Постанова

Іменем України08 липня 2021 рокум. Київсправа № 761/37413/18провадження № 61-13119св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Приватне акціонерне товариство "Доміно Тур-7",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Новак Наталією Юріївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Доміно Тур- 7" (далі - ПрАТ "Доміно Тур-7") про стягнення боргу за договором позики.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що протягом жовтня 2016 року він надавав ПрАТ "Доміно Тур-7" грошові кошти у позику на загальну суму 81 900,00 грн, а саме: 05 жовтня 2016 року він передав директору ПрАТ "Доміно Тур-7" ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 39 000,00 грн з умовою повернення позики разом з 10 % від цієї суми у якості відсотків за користування коштами у строк до 15 жовтня 2016 року; 15 жовтня 2016 року він передав директору ПрАТ "Доміно Тур-7" ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 42 900,00 грн з умовою повернення суми позики разом із винагородою за користування грошовими коштами у розмірі 27 000,00 грн у строк до 20 жовтня 2016 року.На підтвердження передачі грошових коштів та зобов`язання їх повернути з оплатою користування ними ОСОБА_2, діючи як директор ПрАТ "Доміно Тур-7", оформила та передала йому квитанцію № 98/10-16 до прибуткового касового ордеру від імені ПП "Доміно Тур-7" та квитанцію № 218/10-16 до прибуткового касового ордеру від імені ПП "Доміно Тур-7".Зазначав, що незважаючи на повне виконання ним своїх зобов`язань щодо надання відповідачу обумовленої суми грошових коштів, останній свої зобов`язання за договорами не виконав.З урахуванням зазначеного та заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ "Доміно Тур-7" на його користь заборгованість за договором позики разом із процентами (винагородою) за користування позикою у розмірі 112 800,00 грн, 54 340,32 грн процентів від суми позики у розмірі облікової ставки Національного банку України, 10 503,39 грн 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань, 37 788,00 грн інфляційних втрат, а всього 215 431,71 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надав доказів, які мали б підтвердити факт виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, а квитанції до прибуткового касового ордеру, які надав позивач, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, які б підтверджували наявність між сторонами правовідносин, що виникають з договору позики, й, відповідно, зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, оскільки, як вбачається зі змісту вказаних квитанцій, останні не містять зобов`язання відповідача їх повернути, а зводяться лише до того, що позивач в певні дні здійснив поповнення обігових коштів відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ вересні 2020 року ОСОБА_1 в особі адвоката Новак Н. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у позові, не надали належної оцінки квитанціям від 05 жовтня 2016 року № 98/10-16 та від 15 жовтня 2016 року № 218/10-16, які підтверджують факт передачі ним відповідачу грошових коштів та зобов`язання останнього їх повернути з оплатою за користування ними.Також суди попередніх інстанцій не перевірили, чи відповідають фактичним обставинам справи доводи відповідача про укладення між сторонами публічного договору купівлі-продажу авіаквитків та туру, про що видані квитанції про внесення в касу оплати за товар.Крім того, суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.Підставами касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 135/1068/16-ц (провадження № 61-21746св18) та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16.Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиЗгідно з квитанцією від 05 жовтня 2016 року № 98/10-16 до прибуткового касового ордеру, яка видана ПП "Доміно Тур-7", від ОСОБА_1 прийнято поповнення обігових коштів до 15 жовтня 2016 року 39 000,00 грн з поверненням 10 %.Відповідно до квитанції від 15 жовтня 2016 року № 218/10-16 до прибуткового касового ордеру, яка видана ПП "Доміно Тур-7", від ОСОБА_1 прийнято поповнення обігових коштів до 20 жовтня 2016 року 42 900,00 грн + 27 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.Надаючи оцінку доказам, які надані позивачем на підтвердження факту передачі грошових коштів та зобов`язання їх повернення відповідачем, а саме квитанції від 05 жовтня 2016 року № 98/10-16 до прибуткового касового ордеру від імені ПП "Доміно Тур-7" та квитанції від 15 жовтня 2016 року № 218/10-16 до прибуткового касового ордеру від імені ПП "Доміно Тур-7", суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що вказані квитанції не можуть вважатися належними та допустимими доказами, які б підтверджували наявність між сторонами правовідносин, що виникають з договору позики, й, відповідно, зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, оскільки, як вбачається зі змісту вказаних квитанцій, останні не містять зобов`язання відповідача їх повернути, а зводяться лише до того, що позивач у певні дні здійснив поповнення обігових коштів відповідача.Доказів на підтвердження укладення між сторонами інших правочинів, які передбачали б підстави понесення відповідачем відповідальності за невиконання договірних умов, позивач не надав та матеріали справи також не містять.Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 135/1068/16-ц (провадження № 61-21746св18) та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.Доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є безпідставними, оскільки справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених частиною шостою статті 19 ЦПК України, а тому правомірно була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи відповідають фактичним обставинам справи доводи відповідача про укладення між сторонами публічного договору купівлі-продажу авіаквитків та туру, про що видані квитанції про внесення в касу оплати за товар, не є підставою для скасування законних судових рішень, оскільки предметом цього спору є стягнення боргу за договором позики, а позивач не довів, що між ним та відповідачем укладений договір позики. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Новак Наталією Юріївною, залишити без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник