкою, Верховний Суд враховує, що відповідач визнав той факт, що в листопаді 2019 року він, за відсутності згоди позивача, забрав дитину із смт Озерне у м. Южне; ОСОБА_1 зверталася до органу опіки та піклування і правоохоронних органів щодо повернення дочки за її місцем проживання; між сторонами триває судовий спір щодо визначення місця проживання дитини, що не може свідчити про те, що ОСОБА_1 не цікавиться дитиною.

Верховний Суд враховує, що статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суди попередніх інстанцій надали оцінку висновку Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_2 та не погодилися із цим висновком, як недостатньо обґрунтованим.

При цьому судами правильно взято до уваги, зокрема і спосіб у який було прийнято вказаний висновок, коли із 9 присутніх членів комісії за визначення місця проживання дитини із батьком проголосувало лише 2.

Беручи до уваги обставини справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на даному етапі життя ОСОБА_3 визначення її місця проживання із матір`ю буде відповідати найкращим інтересам дитини.

В подальшому, з урахуванням віку та розвитку дитини, обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц та у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 375/148/18,

від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18

не можуть підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня

2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах

від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права статті 161 СК України та принципу 6 Декларації 1959 року про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації 1959 року стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

На те, що під час розгляду спору щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах наголошував і Верховний Суд у постановах від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 375/148/18,

від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18, висновки викладені в яких не суперечать висновкам судів у оскаржених судових рішеннях.

Посилання судів попередніх інстанцій на принцип 6 Декларації

1959 року є помилковим, однак таке помилкове посилання не вплинуло на правильність вирішення справи по суті та в силу частини другої статті 410 ЦПК України не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із обставинами встановленими судами та необхідністю переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вказане узгоджується із усталеною практикоюЄвропейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.