Постанова

Іменем України 07 липня 2021 рокум. Київсправа № 201/11183/16-цпровадження № 61-1846св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,третя особа - Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про оспорювання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у жовтні 1998 року він, вважаючи себе батьком дитини, та ОСОБА_2 звернулися із заявою про встановлення батьківства стосовно дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі якої було видане свідоцтво про встановлення батьківства, та до органів реєстрації актів цивільного стану із заявою про реєстрацію народження дитини. У свідоцтві про народження його записано батьком дитини. У жовтні 1998 року він з ОСОБА_2 посварилися та стали проживати окремо.Зазначав, що він впевнений, що не є батьком дитини.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив виключити відомості про нього як про батька вказаної дитини з актового запису про народження цієї дитини від 01 жовтня 1998 року № 29, зробленого третьою особою, зобов`язати Жовтневий відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції в актовому записі про народження ОСОБА_1 від 01 жовтня 1998 року № 29 відомості про батька записати за заявою матері дитини та внести відповідні зміни до актового запису про народження цієї дитини без посилання на нього як батька цієї дитини.

Короткий зміст судових рішень Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не спростував факт свого батьківства стосовно дитини. Вказаний факт також встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, ухваленим за наслідком розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а тому не підлягає доказуванню. ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, оскільки позивач фактично не пред`явив до неї вимог.При цьому апеляційний суд зазначив, що на момент подання заяви про встановлення батьківства позивач достеменно знав про те, що він не є батьком дитини, проте дав згоду на те, щоб його було записано батьком дитини, а тому відсутні правові підстави, передбачені частиною другою статті 56 КпШС України, для оспорення ним батьківства.Постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду (провадження № 61-23601св18).Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року скасовано.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки позивач оспорює своє батьківство щодо сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на час пред`явлення цього позову (08 серпня 2016 року) був неповнолітнім, проте на час розгляду справи йому виповнилось 18 років, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про залучення до участі у справі осіб, яких не залучив суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ лютому 2021 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог.Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, належним чином не встановив обставин щодо відсутності кровного споріднення між ним та дитиною.Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року, які є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи.При цьому апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні його вимог з тих підстав, що ОСОБА_1, 1998 року народження, на момент розгляду справи досяг повноліття, не врахував, що факт досягнення повноліття дитиною не може бути підставою для відмови у позові згідно з положеннями статті 56 КпШС України.Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 12 лютого 2020 року у справі № 310/3095/17 (провадження № 61-7887св19), від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33593св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц (провадження № 61-19794св18), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 756/10603/17 (провадження № 61-11437св19).Відповідачка та третя особа не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків.У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1, у свідоцтві про народження (актовий запис про народження від 01 жовтня 1998 року № 929) якого батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .Відповідно до свідоцтва про встановлення батьківства від 01 жовтня 1998 року № НОМЕР_1 та акта про встановлення батьківства від 01 жовтня 1998 року № 113, складеного на підставі спільної заяви батьків, ОСОБА_1 визнаний батьком дитини ОСОБА_4 .З 20 жовтня 1998 року фактичні сімейні стосунки сторін не склалися, вони перестали проживати разом.Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року призначено у справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_1 .Відповідно до відомостей, зазначених у листі Комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 12 грудня 2017 року № 1395, вказана експертиза не була проведена у зв`язку із неявкою на експертизу ОСОБА_2 разом із дитиною 13 листопада 2017 року та 11 грудня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року (v001p710-99) у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також у міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (стаття 7). Пунктами 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України (2006-07) , чинні на час їх виникнення, тобто на час вчинення оспореного актового запису. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33593св18) та від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц.Подібні за своєю суттю правові висновки щодо застосування до вирішення спірних правовідносин законодавства, чинного станом на момент їх виникнення, викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18). Статтею 55 КпШС України (чинного на час народження дитини, оспорення батьківства щодо якої пред`явлено позов) установлено, що якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду.Відповідно до положень статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" (v0016700-98) роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 56 КпШС України в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Проте в будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зауважив, що "на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року у справі "Калачова проти Російської Федерації" № 3451/05, § 34).У справі, яка переглядається, установлено, що з метою з`ясування обставин у справі апеляційним судом, за клопотаннями позивача, призначено судово- генетичну експертизу, на дослідження якої було поставлено питання: чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_1 ? Проте експертиза проведена не була у зв`язку із неявкою до експертної установи для відібрання біологічних зразків ОСОБА_2 разом із дитиною 13 листопада 2017 року та 11 грудня 2017 року.Відповідно до вимог статті 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.Суд апеляційної інстанції не виконав вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року, якою справу, що переглядається, направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а саме, встановивши, що причиною непроведення експертизи є неявка на експертизу ОСОБА_2 разом із дитиною, в порушення вимог процесуального закону не надав цим обставинам, а також відповідним доводам позивача, належну правову оцінку; не врахував, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_2 про час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення вказаної експертизи; не надав оцінку доводам апеляційної скарги та не дотримався встановленого статтею 89 ЦПК України принципу оцінки доказів.Крім того, посилаючись на те, що позивач оспорює своє батьківство щодо сина ОСОБА_1, якому на час розгляду справи виповнилось 18 років, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_2 до досягнення дитиною ОСОБА_1 повноліття, а набуття ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття під час розгляду цієї справи не є підставою для відмови у позові.Неповне встановлення апеляційним судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зумовило передчасний висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.У силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Д. Д. Луспеник

Судді:

І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець