Іменем України07 липня 2021 рокум. Київсправа № 2-5633/11провадження № 61-6550св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого -Ступак О. В.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - перший заступник прокурора м. Одеси в особі Одеської міської ради,відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1,третя особа - ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2011 року перший заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування земельної ділянки, визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на землю.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07 за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов`язано Одеську регіональну філію Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2008 року, серія ЯД № 786318, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01085001358. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року зазначене рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

У подальшому, 13 листопада 2008 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 18463, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв вказану земельну ділянку в стані, придатному для її використання за цільовими призначення. На підставі зазначеного правочину ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 квітня 2009 року серія ЯЖ № 719656, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010950500187. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 з порушенням норм земельного законодавства, оскільки Одеська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності не розглядала та не приймала рішення щодо передачі будь-кому зазначеної земельної ділянки, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07, на підставі якого у приватну власність ОСОБА_2 було передано зазначену земельну ділянку, у подальшому відчужену ОСОБА_1, скасовано, тому перший заступник прокурора міста Одеси просив витребувати на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_1 та скасувати державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 08 квітня 2009 року серії ЯЖ № 719656, виданий на її ім`я.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року позов першого заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом положень частини першої статті 116, частин третьої, шостої статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) набуття земельної ділянки у власність або у користування із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, а у судовому порядку зазначене питання вирішується у разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність. Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати повноваження власника землі територіальної громади, рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не приймала, право власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 набула на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, яке на дату відчуження нею земельної ділянки на користь ОСОБА_1 було скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року. Оскільки відповідач володіє зазначеною земельною ділянкою без відповідної правової підстави, то обґрунтованими є вимоги прокурора про наявність підстав для її витребування на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки запереченням ОСОБА_1 щодо відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення позову, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках та в порядку, визначеному законом. До таких виключних випадків Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) ) віднесено два випадки: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII), тоді як, звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, прокурор не підтвердив наявність законних підстав представництва у справі, а суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування у Прокуратури міста Одеси доказів на підтвердження підстав такого представництва, зокрема, копії попереднього письмового звернення прокурора до Одеської міської ради та матеріалів перевірки з висновками про необхідність застосування представницьких повноважень. Безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави, тобто явна відсутність законних підстав для такого представництва, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17, від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради задоволено. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року скасовано, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року залишено в силі. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що, установивши, що Одеська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення, а відчуження майна, належного територіальній громаді міста Одеси, відбулося за відсутності її волі, унаслідок ухвалення Печерським районним судом м. Києва рішення від 04 грудня 2007 року у справі № 2-1491-1/07, надалі скасованого ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2008 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність визначених законом підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 . Зважаючи на обставини цієї справи, а також наявність суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, самостійне обґрунтування прокурором у позовній заяві необхідності захисту інтересів територіальної громади - у спосіб повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності, яка була передана у приватну власність з порушенням чинного законодавства, свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності у прокурора повноважень для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави в особі Одеської міської ради.

Окремо Верховним Судом зазначено, що, встановивши, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2007 року, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку, скасоване ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2008 року, саме з моменту постановлення зазначеної ухвали апеляційного суду заінтересованим особам могло бути відомо про неправомірне перебування спірної земельної ділянки у фактичному володінні ОСОБА_3, а тому суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення помилково вказав на обґрунтованість доводів відповідача про сплив позовної давності.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що заявник про нововиявлені обставини дізналася 15 січня 2015 року, проте заяву про перегляд рішення суду подала лише 24 січня 2016 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого пунктом 1 частини другої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі в редакції до 14 листопада 2017 року - ЦПК України (1618-15) 2004 року, після вказаної дати - ЦПК України (1618-15) ), не подавши клопотання про поновлення вказаного строку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року змінено шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови та залишено її без змін у резолютивній частині.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції було проголошено 11 грудня 2015 року, згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_1 у грудні 2015 року та січні 2016 року не скористалась правом на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року, а тому вказане рішення, на момент подачі ОСОБА_1 заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, набрало законної сили 21 грудня 2015 року згідно з правилами частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року. За таких умов, звернувшись до суду 18 січня 2016 року із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 не пропустила встановлений законом місячний строк на її подачу.

Разом з тим апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у відкритті провадження про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами, оскільки є таке, що набрало законної сили, судове рішення (а саме ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року), яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її аналогічної за змістом заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та з тих самих підстав.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи14 квітня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 березня 2021 рокуу справі, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.У касаційній скарзі заявник вказує, що пункт 2 частини першої статті 185 ЦПК України, на який посилається апеляційний суд, жодним чином не стосується вирішення цієї справи, отже, ним неправильно застосовано норми процесуального права та порушено пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зроблено неправильний висновок про наявність підстав для залишення без змін резолютивної частини ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року, не взято до уваги та не надано оцінки обставинам, що були викладені скаржником в апеляційній скарзі від 09 вересня 2020 року.Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Приморського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 2-5633/11 та надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У травні 2021 року матеріали справи № 2-5633/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Рух справи у судах та фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанційУ лютому 2011 року перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування земельної ділянки, визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на землю.Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Кравчук Т. С. від 03 березня 2011 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом.Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2014 року апеляційну скаргу третьої особи - ОСОБА_2, на ухвалу про відкриття провадження у справі визнано неподаною та повернуто апелянту, а ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу про відкриття провадження у справі.Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2014 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження відмовлено.У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до Прокуратури м. Одеси, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном, а саме: земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року зустрічну позовну заяву повернуто ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 10 березня 2015 року. Надалі ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій від 22 листопада 2016 року та 17 липня 2017 року вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін.26 листопада 2015 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду із аналогічним зустрічним позовом до Прокуратури м. Одеси.Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року відмовлено в об`єднанні зустрічного позову ОСОБА_1 із позовом прокурора.Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року, постановленим під головуванням судді Кравчук Т. С., позов задоволено.Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий 08 квітня 2009 року ОСОБА_1 22 січня 2016 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 від 18 січня 2016 року про перегляд зазначеного рішення суду за нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини другої статті 362 ЦПК України.Істотною для справи обставиною, що не була і не могла бути їй відомою, ОСОБА_1 зазначила те, що 15 січня 2015 року вона дізналась про те, що перший заступник прокурора м. Одеси Денисов П. В. неправомірно звернувся до суду із позовом у справі.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року головуючою (суддею-доповідачем) визначена суддя Домусчі Л. В.Матеріали справи отримані суддею 03 лютого 2016 року та не містять інформацію про подальші її процесуальні дії щодо руху заяви про перегляд рішення від 11 грудня 2015 року до постановлення нею оскаржуваної ухвали від 30 липня 2020 року.11 липня 2016 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла тотожна (аналогічна) за змістом із заявою, що надійшла до суду 22 січня 2016 року, заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами.Крім того, встановлено, що в подальшому відповідач ОСОБА_1 двічі: 25 липня 2016 року та 28 серпня 2017 року, зверталась із апеляційними скаргами на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року.Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою суду касаційної інстанції від 17 липня 2017 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 від 25 липня 2016 року визнана неподаною та повернута апелянту.Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року повторну апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради задоволено. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року скасовано, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року залишено в силі.Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року, постановленою під головуванням судді Бойчука А. Ю., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 06 липня 2016 року про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами. Зазначене судове рішення в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили.Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (чоловіка ОСОБА_1 ) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний СудВідповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).Під доступом до правосуддя, згідно зі стандартами ЄСПЛ, розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов`язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.Крім того, із пунктів 27, 28 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі № 69529/01 "Правєдная проти Росії" (Pravednaya v. Russia) та пункту 46 рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2005 року у справі № 19960/04 "Попов проти Молдови" (Popov v. Moldova) вбачається, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду справи.Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України 2004 рокукожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Право на звернення до суду за захистом закріплено і у статті 4 чинного ЦПК України (1618-15) .Статтею 361 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на дату подання ОСОБА_1 заяви про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами) передбачено, що рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв`язку з нововиявленими обставинами.Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами є:1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;21) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.У свою чергу статтею 362 ЦПК України 2004 року врегульовано строк подання заяв про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами, а саме: заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.При цьому заява про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку.Згідно з частиною другою статті 362 ЦПК України 2004 року строк для подання заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами обчислюється:1) у випадках, встановлених пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;2) у випадках, встановлених пунктами 2, 21 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня, коли вирок у кримінальному провадженні набрав законної сили;3) у випадках, встановлених пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;4) у випадках, встановлених пунктом 4 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.У своїй заяві про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, що зареєстрована канцелярією суду першої інстанції 22 січня 2016 року, ОСОБА_1 зазначила, що, звернувшись до Одеської міської ради для отримання відповіді щодо представлення інтересів Одеської міської ради першим заступником прокурора м. Одеси Денисовим В. П. отримала відповідь про те, що ні рішенням Одеської міської ради, ні виконавчим комітетом Одеської міської ради не надавалась згода щодо подачі першим заступником прокурора м. Одеси, ОСОБА_5, позову в інтересах Одеської ради до неї у цій справі, отже, такі дії першого заступника прокурора м. Одеси, на думку відповідача, є неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству.Днем встановлення обставин, що є підставою для перегляду рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року, тобто істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, заявник вказала 15 січня 2015 року, що свідчить, на її переконання, про подання заяви про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами у встановлений згідно з пунктом 1 частини другої статті 362 ЦПК України 2004 року строк.Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали 30 липня 2020 року, визнаючи, що матеріали цієї заяви ОСОБА_1 отримані суддею 03 лютого 2016 року, виходив з того, що заявник про вказані нею нововиявлені обставини дізналася 15 січня 2015 року, проте заяву подала лише 24 січня 2016 року, тобто з пропуском установленого статтею 362 ЦПК України 2004 року (статтею 424 ЦПК України у чинній редакції) строку, клопотання про поновлення строку на подання заяви до суду нею не надано, а тому у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити.У свою чергу апеляційний суд, змінюючи ухвалу суду першої інстанції в її мотивувальній частині, вказав, що рішення суду першої інстанції було проголошено 11 грудня 2015 року, ОСОБА_1 у грудні 2015 року та січні 2016 року не скористалась правом на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року, а тому зазначене рішення на момент подачі ОСОБА_1 заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами на підставі частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року набрало законної сили 21 грудня 2015 року.На думку апеляційного суду, який звернув увагу, що заява подана ОСОБА_1 18 січня 2016 року, відповідач не пропустила встановлений законом місячний строк на її подачу. Водночас, пославшись на пункт 2 частини першої статті 185 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції у підсумку правильно відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1, оскільки ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року відповідачу відмовлено у задоволенні її аналогічної за змістом заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та з тих самих підстав.Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій із таких підстав.Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).Суд першої інстанції всупереч нормі частини другої статті 3641 ЦПК України (1618-15) 2004 року, згідно з якою протягом трьох днів після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 364 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами, не розглянув вчасно подану ОСОБА_1 ще у січні 2016 року заяву, прийнявши оскаржувану ухвалу за результатами її розгляду лише у липні 2020 року.Окрім цього, погоджуючись із тим, що заявник дізналась про вказані нею нововиявлені обставини 15 січня 2015 року (дата, зазначена в заяві), суд першої інстанції не перевірив, якими належними та допустимими доказами це підтверджується, адже до заяви ОСОБА_1 не додано жодного документа, який би це засвідчував, що говорить про те, що судом установлено обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, та порушення судом статті 264 ЦПК України в частині вирішення питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.Апеляційний суд, пославшись на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року, не розглянув по суті заяву ОСОБА_1, у результаті чого не дотримався частини п`ятої статті 263 ЦПК України, згідно з якою обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Неправильним є й обчислення судом апеляційної інстанції місячного строку подачі заяви про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами та його дотримання відповідачем, виходячи тільки з дати проголошення рішення суду першої інстанції та відсутності його апеляційного оскарження ОСОБА_1, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 361, частини першої, пункту 2 частини другої статті 362 ЦПК України 2004 року такий місячний строк для подання заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами обчислюється з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи, і які не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.Окрім цього, апеляційний суд неправильно послався на статтю 185 ЦПК України, яка регулює залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.Отже, прийнята судом першої інстанції ухвала від 30 липня 2020 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, змінена апеляційним судом лише в мотивувальній частині, є передчасною та не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.У результаті зазначеного право заявника на доступ до правосуддя, проголошене статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції, було порушено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скаргиУ частині третій статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.За умови обмеження реалізації права заявника на розгляд її заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.Під час продовження розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене у цій постанові та за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами, отриманої судом 22 січня 2016 року, повторно вирішити питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко