розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С., у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду,

Описова частина

Короткий зміст заяви

У червні 2018 року представник ОСОБА_1, адвокат Зелінська О. С., звернулася до суду із заявою про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Заява мотивована тим, що 12 червня 2013 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань було внесено відомості за частиною четвертою статті 368 КК України за фактом вимагання ОСОБА_1 у директора ТОВ "Вадіта" ОСОБА_2 хабаря в розмірі 150 000,00 доларів США. На час досудового розслідування та розгляду справи судом щодо ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання його під вартою. З 22 липня 2013 року до 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 знаходився під вартою в ОСІ-21 УДДВП в Одеській області. Всього під слідством та судом він перебував 3 роки 9 місяців і 17 днів, а саме: з 12 червня 2013 року (внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань) до 29 березня 2017 року (набрання законної сили виправдувальним вироком).

Вказане призвело до усунення ОСОБА_1 від виконання обов`язків арбітражного керуючого та неможливості протягом тривалого часу виконання ним професійних обов`язків.

Під час розслідування підозру було змінено з частини четвертої статті 368 КК України на частину четверту статті 368-4 КК України. Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-4 КК України, та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року, вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року було залишено без змін.

Внаслідок кримінального переслідування ОСОБА_1 зазнав душевних та моральних страждань, були порушені його права, в тому числі право на проведення кримінального провадження протягом розумного строку, право на повагу гідності, свободи та особистої недоторканості, що призвело до незаконного порушення кримінальної справи, незаконного затримання і застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсторонення від посади.

Тривалі страждання призвели до погіршення стану здоров`я, необхідності оперативного втручання. Оскільки внаслідок кримінального переслідування ОСОБА_1 перебував під вартою, його майно було арештовано, а після внесення застави правоохоронними органами було вилучено його закордонний паспорт, ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати в повному обсязі підтримку та допомогу своїй дружині ОСОБА_3, яка саме в липні

2013 року дізналася про свою вагітність і водночас про онкологічне захворювання, яке підлягало лікуванню лише за кордоном. Крім того, додаткових моральних страждань ОСОБА_1 зазнав внаслідок втрати роботи, репутаційних втрат та неможливості здійснювати професійну діяльність.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного казначейства України на його користь майнову шкоду в розмірі 15 723 903,58 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2018 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 жовтня 2018 року) стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2018 році на користь ОСОБА_1 554 043,98 грн відшкодування втраченого заробітку (доходу) та моральну шкоду у розмірі 1 500 000,00 грн,

а всього - 2 054 043,98 грн. У частині інших вимог заява відхилена (а. с. 217-314, т. 1).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1, якого було виправдано вироком суду, набув право на відшкодування заподіяної йому майнової та моральної шкоди незалежно від протиправності чи законності дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури та від їх вини.

Суд першої інстанції зробив висновок, що розрахунок розміру середньомісячного заробітку, втраченого виправданим ОСОБА_1 за час його відсторонення від посади на підставі ухвали слідчого судді строком два місяці є наступним: 3 309 650,15/12=275 804,17 грн місячний дохід у році, що передував кримінальному переслідуванню; 275 804,17х2=551 608,34 грн сума компенсації за період відсторонення від посади. Враховуючи, що обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку, сума до виплати з урахуванням індексації заробітної плати за період з липня 2013 року по жовтень 2018 року становить 554 043,98 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2018 року змінено (а. с. 91-95, т. 2).

Зменшено розмір відшкодування втраченого заробітку, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 з 554 043,98 грн до 26 894,71 грн.

Зменшено розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1, з 1 500 000,00 грн до 300 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2018 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди ОСОБА_1 в сумі 300 000,00 грн залишено без змін (а. с.155-171, т. 2).

Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 березня 2019 року в частині визначення ОСОБА_1 розміру майнової шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 191-194, т. 2).

Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди та визначення її розміру скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 852 234, 88 грн завданої майнової шкоди.

Судове рішення мотивовано тим, що розрахунок середньомісячного заробітку, втраченого ОСОБА_1 за час його відсторонення від посади, який складав три місяці, слід здійснювати з сукупного доходу ОСОБА_1 за 2012 рік, який становив 3 309 650,15 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 листопада 2020 року заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

У січні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржуване судове рішення в частині стягнення майнової шкоди скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Як на підставу касаційного оскарження Рівненська обласна прокуратура посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статей 56, 62 Конституції України, статей 1167, 1176 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 грудня 2019 року у справі № 490/2603/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було безпідставно взято до розрахунку втраченого заробітку (майнової шкоди) за час відсторонення від посади усі доходи отримані ОСОБА_1 за 2012 рік. Дивіденди та інвестиційний прибуток (дохід) від проведення платником податку операцій із цінними паперами, деривативами та корпоративними правами отримані позивачем у 2012 році в сумі 2 935 278,00 грн не є його грошовою винагородою як арбітражного керуючого і не мали бути враховані судом апеляційної інстанції при обчисленні суми втраченого заробітку.

Судами не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц щодо участі у справі Державної казначейської служби України.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання прокуратури на те, що для обчислення майнової шкоди мають бути взяті не усі доходи ОСОБА_1 за 2012 рік, є неправильними. Окрім того, суд апеляційної інстанції стягнув майнову шкоду лише за три місяці та не врахував 41 місяць перебування його під незаконним кримінальним переслідуванням, оскільки під незаконним кримінальним переслідуванням він перебував загалом 44 місяці.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, 12 червня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості № 42013170000000230 за частиною четвертою статтею 368 КК України за фактом вимагання ОСОБА_1

у директора ТОВ "Вадіта" ОСОБА_2 хабара у розмірі 150 000,00 доларів США.

20 липня 2013 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину.

21 липня 2013 року старшим слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області порушено кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 368 КК України, яке 08 січня 2014 року змінено на частину четверту статті 368-4КК України.

21 липня 2013 року ОСОБА_1 оголошено про підозру.

22 липня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси щодо ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави.

22 липня 2013 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 відсторонено від посади арбітражного керуючого строком на два місяці до 22 вересня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 липня 2013 року. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2013 року продовжено строк відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади арбітражного керуючого до 21 жовтня 2013 року.

22 липня 2013 року ОСОБА_3 було внесено заставу в розмірі 344 500,00 грн відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2013 року і ця застава 10 червня 2016 року повернута заставодавцю.

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-4 КК України, та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року, вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

11 травня 2018 року повідомленням Володимирецького районного суду

№ 556/983/15-к/2272/2018 ОСОБА_1 роз`яснено право на звернення до суду із відповідною заявою.

Як убачається з довідки Державної фіскальної служби України № 16211/5/99-99-08-02-02-16 від 11 вересня 2018 року, сукупний дохід ОСОБА_1 за 2012 рік складав 3 309 650,15 грн (а. с. 190, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Спеціальним законом, яким урегульовано правовий механізм відшкодування шкоди у спірних правовідносинах є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , у якому визначено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду").

У пункті 8 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04 березня 1996 року передбачено, що "згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт".

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04 березня 1996 року "середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах".

Аналіз вказаних норм свідчить, що редакція норми підпункту 3 пункту 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не змінювалась з 1996 року. Перелік осіб, в абзаці другому підпункту 3 пункту 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , не є вичерпним.

Арбітражний керуючий, з урахуванням специфіки його статусу та діяльності, не відносяться до категорії робітників і службовців, а тому для визначення розміру шкоди має застосовуватися підпункт 3 пункту 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04 березня

При новому розгляді справи у частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути із Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 852 234,88 грн завданої майнової шкоди.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що розрахунок середньомісячного заробітку, втраченого ОСОБА_1 за час його відсторонення від посади, який складав три місяці, слід здійснювати з сукупного доходу ОСОБА_1 за 2012 рік, який становив 3 309 650,15 грн.

Таким чином, 3 309 650,15 грн : 12 міс. = 275 804,17 грн, що становить місячний дохід ОСОБА_1 у році, що передував кримінальному переслідуванню. У свою чергу, 275 804,17 грн * 3 міс. = 827 412, 51 грн.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується та вважає, що апеляційним судом при обчисленні середньомісячного заробітку ОСОБА_1 було дотримано передбачене законодавством коригування втраченого громадянином заробітку та виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові віл 02 вересня 2020 року у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при здійсненні відповідного розрахунку та визначенні розміру стягнення майнової шкоди не було застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм матеріального права, оскільки вказаний порядок до спірних правовідносин застосуванню не підлягає. Крім того, законодавством не встановлено заборони на врахування при обчисленні суми втраченого заробітку дивідендів та інвестиційного прибутку (доходу) від проведення платником податку операцій із цінними паперами, деривативами та корпоративними правами.

Щодо участі у справі Державної казначейської служби України колегія суддів зазначає наступне.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.

Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету

є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (215-2015-п) (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що розгляд цієї справи відбувся не у порядку позовного провадження, а шляхом подання заяви, тому посилання скаржника на те, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, не заслуговують на увагу.

Таким чином, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано висновки Верховного Суду у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц та у постанові від 23 грудня 2019 року у справі

№ 490/2603/18 щодо участі у справі Державної казначейської служби України, оскільки вказані справи були розглянуті у порядку позовного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.