Іменем України 07 липня 2021 рокум. Київсправа № 935/1734/19провадження № 61-5011св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки у праві власності на житловий будинок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 27 липня 2006 року вона набула у власність 44/100 частин житлового будинку із надвірною будівлею, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Інша частина будинку (56/100) належить ОСОБА_2 .

Вказувала, що з того часу між ними склався визначений порядок користування зазначеним будинком.

18 квітня 2007 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 788376 за тією ж адресою, площею 0,0251 га.

В подальшому до її частини будинку здійснено добудову та проведено перепланування внутрішньої частини будинку, на які визнано право власності за нею рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2013 року у справі № 280/1299/13.

Вказувала, що на теперішній час між нею та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, у зв`язку із чим неможливо дійти згоди з приводу добровільного розподілу і виділення своїх часток, що обмежує її право на розпорядження майном.

Враховуючи наведене з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд виділити їй в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна на праві приватної власності належну їй частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 45,8 кв. м, а саме: кімнати 2-3, площею 14,4 кв. м, кухні - 2-2, площею 11,1 кв. м, кімнати 2-4, площею 10,6 кв. м, вітальні 2-1, площею 9,7 кв. м та сарая дерев`яного "Б"; припинити право спільної власності ОСОБА_2 на виділену їй (позивачці) частину будинку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 липня 2020 року у складі судді Пасічного Т. З. позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено в натурі ОСОБА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна на праві приватної власності частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 45,8 кв. м, а саме: кімнати 2-3, площею 14,4 кв. м, кухні 2-2, площею 11,1 кв. м, кімнати 2-4, площею 10,6 кв. м та вітальні 2-1, площею 9,7 кв. м, та сараю дерев`яного "Б".

Припинено право спільної власності ОСОБА_2 на виділену ОСОБА_1 частину будинку.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог й виділення ОСОБА_1 належну їй частку у будинку згідно проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 виділено конкретні житлові приміщення в натурі, кожна із сторін в установленому законом порядку оформила право власності на це майно, а тому відсутні підстави вважати, що наявні перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні своїм житлом кожною із сторін.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що місцевий суд, ухвалюючи рішення, вирішив питання про виділ частки в спільному майні лише позивачу, та не вирішено питання щодо виділу спірного майна іншому співвласнику.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 306/1853/16, провадження № 61-21033св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Проте, суд апеляційної інстанції, встановивши, що виділ частки позивача є можливим, частини приміщення є ізольованими, безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Крім того, судом не було враховано, що частина майна, яку позивач просила виділити, знаходиться в її власності згідно судового рішення.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що між сторонами вже склався та існує порядок користування спільним домоволодінням, при чому у власності відповідача залишається 56/100 частин будинку, належні їй на підставі правовстановлюючого документа. Обслуговування частин будинку здійснюється на земельних ділянках, які мають окремі правовстановлюючі документи, а частини домоволодіння забезпечено окремими входами, тобто фактично частини житлового будинку двох співвласників складаються з ізольованих квартир відповідно до правовстановлюючих документів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від ОСОБА_2, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 27 липня 2006 року ОСОБА_1 набула у власність 44/100 частин житлового будинку з надвірною будівлею, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Житловий будинок цегляний, житловою площею 44,5 кв. м, загальною 70,5 кв. м. До нього належить сарай дерев`яний "Б".

44/100 частин житлового будинку з надвірною будівлею, що дарується, складається з житлової кімнати 1-5 площею 14,1 кв. м, кухні1-6, прибудови літ "а1", вх. крильця літ. "а3", сараю літ. "Б" (а. с. 8, т. 1).

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 6 березня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розмірів ідеальних часток співвласників житлового будинку відмовлено (а. с.36-38, т. 1).

Відповідно державного акту серії ЯГ № 788376 від 18 квітня 2007 року ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка за тією ж адресою, площею 0,0251 га (а. с. 12, т. 1).На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснила прибудову та рішенням Коростишівського районного суду від 14 листопада 2013 року у справі № 280/1299/13, яке набрало законної сили (а. с.18-19, т. 1), за нею визнано право власності на реконструйовану частину будинку та прибудови до нього, які загалом складаються з приміщень: кімнати 2-3, площею 14.4 кв. м, кухні 2-2, площею 11.1 кв. м, кімнати 2-4, площею 10.6 кв. м та вітальні 2-1, площею 9.7 кв. м.Після набрання рішенням суду від 14 листопада 2013 року законної сили ОСОБА_1 20 грудня 2013 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно (буд. АДРЕСА_1 ), у якому зазначена загальна площа будинку 87 кв. м, житлова - 55,7 кв. м, розмір частки - 44/100 (а. с. 9-10, т. 1).Співвласником інших 56/100 ідеальних частин вказаного будинку є ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом АЕР № 446545 та договором дарування частини житлового будинку від 27 липня 2006 року (а. с. 8, 134, т. 1).Згідно копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 788375 від 18 квітня 2007 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0319 га для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а. с. 135, т. 1).Відповідно до висновку проведеної будівельно - технічної експертизи № 173/01-2020 від 2 січня 2020 року експерт прийшов до висновку, що є технічно можливим виділити ОСОБА_1 як окремий об`єкт нерухомого майна на праві приватної власності належну їй частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1, а саме: кімнати 2-3, площею 14.4 кв. м, кухні 2-2, площею 11.1 кв. м, кімнати 2-4, площею 10.6 кв. м, вітальні 2-1, площею 9.7 кв. м та сарая дерев`яного "Б" (а. с. 55-77, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, просила виділити в натурі належну їй частку майна, що є у спільній частковій власності.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.Згідно частини третьої статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.Судами встановлено, що відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 27 липня 2006 року ОСОБА_1 набула у власність 44/100 частин житлового будинку з надвірною будівлею, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Житловий будинок цегляний, житловою площею 44,5 кв. м, загальною 70,5 кв. м. До нього належить сарай дерев`яний "Б". 44/100 частин житлового будинку з надвірною будівлею, що дарується, складається з житлової кімнати 1-5 площею 14,1 кв. м, кухні 1-6, прибудови літ "а1", вх. крильця літ. "а3", сараю літ. "Б".Отже, ОСОБА_1 стала власником 44/100 частин житлового будинку, при цьому в договорі дарування були чітко визначені приміщення, право власності на які перейшло до неї. Таким чином, при укладенні договору дарування відбулось фактично виділення майна.Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.Відповідно державного акту серії ЯГ № 788376 від 18 квітня 2007 року ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка за тією ж адресою, площею 0,0251 га (а. с. 12, т. 1).На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснила прибудову та рішенням Коростишівського районного суду від 14 листопада 2013 року у справі № 280/1299/13, яке набрало законної сили, за нею визнано право власності на реконструйовану частину будинку та прибудови до нього, які загалом складаються з приміщень: кімнати 2-3, площею 14.4 кв. м, кухні 2-2, площею 11.1 кв. м, кімнати 2-4, площею 10.6 кв. м та вітальні 2-1, площею 9.7 кв. м, що складає 44/100 частин вказаного будинку, без зміни ідеальних часток співвласників.Таким чином, при укладенні договору дарування 44/100 частину будинку приміщення, які припадали на цю частку, були сторонами визначені. У подальшому позивач здійснила їх реконструкцію та в судовому порядку визнала на них право власності. Право спільної часткової власності на реконструйовані приміщення не виникло, що свідчить про відсутність підстав для їх виділення в натурі, оскільки вони на підставі рішення суду є власністю лише позивача.Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, дійшов правомірного висновку, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 виділено конкретні житлові приміщення в натурі, кожна із сторін в установленому законом порядку оформила право власності на це майно, а тому відсутні підстави вважати, що наявні перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні своїм житлом кожною із сторін.Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович