Короткий зміст позовних вимогУ квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування державної реєстрації на майно.Позовну заяву мотивовано тим, що він з березня 1990 року став проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10, вели спільне господарство, однак шлюб не реєстрували, оскільки не вбачали у цьому потреби, при цьому ніхто з них в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували. У березні 1990 року він переїхав на постійне місце проживання в кооперативну квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_10 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла. Він особисто здійснював поховання своєї цивільної дружини. Після її смерті відкрилася спадщина на зазначену вище квартиру, яку він прийняв шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак через відсутність документального підтвердження родинного зв`язку із спадкодавцем, постановою державного нотаріуса від 14 травня 2013 року йому було у видачі свідоцтва про право на спадщину. Інші спадкоємці, двоюрідні сестри ОСОБА_10 . ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які мають право на спадкування у п`яту чергу, від спадщини відмовились, про що 24 квітня 2013 року подали заяви до нотаріальної контори. Оскільки, починаючи з квітня 1997 року і до моменту смерті ОСОБА_10 він постійно проживав та був зареєстрований у спірній квартирі разом з цивільною дружиною, вів спільне господарство, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки, тому вважав себе спадкоємцем четвертої черги, оскільки проживав із спадкоємицею ОСОБА_10 однією сім`єю більше п`яти років до дня відкриття спадщини. Також позивач зазначив, що 27 березня 2017 року до позивача в квартиру прийшли невідомі люди, погрожуючи залишити його без житла, повідомили про нового власника спірної квартири - ОСОБА_5, згідно з договором купівлі-продажу від 13 березня 2017 року, яку той, у свою чергу, придбав у невідомого позивачу ОСОБА_6, власника спірної квартири за рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 січня 2017 року у цивільній справі № 202/6094/16-ц, однак такого рішення суд не ухвалював. Вказував, що через шахрайські дії відповідачів право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 серпня 2017 року, яка отримала спірну квартиру в дар від ОСОБА_4, який був власником квартири на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2017 року, укладеного з ОСОБА_5 . Позивач вважає недійсним договір купівлі-продажу від 13 березня 2017 року, відповідно до якого власником спірної квартири став ОСОБА_5, що призвело до недійсності наступних правових угод. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд: встановити факт його проживання зі спадкодавцем ОСОБА_10 однією сім`єю не менше ніж п`ять років; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 березня 2017 року, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на вказану квартиру; витребувати на його користь від ОСОБА_2 спірну квартиру, скасувавши всі реєстраційні записи про право власності на квартиру за ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішеньРішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 03 квітня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на користь спадкоємця ОСОБА_1 .Скасовано записи про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6 ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 .Вирішено питання про розподіл судових витрат.Судові рішення мотивовано тим, що проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавцем не менше п`яти років до часу відкриття спадщини підтверджується належними та допустимими доказами. Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на момент смерті, у передбачений законодавством строк. Однак, після смерті ОСОБА_10 право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_6 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року, яке судом не ухвалювалось, отже набуття права власності на спадкову квартиру ОСОБА_6 є неправомірним. При цьому ОСОБА_6 відчужив спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2017 року на користь ОСОБА_5, який продав її ОСОБА_4, який в свою чергу подарував її ОСОБА_2 . Таким чином, у зв`язку із незаконним набуттям ОСОБА_6 права власності на квартиру, суди вважали за можливе визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, витребувати її з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та скасувати реєстраційні записи про право власності на квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиОСОБА_10 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.Із спадкової справи, заведеної після ОСОБА_10 вбачається, що 02 листопада 2012 року, у встановлений законом строк, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 .Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 14 травня 2013 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у нього документального підтвердження родинного зв`язку із спадкодавцем.Аналогічну постанову було прийнято нотаріальною конторою 22 квітня 2017 року.Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_10, її двоюрідні сестри ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від спадщини відмовились на користь ОСОБА_8, про що 24 квітня 2013 року подали заяви до нотаріальної контори.24 квітня 2013 року ОСОБА_8 - двоюрідна сестра померлої ОСОБА_10 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 . Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 03 квітня 1997 року і на момент смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживав разом з нею однією сім`єю та був зареєстрований у спірній квартирі на момент відкриття спадщини.Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 серпня 2017 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 серпня 2017 року.ОСОБА_2 набула спірну квартиру у власність на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_4, який був власником квартири на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2017 року, укладеного з ОСОБА_5 .ОСОБА_5 набув у власність спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2017 року, укладеного між ним та ОСОБА_6 ОСОБА_6 став власником спірної квартири на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська у складі судді Бєльченко Л. А. від 13 січня 2017 року у справі № 202/6094/16-ц, провадження 2/202/1828/201.Встановлено судами, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року у цивільній справі №202/6094/16-ц суддею Бєльченко Л. А. ніколи не ухвалювалось.З повідомлення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2017 року вбачається, що відповідно до даних вхідної кореспонденції суду та обліково-статистичних даних канцелярії з цивільних справ, позовних заяв за участю ОСОБА_1 або ОСОБА_6 не значиться. Судове рішення від 13 січня 2017 року, постановлене нібито суддею Бєльченко Л. А. за номером справи 202/6094/16-ц, провадження 2/202/1828/2017, у провадженні суду не значиться.З відповіді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська щодо позовної заяви ОСОБА_6 або ОСОБА_10 та цивільної справи за №202/6094/16-ц, провадження за №2/202/1828/2017 у судді Бєльченка Л. А. розглядається за позовом КП "Коменергосервіс" до ОСОБА_11 про стягнення заборгованості.

Позиція Верховного СудуКасаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про спадкування після смерті

ОСОБА_10 .У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.За змістом статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.Згідно з вимогами статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Установлено, що починаючи з 03 квітня 1997 року і на момент смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем однією сім`єю та був зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_1 .Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у судовому засіданні підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_10 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.Отже, установивши, що ОСОБА_1 проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, що підтверджується належними та допустимими доказами, суди попередніх інстанцій дійшла правильно висновку про встановлення цього факту.Також, установлено, що ОСОБА_1 у передбачений статтею 1270 ЦК України строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10, отже є таким, що прийняв спадщину, зокрема у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на праві приватної власності. Отже, суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_10 .

Щодо визнання недійсним договоруВідповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.Установлено, що після смерті ОСОБА_10 право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_6 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року, яке судом не ухвалювалось, отже набуття права власності на спадкову квартиру ОСОБА_6 є неправомірним. Обставини про те, що не існує рішення суду, яке набрало законної сили, на підставі якого у ОСОБА_6 виникло право власності на спірну квартиру, сторонами у справі не оспорювалось. При цьому ОСОБА_6 відчужив спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2017 року на користь ОСОБА_5, який продав її ОСОБА_4, який в свою чергу подарував її ОСОБА_2 .Отже, установивши, що ОСОБА_6 при укладенні договору купівлі-продажу від 13 березня 2017 року з ОСОБА_5 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки фактично не був власником спірної квартири, яка ним була відчужена, суди попередніх інстанції дійшли правильно висновку про визнання цього договору недійсним на підставі частини другої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.Спадкоємець, який прийняв спадщину, є власником нерухомого майна з моменту відкриття спадщини (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13).Спірну квартиру було відчужено без згоди ОСОБА_1, який постійно проживав у спірній квартирі з 03 квітня 1997 року і якому на підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України квартира належала з моменту смерті ОСОБА_10 .

Щодо витребування майна та скасування державної реєстраціїВідповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388ЦК України, є неефективними.Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапилоу володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записіву державних реєстрах.ОСОБА_1 з моменту відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) належала спірна квартира. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (435-15) . Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статті 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.Установивши, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру безвідплатно, на підставі договору дарування від 11 серпня 2017 року, укладеного з ОСОБА_4, який не мав права його відчужувати, з огляду на неправомірне набуття ОСОБА_6 права власності на це майно та подальше відчуження його ОСОБА_5, який у свою чергу продав його ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування спірної квартири із незаконного володіння ОСОБА_2,а також скасування державної реєстрації права власності.Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є безпідставними, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач з 03 квітня 1997 року і на момент розгляду справи судом першої інстанції зареєстрований у спірній квартирі, проживав у ній, в межах шестимісячного строку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а про продаж спірного майна дізнався лише у березні 2017 року і відразу, у квітні 2017 року, звернувся до суду із цим позовом, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року - без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.