Постанова

Іменем України12 липня 2021 рокум. Київсправа № 523/11788/18-цпровадження № 61-1793 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Одеська міська рада,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Одеської міської ради про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ серпні 2018 року недієздатний ОСОБА_1 через свого опікуна -ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Одеської міської ради про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та вселення.Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 травня 1994 року власниками квартири АДРЕСА_1 були: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .Опікун недієздатного ОСОБА_1 - ОСОБА_9, дізнавшись про смерть батька позивача - ОСОБА_8, його баби та діда: ОСОБА_7, ОСОБА_6, звернулася до нотаріуса для оформлення спадкових прав на належну ОСОБА_8 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Також він успадкував за правом представлення після смерті свого батька ОСОБА_8 3/8 частини вищевказаної квартири, яка залишилася після смерті його баби - ОСОБА_7 . Під час оформлення спадкових прав він дізнався про те, що ОСОБА_7 за життя залишила заповіт на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_11, які після її смерті звернулися до суду для визнання права власності на спадкове майно. Успадковане ОСОБА_1 майно незаконно поза його волею вибуло з його володіння на підставі договорів дарування.Так, 15 травня 2009 року укладено договір дарування, за яким ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .08 грудня 2010 року укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_13 1/2 частину спірної квартири. 29 липня 2011 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 укладено договір дарування 1/2 частини спірної квартири.Постановою приватного нотаріуса Лічман І. М. від 05 вересня 2014 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна після смерті батька, у зв`язку з невизначенням часток кожного співвласника в квартирі.Ураховуючи викладене, ОСОБА_1,в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2, просив суд: визнати право власності на 5/8 частин квартири АДРЕСА_1, витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння та вселити його до спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року у складі судді Середи І.В. позов ОСОБА_1, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2, залишено без задоволення.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження звернення представника позивача із заявою про прийняття спадщини, доказів з`ясування розміру частки в квартирі, яка залишилася після спадкодавця ОСОБА_7, відомості про дату звернення спадкоємців останньої із заявами про прийняття спадщини, чи було оформлено право спадкування і в яких частинах. Не надано інформації, чи відкривалася спадкова справа після смерті чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_6, для з`ясування відомостей про розмір частки, успадкованої дружиною та сином. Докази родинних стосунків між співвласниками квартири для встановлення родинних стосунків зі спадкодавицею ОСОБА_7 також відсутні, позивачем не надані.При цьому суд зазначив, що вимоги про вселення є передчасними, оскільки право на вселення в квартиру є похідним від права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2, задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_2, задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 (батькові позивача), ОСОБА_7 (бабі позивача) та ОСОБА_6 (дідові позивача).ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. З урахуванням того, що заповіту після померлого ОСОБА_6 не залишилося, спадкоємці першої черги: син померлого - ОСОБА_8 (батько позивача), та дружина померлого - ОСОБА_7 (баба позивача), успадкували майно, що складалося з 1/3 частини квартири, у зв`язку з тим, що постійно проживали зі спадкодавцем на час його смерті та не заявили про відмову від спадщини. Внаслідок цього частка ОСОБА_8 склала 1/2 частину спірної квартири, частка ОСОБА_7 -1/2 частину спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, спадкоємцями якого є: його мати - ОСОБА_7 (баба позивача), та син - ОСОБА_1 (позивач). Отже, на день смерті ОСОБА_8 право власності на квартиру належало:1/4 частина - ОСОБА_1 (позивачу), 3/4 частини - ОСОБА_7 (бабі позивача).ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7, яка залишила заповіт від 08 вересня 2007 року, за яким заповіла належне їй на праві власності майно ОСОБА_5 та ОСОБА_11 . Проте ОСОБА_8 (батько позивача) був інвалідом ІІІ групи, непрацездатним і незалежно від змісту заповіту мав би право на обов`язкову частку у спадщині на підставі частини першої статті 1241 ЦК України, тобто на 3/8 частини спірної квартири. Таким чином, ОСОБА_1 успадкував за правом представлення свого батька після смерті баби - ОСОБА_7, 3/8 частини квартири.Разом з тим успадковане ОСОБА_1 майно - 5/8 частин квартири АДРЕСА_1, незаконно поза його волею вибуло з його володіння на підставі договорів дарування і станом на час вирішення спору судом належить: 1/2 частина квартири - ОСОБА_3, на підставі договору дарування від 15 травня 2009 року та 1/2 частина - ОСОБА_4, на підставі договору дарування від 29 липня 2011 року, тому може бути витребувано на його користь в порядку статті 388 ЦК України.Крім того, як співвласник квартири, ОСОБА_1 відповідно до статті 391 ЦК України має право користування, володіння, розпорядження належною йому часткою квартири, тому обґрунтованими є вимоги про його вселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду. Крім того, зазначає, що судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Інші відповідачі судове рішення апеляційного суду не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 523/11788/18-ц із Суворовського районного суду м. Одеси.Клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання судового рішення задоволено.Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції законно та обґрунтовано виходив із того, що представником позивача не надано доказів на підтвердження заявлених вимог про визнання права власності на спадкове майно в розмірі 5/8 частин спірної квартири, з клопотанням про їх витребування до суду вона не зверталася. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 липня 2015 року, яким, на думку представника позивача, були встановлені обставини справи, скасовано.Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006, від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, відповідно до яких: обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували ті обставини, на які посилався позивач.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (частина перша, друга статті 357 ЦК України).Частиною першою статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження від 19 квітня 1978 року № НОМЕР_1 (а. с. 26).Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 липня 2004 року у справі № 2-4216/04 ОСОБА_1 визнано недієздатним.Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2008 року та витягом про державну реєстрацію права власності від 04 березня 2008 року № 17979833 квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 (батькові позивача), ОСОБА_7 (бабі позивача) та ОСОБА_6 (дідові позивача), тобто кожному з них належало по 1/3 частині вказаної квартири (а. с. 13).ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (дід позивача).Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день.Згідно з частиною першою статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.У день смерті ОСОБА_6 (діда позивача) відкрилася спадщина на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, спадкоємцями якого є: син померлого ОСОБА_8 (батько позивача) та дружина померлого ОСОБА_7 (баба позивача), які прийняли спадщину, оскільки постійно проживали зі спадкодавцем на час його смерті та не заявили про відмову від спадщини. Заповіту ОСОБА_6 не залишив.Отже, право власності померлого ОСОБА_6 (діда позивача) на 1/3 частину квартири перейшло у порядку спадкування за законом у рівних частках до дружини померлого (баби позивача) та його сина (батька позивача). Частка ОСОБА_7 після смерті її чоловіка склала 1/6 частину спірної квартири (1/3:2=1/6), а в цілому їй належало 1/2 її частина. Власником іншої 1/2 частини квартири став ОСОБА_8 (батько позивача).ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача - ОСОБА_8 .Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України у день смерті ОСОБА_8 (батька позивача) відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину квартири, яка відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України спадкується на загальних підставах. Спадкоємцями першої черги після його смерті були мати спадкодавця ОСОБА_7 (баба позивача) та син ОСОБА_1 (позивач).Заповіту ОСОБА_8 не залишив.Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.Частинами другою-четвертою статті 1273 ЦК України передбачено, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.Заява про відмову від прийняття спадщини опікуном ОСОБА_1 не подавалася.Таким чином, недієздатний син померлого - ОСОБА_1, відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті свого батька у вигляді 1/4 частини (1/2:2=1/4) квартири АДРЕСА_1 .Мати померлого - ОСОБА_7 (баба позивача), на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України успадкувала після померлого сина (батька позивача) 1/4 частину квартири (1/2:2=1/4) як така, що постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а після прийняття спадщини, яка залишилася після смерті сина, її частка склала 3/4 (1/2+1/4=3/4).Отже, станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 (день смерті ОСОБА_7 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 належало: 1/4 частина - ОСОБА_1, 3/4 частини - ОСОБА_7 (бабі позивача).ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 (баба позивача).Відповідно до статті 1220 ЦК України після її смерті відкрилася спадщина на 3/4 частини спірної квартири.На випадок своєї смерті ОСОБА_7 08 вересня 2007 року склала заповіт, згідно з яким заповіла належне їй на праві власності майно ОСОБА_5 та ОСОБА_11 .Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).Син спадкодавця ОСОБА_7 (баби позивача) - ОСОБА_8 (батько позивача) був інвалідом ІІІ групи, тобто непрацездатним і незалежно від змісту заповіту мав право на обов`язкову частку у спадщині на підставі частини першої статті 1241 ЦК України.У разі спадкування за законом ОСОБА_8 належав би до першої черги спадкоємців та був би єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері і успадкував би все належне їй майно, тобто 3/4 частини спірної квартири. Проте з урахуванням заповіту від 08 вересня 2007 року, складеного на користь інших осіб, обов`язкова частка ОСОБА_8 (батька позивача), як непрацездатного сина спадкодавця, становила б половину від 3/4 частин квартири.Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.Таким чином, недієздатний (непрацездатний) позивач, будучи онуком ОСОБА_7, успадкував на підставі частини першої статті 1266 ЦК України ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові - непрацездатному ОСОБА_8, тобто 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, які мав би успадкувати за законом непрацездатний ОСОБА_8 (батько позивача), якби він був живий на час відкриття спадщини.Опікун ОСОБА_1 - ОСОБА_2, не подавала заяву про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_7, а відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина незалежно від часу її прийняття належить спадкоємцеві з часу відкриття, тому ОСОБА_1 є власником 3/8 частин спірної квартири з 02 січня 2008 року і власником 1/4 частини зазначеної квартири з ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року позов ОСОБА_5 та ОСОБА_11 задоволено. Суд визнав розмір часток співвласників ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 ; встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_8 і ОСОБА_6 ; визнав за позивачами право на спадщину на вказану квартиру по 1/2 частині за кожною, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 .15 травня 2009 року ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Четвертої Одеської нотаріальної контори 15 травня 2009 року та зареєстрованим у реєстрі за № 3-470 (а. с. 24).08 грудня 2010 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_13 1/2 частину спірної квартири, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори 08 грудня 2009 року та зареєстрованим у реєстрі за № 7-2896 (а. с. 22).29 липня 2011 року ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 7-1565 (а. с. 23). Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_9, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_1 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_11 відмовлено (провадження № 22-ц/785/7819/14).Вищевказані обставини також установлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 23 травня 2018 року у справі № 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18) за позовом ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах недієздатного ОСОБА_1, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування записів про державну реєстрацію.Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.Таким чином, майно в розмірі 5/8 частин спірної квартири вибуло з володіння ОСОБА_1 без його волі, а тому підлягає витребуванню на його користь на підставі положень статті 388 ЦК України.Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.Положеннями статті 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), Верховного Суду у постановах: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.Отже, співвласник квартири - ОСОБА_1, має право користування, володіння, розпорядження належною йому часткою квартири, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про його вселення до квартири АДРЕСА_1 .Висновки апеляційного суду встановлені відповідно до вимог процесуального закону.Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006, від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц є безпідставними, оскільки у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваному судовому рішенні встановлено різні фактичні обставини справ й вони стосуються доказуванню.Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника з висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Крім того, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 рокузупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження.Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року підлягає поновленню.Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.Постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць