Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2018 року перший заступник прокурора прокуратури Івано-Франківської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області (далі - Загвіздянська сільська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.Позовна заява мотивована тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року визнано недійсними державні акти, зокрема, видані ОСОБА_2 на земельні ділянки, розташовані в урочищі "Рінь" Загвіздянської сільської ради, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства: серії ЯМ № 749647 від 28 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 1,1121 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0856, серії ЯМ № 749648 від 29 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875; зобов`язано ОСОБА_2 повернути Загвіздянській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856, 2625881100:07:001:0875. Вказаним судовим рішенням підтверджено факт незаконного вибуття земельних ділянок з комунальної власності Загвіздянської сільської ради, тобто без волі власника землі. Прокурор вказував, що під час виконання вказаного судового рішення встановлено, що ОСОБА_2, згідно з договором купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року, відчужив земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 ОСОБА_3, яка на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 12 червня 2013 року поділила земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 на дві земельні ділянки: площею 0,205 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0868 та площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867. Згідно з відомостями, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867, вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2013 року відчужено ОСОБА_4 . У подальшому право власності на спірну земельну ділянку площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 травня 2017 року, перейшло до відповідача ОСОБА_1 . Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради поза її волею та в подальшому була відчужена, поділена і перебуває у власності ОСОБА_1, тому на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України підлягає витребуванню у порядку віндикації. При цьому прокурор послався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав, що Загвіздянська сільська рада з моменту набрання законної сили судовим рішенням від 11 лютого 2016 року самостійно не вживала заходів щодо звернення до суду з позовом про повернення незаконно вилученої земельної ділянки, тому наявні правові підстави для реалізації представницьких повноважень.Прокурор просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867 вартістю 247 330 грн та стягнути з відповідачки витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено за спливом позовної давності.Вирішено питання сплати судових витрат.Розглянувши справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна земельна ділянка площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867 у складі земельної ділянки площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875, вибула з комунальної власності на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації, визнаних недійсними у судовому порядку, поза волею територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області. Тому у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки у порядку вимог статті 388 ЦК України.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради лише 20 вересня 2018 року, тобто за межами загальної позовної давності. Ні прокурор, ні представник сільської ради, які наполягали на дотриманні строку позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, не обґрунтували поважності причин пропуску позовної давності. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності, вказав, що прокурору та Загвіздянській сільській раді, яка була задіяна у рамках досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 26 квітня 2013 року за № 12013090250000378 та яке закрито постановою прокурора відділу прокуратури Івано-Франківської області Присяжнюка В. Я. від 30 січня 2015 року, було відомо з 2014 року, що право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_4 . Проте до суду прокурор звернувся тільки 20 вересня 2018 року зі спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 22 вересня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.23 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Тисменицького районного суду Івано-Франківської області. У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргуКасаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 916/712/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 712/758/15-ц (провадження № 61-8662св18), від 11 квітня 2018 року у справі № 904/9655/16 від 20 серпня 2019 року у справі № 653/219/17 (провадження № 51-9366 км18).Заявник вказує, що суди, застосовуючи практику Великої Палати Верховного Суду, не врахували висновки в тій частині, що суд повинен встановити, з якого часу орган, в інтересах якого звернувся прокурор, довідався про порушення прав, та не встановили, з якого часу власник землі - Загвіздянська сільська рада дізналася про відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Прокурор стверджує, що висновки суду першої інстанцій про пропуск органом місцевого самоврядування (Загвіздянською сільською радою) строків позовної давності, ґрунтуються на припущеннях та суперечать положенням статті 77 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції не надав цьому оцінку. Стверджує, що висновки судів про те, що про порушене право власник землі - сільська рада дізналася з ухвали слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2014 року, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на спірну земельну ділянку, та яка перебувала у власності відповідача, є помилковими, оскільки сільська рада не була заявником у кримінальному провадженні, не визнавалася потерпілою, відповідно була позбавлена доступу до кримінального провадження, тому не знала і не могла знати про порушення свого права власності на земельну ділянку зі сторони ОСОБА_1 . Крім того, надавати таку інформацію сільській раді прокурору заборонено статтею 222 Кримінального процесуального кодексу України.Тому прокурор наполягає, що про порушене право Загвіздянська сільська рада дізналася з рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке ухвалено у справі № 352/1402/15-ц, учасником якої сільська рада не була.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиРішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 352/1402/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради, визнано недійсними розпорядження Тисменицької районної державної адміністрації від 22 листопада 2012 року № 1043 "Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" та від 28 грудня 2012 року № 1188 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2"; визнано недійсними видані ОСОБА_2 державні акти, а саме: від 28 грудня 2012 року серії № 749646 на право власності на земельну ділянку площею 0,2001 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855; від 28 грудня 2012 року серії ЯМ № 749647 на право власності на земельну ділянку площею 1,1121 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0856; від 29 грудня 2012 року серії ЯМ № 749648 на право власності на земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875; зобов`язано ОСОБА_2 повернути Загвіздянській сільській раді земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856, 2625881100:07:001:0875 в урочищі "Рінь" Загвіздянської сільської ради Тисменицького району; зобов`язано ОСОБА_5 повернути Загвіздянській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855 в урочищі "Рінь" Загвіздянської сільської ради Тисменицького району.Із вказаного судового рішення встановлено:- обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі;- ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року за реєстровим номером 715 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875;- ОСОБА_3, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 12 червня 2013 року, розділила земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 на дві земельні ділянки: площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867 та площею 0,205 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0868. 12 червня 2013 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на земельні ділянки, зокрема на земельну ділянку площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867;- згідно з договором купівлі-продажу від 27 липня 2013 року ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867 ОСОБА_4, право власності якої зареєстровано 27 липня 2013 року;- відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 травня 2017 року до ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 перейшло право власності на спірну земельну ділянку. ОСОБА_1 зареєструвала за собою права власності на земельну ділянку площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867;- про обставини відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 ОСОБА_3, яка поділила придбану земельну ділянку на дві, одну з яких площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867 відчужила ОСОБА_4, прокурору стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування ЄРДР 26 квітня 2013 року за № 12013090250000378.Ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2014 року, постановленою у рамках кримінального провадження № 12013090250000378, накладено арешт на земельні ділянки, що знаходяться в урочищі "Рінь" с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області, виділені на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року, у тому числі розпорядження № 1188. Ухвала слідчого судді містить виклад обставин про те, що розпорядженнями Тисменицької районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року неправомірно передано у приватну власність земельні ділянки в урочищі "Рінь", у тому числі ОСОБА_6 загальною площею 1,7223 га. Згодом земельні ділянки розділено на ділянки меншої площі і відчужено, зокрема ОСОБА_4 відчужена земельна ділянка з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867. На вказану земельну ділянку, серед інших, накладено арешт та зареєстровано 07 травня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26 квітня 2013 року за № 12013090250000378, згідно з постановою прокурора відділу прокуратури Івано-Франківської області Присяжнюка В. Я. від 30 січня 2015 року закрито.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, яка розташована в урочищі "Рінь" Загвіздянської сільської ради та перебуває у власності громади с. Загвіздя Тисменського району Івано-Франківської області.Однак у своїй касаційній скарзі прокурор вказував, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій повинні були встановити, з якого часу власник землі - Загвіздянська сільська рада дізнався про порушення своїх прав, а висновки суду першої інстанції, оцінку яким фактично не надав суд апеляційної інстанції, про пропуск органом місцевого самоврядування (Загвіздянською сільською радою) строків позовної давності, ґрунтуються на припущеннях та суперечать положенням статті 77 ЦПК України.Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та з огляду на положення статті 261 ЦК України дійшов висновку, що прокурор був безпосередньо задіяний у рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12013090250000378, та з 2014 року йому відомо, що право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_4 .Тому прокурором пропущено строк позовної давності, визначений у статті 257 ЦК України.Такі висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає передчасними.Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурораВідповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави з 2014 року, а з позовом прокурор до суду звернувся у 2018 році. При цьому судом апеляційної інстанції не спростовано і не підтверджено висновки суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурор у своїй апеляційній скарзі, а Загвіздянська сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу прокурора вказували, що на час звернення прокурора до суду з позовом до ОСОБА_2 (справа № 352/1402/15-ц) та після ухвалення судового рішення Загвіздянській сільській раді не було відомо про поділ та відчуження спірної земельної ділянки. Будь-яка інформація про зміну власника до сільської ради не надходила. Спірна земельна ділянка не використовується. Сільська рада не була учасником кримінального провадження № 12013090250000378.Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 367 ЦПК України не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням вказаних вище доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду