Короткий зміст позовних вимогУ липні 2018 року акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.Позов мотивовано тим, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га Державному територіально-галузевому об`єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці 2 від 17 км+200 м до 20 км+544 м в адміністративних межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області для забезпечення функціонування залізничного транспорту в користуванні ПАТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема, в адміністративних межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, в межах зазначених у цьому плані. 20 січня 2017 року комісією в складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району було виявлено, що на 19 км + 935 м - 19 км + 948 м перегону Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці становить 20 м від осі головної колії знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує вищезгадану земельну ділянку. Вказана огорожа належить ОСОБА_1 . Площа перетину земельних ділянок становить 0,0195 га. Спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває у користуванні ПАТ "Укрзалізниця" та закріплена за регіональною філією "Львівська залізниця". Відповідач самовільно без будь-яких правових підстав розмістила об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту. При цьому правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону. Той факт, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури свідчить "План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги" від 1962 року, який відповідно до статті 17 Закону України "Про основи містобудування" є містобудівною документацією.Проте, всупереч зазначеному вище, земельна ділянка смуги відведення залізниці без попереднього її вилучення була самовільно зайнята відповідачем. Враховуючи зазначене, позивач просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", а саме звільнити земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 19 км+ 935 м - 19 км+ 948 м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 травня 2019 року в задоволенні позову АТ "Українська залізниця" відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання позивача на те, що частина земельної ділянки площею 0,0195 га, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим. Судом не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду. При цьому суд вважав безпідставними доводи позивача про те, що відповідач самовільно зайняв смугу відведення залізниці, чим порушив право позивача на користування належною йому земельною ділянкою, оскільки на момент будівництва залізниці спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 .Враховуючи зазначене та дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову по суті позовних вимог, суд виходив із відсутності підстав застосовувати наслідки спливу строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 травня 2019 року залишено без змін.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем без жодних на те правових підстав зроблено висновок про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки та не надано належних та достовірних доказів про порушення права на землекористування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, АТ "Українська залізниця" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не узяли до уваги посилання позивача на "План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги" від 1962 року як доказ порушення прав позивача на користування спірною земельною ділянкою, яка відноситься до земель залізничного транспорту, та не врахували, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який визначено законодавством.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиЗгідно із актом від 20 вересня 1959 року про передачу і виконання границь земельної ділянки під індивідуальну будову ОСОБА_2 в с. Малехів Нестеровського району Львівської області було передано в натуру межі присадибної ділянки площею 0,07 га, яка знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_2, що виділено під забудову та затверджено виконкомом Малехівської сільської Ради для користування цією ділянкою.Рішенням виконкому Нестеровської районної Ради депутатів трудящих Львівської області від 21 вересня 1959 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с. Малехів.Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 березня 1964 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_2 1/2 житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (теперішня адреса: АДРЕСА_1 ).Із реєстраційного посвідчення Львівського міського бюро технічної інвентаризації від 12 червня 1989 року № 1712 вбачається, що 2/3 житлового будинку по АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 05 червня 1989 року, посвідченого секретарем виконкому Дублянської міської Ради народних депутатів Нестеровського району Львівської області.Згідно із витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22045621 від 03 березня 2009 року ОСОБА_1 є власником 1/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .Актом обстеження земельної ділянки від 20 січня 2017 року, складеним працівниками Кам`янка-Бузької дистанції колії встановлено, що на 19 км+935м- 19км+948 м перегону Рудно-Підбірці за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії в смузі відведення залізниці на відстані 5м знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує земельну присадибну ділянку по АДРЕСА_1 . Ширина земельної ділянки залізниці на 19км +935м- 19км +948м за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії згідно плану границь полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської з.д. від км 11+106 до км 20+534 м.Київ,1962р. на перегоні Рудно-Підбірці становить 20 м (а.с. 18).Згідно із "Планом полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської області м. Київ, 1962" ширина смуги відведення залізниці становить 20 м від осі головної колії, де знаходиться сітчаста огорожа, яка огороджує належну ОСОБА_1 земельну ділянку (а.с. 17).Відповідно до довідки Малехівської сільської ради від 06 вересня 2018 року № 1147/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_1 обліковується земельна ділянка площею 0,0700 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розташований житловий будинок.Згідно із витягом Малехівської сільської ради від 06 вересня 2018 року № 1145/02-19 за домогосподарством по АДРЕСА_4, відповідно до погосподарського обліку 1974 - 1976 років, обліковувалось 0,21 га землі та жилий будинок 1962 року забудови.З довідки Малехівської сільської ради від 06 вересня 2018 року №1146/02-19 вбачається, що згідно із книгою обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, площею 0,0700 га сплачено земельний податок до 2009 року. З 2010 року земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку як пенсіонер.Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів та примикає до дороги по вул. Л. Українки. Дорога по вул. Л. Українки в с. Малехів Жовківського району Львівської області перебуває на балансі сільської ради та обслуговується за її кошти, що підтверджується довідкою Малехівської сільської ради від 06 вересня 2018 року № 1148/02-13.Представником Малехівської сільської ради було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Цим вимогам судові рішення попередніх інстанцій відповідають з таких підстав.

Щодо правового статусу спірної земліЗгідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України "Про транспорт"). Ця норма закону кореспондується з положенням статті 68 ЗК України.Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18).Статтями 1, 4 Положення "Про землі, надані транспорту", затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.Вказане Положення діяло до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 "Про затвердження Положення про землі, надані транспорту". Земельним кодексом Української РСР (2874а-07) від 25 жовтня 1922 року передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 "Загальних основ землекористування та землеустрою", затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року. Земельним кодексом Української РСР (2874а-07) від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) від 18 грудня 1990 року" (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ "Про земельну реформу" (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2020 року (справа № 466/1058/15ц, провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року (справа № 466/6682/14-ц, провадження № 61-1957св19).Враховуючи зазначене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що наявність чи відсутність у АТ "Українська залізниця" документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Щодо порушення прав позивачаПри зверненні з позовом АТ "Укрзалізниця" посилалося на те, що на частині смуги відведення виявлено перетин (накладення) земельної ділянки ОСОБА_1, яка площею 0,0195 га накладається на смугу відведення.Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що акт комісії від 20 січня 2017 року та План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці 1962 року не є доказами, які достовірно свідчать про те, що смуга відведення, яка перебуває у користуванні АТ "Українська залізниця", має перетин (накладення) із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_1 .Колегія суддів погоджується з цим висновком судів з таких підстав.У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.Обґрунтовуючи свої права на спірну земельну ділянку, відповідач ОСОБА_1 вказала, що колишньому землекористувачу цієї ділянки ОСОБА_2 виконкомом Малехівської сільської Ради на підставі акту від 20 вересня 1959 року про передачу і виконання границь земельної ділянки під індивідуальну будову було передано в натуру межі присадибної ділянки площею 0,07 га, яка знаходилась у його постійному користуванні, виділено вказану ділянку під забудову та рішенням виконкому Нестеровської районної Ради депутатів трудящих Львівської області від 21 вересня 1959 року було надано дозвіл на будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці.При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції, встановивши вказані обставини, а також надавши оцінку іншим належним та допустимим доказам, поданим сторонами, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка перебуває та закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 ще до побудови залізної дороги у 1962 році та станом на 1959 рік не відносилась до земель транспорту.У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право АТ "Українська залізниця" порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).На обґрунтування своїх вимог АТ "Укрзалізниця" посилається на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває у користуванні ПАТ "Укрзалізниця" та закріплена за регіональною філією "Львівська залізниця", а відповідач самовільно без будь-яких правових підстав розмістила об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.Однак ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів АТ "Укрзалізниця" захопленням спірної земельної ділянки ОСОБА_1 суду не надано.При цьому АТ "Укрзалізниця" клопотання про призначення експертизи з метою підтвердження факту перетину меж земельних ділянок та порушення його прав не заявляло.Таким чином, установивши, що земельна ділянка під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямом Рудно-Підбірці2 від 17км+200м до 20км+544м лише з 1962 року була відведена у користування АТ "Укрзалізниця", а попередньому землекористувачу ОСОБА_2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування виділено спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 під забудову у 1959 році, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність вимог АТ "Укрзалізниця" з огляду на недоведеність порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявників з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника АТ "Укрзалізниця" свідчить про наявність підстав для усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, проте такі аргументи були спростовані під час розгляду справи. Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судову рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року - без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.