розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року у складі судді Косович Т. П. та на постанову Київського апеляційного суду

від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2011 року ОСОБА_1 належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша половина будинку належить його рідній сестрі ОСОБА_2 (відповідач у справі).

Вказаний будинок сторони добровільно розділити в натурі не можуть, у зв`язку з чим він на підставі дослідження № 184 від 31 липня 2018 року, проведеного КП "Тетіївське бюро технічної інвентаризації", просив суд:

- виділити йому в натурі 51/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами, а саме: кімнату 1-3 площею 13,9 кв. м, кімнату 1-4 площею

10,2 кв. м, кімнату 1-5 площею 7,8 кв. м, кімнату 1-6 площею 7,4 кв. м, частину хліва літ "Б" площею 21,3 кв. м та вбиральню літ "Г";

- ОСОБА_2 залишити у власність 49/100 частки будинку з надвірними спорудами, а саме: кімнату 1-1 площею 6,8 кв. м, кімнату 1-2 площею

19,5 кв. м, веранду літ "а" площею 12,7 кв. м, частину хліва літ "Б" площею 12,5 кв. м, погріб літ "Б/п", хлів літ "В".

- виділити ОСОБА_1 у натурі у власність 1/2 частку земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий № 3224610100:01:096:0052, площею 0,05 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області, в якому просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом ВРІ 025768 та НОМЕР_1, які видані Тетіївською державною нотаріальною конторою 11 березня 2011 року на ім`я

ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_2, у частині визначення спадщини цілого житлового будинку АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх із позивачем батько ОСОБА_3, після смерті якого вони прийняли спадщину, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 в рівних частках.

Разом із тим, нотаріусом при оформленні спадщини помилково було визначено спадкове майно, не було враховано того факту, що померлий ОСОБА_3 мав право лише на 1/2 частку житлового будинку, оскільки будинок належав їм із дружиною ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності і на день його смерті остання була жива.

З огляду на зазначене, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 березня 2011 року ВРІ 025768 та ВРІ 025771, видані Тетіївською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_2, у частині визначення спадщини цілого житлового будинку АДРЕСА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 50/100 частки від загальної площі житлового будинку та господарських споруд на

АДРЕСА_1, що становить 53/100 вартості домоволодіння в цілому, а саме виділено: приміщення 1-3 площею 13,9 кв. м вартістю

40 626,00 грн, приміщення 1-4 площею 10,2 кв. м вартістю 29 812,00 грн, приміщення 1-5 площею 7,8 кв. м вартістю 22 797,00 грн, приміщення 1-6 площею 7,4 кв. м вартістю 21 628,00 грн, всього по житловому будинку виділено 39,3 кв. м загальною вартістю 114 863,00 грн; із господарських будівель та споруд виділено 1/2 частку хліва літ. "Б" вартістю 22 810,50 грн, хлів літ. "В" вартістю 10 415,00 грн та вбиральню літ. "Г" вартістю

6 695,00 грн, всього господарських будівель та споруд виділено на суму

Виділено в натурі у власність ОСОБА_2 50/100 частки від загальної площі житлового будинку та господарських споруд на

АДРЕСА_1, що становить 47/100 вартості домоволодіння в цілому, а саме виділено: приміщення 1-1 площею 6,8 кв. м вартістю

19 875,00 грн, приміщення 1-2 площею 19,5 кв. м вартістю 56 994,00 грн, приміщення I площею 9,5 кв. м вартістю 17 893,00 грн, приміщення II площею 3,2 кв. м вартістю 6 027,00 грн, всього по житловому будинку виділено

39 кв. м загальною вартістю 100 789,00 грн; із господарських будівель та споруд виділено 1/2 частку хліва літ. "Б" вартістю 22 810,50 грн, та погреб літ. "Б/п" вартістю 15 555,00 грн, всього господарських будівель та споруд виділено на суму 38 365,50 грн.

Зобов`язано ОСОБА_1 для ізольованого користування виділеними приміщеннями в житловому будинку на АДРЕСА_1 влаштувати окремий вхід до будинку та замурувати дверні прорізи з приміщення 1-3 до приміщення 1-2, з приміщення 1-4 до приміщення 1-1, та з приміщення 1-6 до приміщення 1-1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 814,50 грн компенсації у зв`язку з відхиленням від ідеальних часток поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 079,40 грн судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину відмовлено.

Вирішуючи питання про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що будучи співвласниками спірного домоволодіння, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли досягти згоди щодо порядку поділу та користування майном, що перебуває в спільній часткові власності.

Суд першої інстанції вважав наявними підстави для поділу житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 шляхом виділу позивачу та відповідачу в натурі та розділити будинок по варіанту № 3 розділу житлового будинку та варіанту № 4 розділу господарських споруд у висновку експертів від 10 січня 2020 року.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 267 ЦПК України вважав, що ОСОБА_2 у момент видачі оскаржуваних свідоцтв, тобто 11 березня 2011 року, знала про обсяг спадкового майна, яке приймає, проте з позовом звернулася до суду лише 14 вересня 2018 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину змінено, виклавши його у редакції постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області

від 06 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності, апеляційний суд вважав правомірним поділ майна, визначений судом першої інстанції на підставі проведеної експертизи, який не порушує права жодного із співвласників. Вказаний варіант є найбільш близький до поділу вказаного домоволодіння до часток сторін та при цьому судом виділено позивачу частину домоволодіння, яка потребує здійснення будівельних робіт, проти чого він не заперечував.

Не погоджуючись із мотивами відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки дружина спадкодавця ОСОБА_4 13 листопада 2010 року

у передбаченому законом порядку відмовилася від прийняття спадщини,

а тому позивач і відповідач були спадкоємцями першої черги та успадкували спірний житловий будинок у рівних частках - по 1/2 частці спірного майна. Оскільки позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню по суті, строк позовної давності не застосовується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року лише в частині первісних позовних вимог, а тому в іншій частині оскаржувані судові рішення не є предметом перегляду Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2021 року справу № 380/1059/18 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини першої статті 13, частини другої статті 264 ЦПК України, статей 76, 78 ЦПК України, пункту

6 статті 3 ЦК України, оскільки не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,

від 28 жовтня 2020 року у справі № 554/9311/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц,

від 24 червня 2020 року у справі № 510/10709/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц,

від 17 липня 2019 року у справі № 750/2783/16-ц.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що суди встановили обставини справи, які мають значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів, а саме: на підставі висновку експертизи, яка була проведена без надання необхідних їй документів: технічного паспорту будинку, інвентаризаційної справи (пункт четвертий частини першої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Суд першої інстанції вирішив позовні вимоги, які не пред`являлися позивачем, а саме: про припинення права спільної власності.

Поза увагою судів залишилося те, що між приміщеннями будинку, виділеними сторонам, існує суттєва різниця в їх якості.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які зводяться до незгоди з висновками судів по суті спору в частині поділу майна та незгодою висновку експертизи. Разом із тим, відповідач не надала жодних доказів на незаконність експертизи, не заявляла про проведення повторної експертизи, а просто висловлює незгоду із задоволенням позову про поділ майна в натурі.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просить у задоволенні відзиву відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 06 серпня 2010 року відділом РАЦС Тетіївського РУЮ Київської області (а. с. 99, зворот, т. 1). Заповіту щодо порядку розпорядження спадковим майном ОСОБА_3 не складав.

13 листопада 2010 року до Тетіївської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звернулася його дочка ОСОБА_2 (відповідач у справі) та його син

ОСОБА_1 (позивач у справі), що підтверджується їх заявами (а. с. 98, т. 1).

На підставі вказаних заяв Тетіївською державної нотаріальної конторою Київської області відкрито спадкову справу № 400/2010, копія якої міститься матеріалах справи (а. с. 96-108, т. 1).

13 листопада 2010 року до Тетіївської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася його дружина ОСОБА_4 . Зазначеною заявою вона відмовилася від своєї частки у спадковому майні померлого. Крім того, в цій же заяві ОСОБА_4 зазначила, що їй роз`яснено положення статей 60, 673, 65 СК України та статей 229- 235, 1241, 1273 ЦК України і вона підтвердила, що спадкове майно належало на праві особистої власності чоловіку та вона не претендувала на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя (а. с. 97, зворот, т. 1).

Також із матеріалів спадкової справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будівлі, виданого 29 березня 1968 року, житловий будинок, що був предметом спадкування, був зареєстрований за ОСОБА_3 як одноосібним власником (а. с. 102, т. 1).

Відповідно до реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації 03 березня 2011 року, домоволодіння належало ОСОБА_3 (а. с. 102, зворот, 103, т.1)

11 березня 2011 року державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Січкарук М. В. видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частці кожному на спадщину після померлого ОСОБА_3, що складається з житлового будинку з відповідними спорудами, що знаходяться на

АДРЕСА_1 ( в минулому будинок АДРЕСА_2 ) (а. с.106, 107, зворот, т. 1).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 24 червня

2019 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (а. с. 194-195, т. 1).

На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

1) Яка ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, та його Ѕ частки станом на дату оцінки?

2) Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 відповідно до часток двох співвласників по 1/2 кожного та які варіанти такого розподілу?

3) Якщо житловий будинок можливо розділити, то що для цього потрібно зробити?

10 січня 2020 року на підставі ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року судовими експертами Українського незалежного інституту судових експертиз проведена судова оціночно-будівельна та будівельно-технічна експертизи житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі якої визначено 3 варіанти розділу житлового будинку та АДРЕСА_3 варіанти господарських споруд в натурі, визначена вартість житлового будинку в цілому та кожної з виділених частин, вартість господарських споруд та надано рекомендації для забезпечення ізольованого користування приміщеннями (а. с. 1-55, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -

у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом(квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 127/5835/16-ц.

З огляду на зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що між приміщеннями будинку, виділеними сторонам, існує суттєва різниця в їх якості, оскільки визначальним у цьому випадку є технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Встановивши, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами третій варіант розподілу будинку та четвертий варіант розподілу господарських споруд є найбільш наближеним до ідеальних часток кожного із співвласників, забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських будівель як окремих об`єктів нерухомості, необхідність проведення переобладнань здійснення будівельних робіт, яка стосується частини, що виділяється ОСОБА_1, проти чого позивач не заперечує, а зменшення частки однієї із сторін у спірному будинку з господарськими будівлями та спорудами компенсується в грошовому еквіваленті та ця компенсація є незначною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість виділення співвласникам найбільш ізольованих житлових та підсобних приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників, а також незначну виплату грошової компенсації.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та вирішив питання про припинення права спільної власності, оскільки у разі виділу частки з майна, що є у спільній частковій власності, щодо особи, майно якої виділено в натурі, спільна власність припиняється, така особа набуває право власності на виділене майно, що імперативно встановлено частиною третьою статті 364 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,

від 17 липня 2019 року у справі № 750/2783/16-ц, є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду.

Так, у справі № 523/9076/16-ц предметом позову було визнання дій засновників ТзОВ "Норма Плюс" незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди. Предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін ухвалою апеляційного суду, про відмову у відкритті провадження у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що свідчить про відсутність тотожності спору зі справою, що переглядається.

У справі № 554/9311/18 предметом спору було усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування квартири шляхом зобов`язання відповідача знести паркан довжиною 1 (один) метр від виступної конструкції стіни належної їй квартири.

У справі № 359/4356/18 предметом спору було визнання права власності на частку земельної ділянки у зв`язку з неможливістю видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

У справі № 287/575/16-ц предметом позову було визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість та незаконність експертизи, оскільки статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, особа не позбавлена можливості заявити вмотивоване клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Разом із тим, ОСОБА_2 не зверталася до суду із заявою про проведення повторної експертизи, а лише висловлювала свою незгоду із висновком експерта.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.