розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 лютого 2019 року під головуванням судді Кириченко П. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту та про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом,

ОПИСОВА ЧАСТИНА?

Короткий зміст вимог

Позивач ОСОБА_1 в листопаді 2016 року звернувся до суду із позовом, в якому просив суд встановити факт ненадання допомоги та усунути від права на спадкування відповідача, після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно. Сторони є спадкоємцями першої черги та звернулись до нотаріальних установ з заявами про прийняття спадщини, заповіт померла не склала.

Відповідач не здійснювала нагляд за своєю матір`ю ОСОБА_4, яка померла внаслідок серцевої недостатності, не приймала участь у її похованні, свідомо ухилялася від надання спадкодавцю будь-якої матеріальної допомоги та моральної підтримки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Овідіопольський районний суд Одеської області від 19 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом задовольнив частково. Усунув ОСОБА_2 від права на спадкування за законом від спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Одеський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 лютого 2019 року без змін.

Судові рішення обґрунтовані тим, що за час життя відповідач ОСОБА_2 не здійснювала нагляд за своєю матір`ю ОСОБА_4, яка померла внаслідок серцевої недостатності, не приймала участь у похованні спадкодавця та ухилялася від надання спадкодавцю будь-якої матеріальної допомоги та моральної підтримки, при цьому відповідач мала можливість надавати цю допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 у лютому 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів обох попередніх інстанцій помилкові.

ОСОБА_2 вказує, що суди не врахували тієї обставини, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона умисно ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані та потребувала допомоги саме цього спадкоємця.

Вказаних обставин судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Заявник зауважує, що безпорадного стану матері сторін судами встановлено не було, як і не було доведено факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим позиціям, які викладені у постановах Верховного Суду: від 26 січня 2021 року у справі № 359/9293/18 (провадження № 61-1302св18), від 26 січня 2021 року у справі № 334/905/18 (провадження № 61-7115св19), від 13 січня 2021 року у справі № 431/2579/17 (провадження № 61-22779св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 209/4512/14-ц (провадження № 61-6041 св20), від 03 листопада 2020 року у справі № 755/13344/18 (провадження № 61-5762св20), від 22 вересня 2020 року у справі № 206/2080/19 (провадження № 61-8964св20), від 21 вересня 2020 року у справі № 766/16750/16-ц (провадження № 61-16352св19).

Посилається на те, що судами було порушено норми процесуального права та не надано належної оцінки довідці від 05 травня 2015 року, яка видана ОСОБА_4 про те, що остання проходила лікування. Цей документ зберігся у позивача, а тому він доводить, що лікарський заклад вони відвідували разом, що свідчить про прийняття нею участі у лікуванні матері, турботу про її стан здоров`я, надання підтримки, супроводження її до лікарських закладів.

Крім того, судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного розгляду було прийнято новий доказ, що є порушенням норм процесуального права.

Вказує, що безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах, а доведення факту безпорадного стану тільки позивачем та показаннями свідків є неприпустимим. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15.

Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та не врахував заяви відповідача про відкладення розгляду справи через те, що у суді було запроваджено карантинні заходи, а відповідач була позбавлена можливості участі у судовому засіданні поза межами через відсутність швидкісного Інтернету.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про встановлення факту.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у березні 2021 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що судом апеляційної інстанції було правильно відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, адже судом апеляційної інстанції не приймалось рішення про виклик осіб, які брали участь у справі для надання пояснень.

Пояснення щодо суті спору надавались у суді першої інстанції, а тому право відповідача на висловлення своєї позиції було забезпечене.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі наявні у матеріалах справи докази на підставі чого ними зроблено обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Овідіопольського районного суду Одеської області.

16 березня 2021 року цивільна справа № 509/4286/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до спадкової справи № 02-14, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, до нотаріальної контори звернувся позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини.

Третя особа - ОСОБА_3 надав заяву про відмову від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 .

З акта обстеження житлово-побутових умов від 28 вересня 2016 року, який підписаний сусідами та завірений Прилиманською сільською радою Овідіопольського району Одеської області, разом із своєю покійною матір`ю - ОСОБА_4, ОСОБА_1, зареєстрований та проживав по день її смерті у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою також зареєстровані, але не проживали з 17 лютого 2011 року - донька померлої ОСОБА_2, 1984 року народження;

У суді першої інстанції встановлено, що з лютого 2015 року померла ОСОБА_4 знаходилася на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з діагнозами: ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, тромболізисстрептокіназа, атеросклероз коронарних артерій, аорти, недостатність мітрального клапана 3 ступеня, хронічна серцева недостатність, істинний кардіогенний шок, гіпертонічна хвороба 3 стадії, двосторонній гідроторакс, цукровий діабет 2 типу, хронічне обструктивне захворювання легенів, про що свідчать виписки із історії хвороби.

Протягом усього часу спільного проживання син ОСОБА_1 надавав своїй матері сторонній догляд та підтримку, яку вона потребувала у зв`язку з тяжким станом здоров`я.

Відповідач ОСОБА_2, є працездатною особою, має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

У ході судового розгляду справи були допитані свідки як з боку позивача, так і з боку відповідача, а саме: свідок ОСОБА_6, свідок ОСОБА_7, свідок ОСОБА_8, свідок ОСОБА_9 пояснили, що дійсно сторони у справі є дітьми померлої, яка тривалий час знаходилась у медичних установах та була особою похилого віку, яка потребувала додаткової допомоги.

Суд першої інстанції критично поставився до пояснень свідків з боку відповідача ОСОБА_8, ОСОБА_9, щодо якості та кількості наданої допомоги, яка надавалась відповідачем своїй матері за її життя.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач ОСОБА_2, будучи донькою ОСОБА_4, під час її життя зобов`язана була утримувати матір, яка була непрацездатною і потребувала матеріальної допомоги. ОСОБА_4 за життя тривалий час перебувала у безпорадному стані.

ОСОБА_2 не здійснювала нагляд за своєю матір`ю ОСОБА_4, яка померла внаслідок серцевої недостатності, не приймала участь у похованні спадкодавця та ухилялася від надання спадкодавцю будь-якої матеріальної допомоги та моральної підтримки, при цьому відповідач мала можливість надавити цю допомогу.

Проте погодитись з таким висновками колегія суддів не може з огляду на таке.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що для правильного застосування у даній справі положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України суди повинні були установити сукупність таких обставин: чи був спадкодавець у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво; чи знав відповідний спадкоємець про указаний стан спадкодавця та чи потребував останній допомоги саме від указаного спадкоємця. Крім того, підлягають урахуванню також обставини щодо існування у спадкоємця можливостей надавати необхідну допомогу спадкодавцю.

Кожна із указаних обставин справи має бути належним чином підтверджена доказами, які подаються сторонами згідно вимог ЦПК України (1618-15) .

Без з`ясування указаних обставин судове рішення не може вважатися обґрунтованим.

Під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не було встановлено, а матеріали справи не містять доказів факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги матері), а також постійну потребу спадкодавця у такій допомозі саме від відповідача та наявності у неї можливості надавати необхідну допомогу спадкодавцю.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального права, а саме неправильно застосовано частину п`яту статті 1224 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 742/1475/19 (провадження № 61-172207св20) де зазначено, що недоведення умисних дій чи бездіяльності щодо ухилення спадкоємця від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю вказує на відсутність умов передбачених означеною статтею для усунення відповідача від права на спадкування.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає аналогічні за змістом доводи касаційної скарги такими, що заслуговують на увагу.

За змістом частини третьої статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції також допустив порушення норм процесуального права, які проявились у тому, що надаючи оцінку показанням свідків місцевий суд вказував, що він віднісся критично до пояснень свідків з боку відповідача ОСОБА_8, ОСОБА_9, щодо якості та кількості з боку відповідача допомоги матері під час її життя, проте мотивів такого критичного ставлення до їх пояснень місцевий суд не навів. Разом із тим, прийняв до уваги пояснення свідків з боку позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Крім того колегія суддів зазначає, що апеляційний суд вказував, що на доводи апеляційної скарги про відсутність доказу безпорадного стану померлої, позивач надав письмові пояснення, до яких додав ще одну довідку КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10" Одеської міської ради від 07 квітня 2020 року № 207 про те, що померла ОСОБА_4 потребувала стороннього догляду.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Верховний Суд вважає вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Таким чином з огляду на вищенаведені порушення норм процесуального права та те, що позивач не надав, а судами обох попередніх інстанцій не було встановлено факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги матері), а також постійну потребу спадкодавця у такій допомозі саме від відповідача, які входять до сукупності обставин передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статі 1224 ЦК України (435-15) , внаслідок чого вважали, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Зробивши висновок про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд, керуючись частиною другою статті 419, частиною третьою статті 436 ЦПК України, дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу, а тому відсутні підстави для поновлення їх дії.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, а саме: за подання апеляційної скарги - 826,80 грн, за подання касаційної скарги - 1 102,40 грн, всього 1 929,20 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом відмовити.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені нею у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 1 929,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий В. С. ВисоцькаСудді А. І. Грушицький І. В. ЛитвиненкоЄ. В. Петров О. С. Ткачук