Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанційУ червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ - "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.Позов обґрунтований тим, що 24 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 032/29-245к на купівлю автотранспортних засобів, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 27 840,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування за ставкою 12,50 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 23 квітня 2015 року.На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір застави, відповідно до якого відповідач передав під заставу автомобіль марки "Nissan", 2008 року випуску.Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.Відповідач своєчасно заборгованість за кредитом не погасив відповідно до умов договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 24 268,65 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 15 401,95 доларів США, заборгованості за відсотками - 8 866,78 доларів США.Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року у задоволенні позову АТ "Альфа-Банк" відмовлено.Рішення мотивоване тим, що останній платіж з погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснив 13 серпня 2012 року, а з позовом ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду лише 08 червня 2017 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом.Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 525,17 доларів США, проценти - 1 365,37 доларів США, що в еквіваленті становить 99 242,00 грн і 38 438,44 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що умовами договору встановлено окремі самостійні щомісячні зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути весь борг частинами, тому вимоги позову про стягнення заборгованості є обґрунтованими, проте підлягають задоволенню лише в межах трирічного строку позовної давності, починаючи із 06 червня 2014 року до закінчення дії договору - 23 квітня 2015 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скаргиУ березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.Касаційна скарга мотивована тим, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного СудуСтаттею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини24 квітня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 032/29-245к на купівлю автотранспортного засобу.Згідно з заявою про отримання кредиту від 31 березня 2008 року ОСОБА_1 просив видати йому кредит у сумі 27 840,00 доларів США на придбання автомобіля на строк 84 місяці.Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору ОСОБА_1 отримав у користування кредитні кошти у сумі 27 840,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 12,50 % річних, з порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно з графіком, з кінцевим терміном повернення 23 квітня 2015 року.На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір застави, відповідно до якого відповідач передав у заставу автомобіль марки "Nissan", 2008 року випуску (пункт 1.3 договору).Відповідно до меморіального ордеру від 24 квітня 2008 року № ав/1616398 АКБ "Укрсоцбанк" перерахувало кошти у сумі 130 850,00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Авто" за придбаний ОСОБА_1 автомобіль за договором купівлі-продажу.10 квітня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору за умовами якої виклали новий графік повернення кредитних коштів.Із довідки ПАТ "Укрсоцбанк" від 23 лютого 2017 року вбачається, що відповідач погашав кредитну заборгованість та заборгованість за відсотками, у період із 05 травня 2008 року по 13 серпня 2012 рік і позичальником всього сплачено 23 769,46 доларів США, з яких: 12 438,05 доларів США - погашення основної заборгованості за кредитом та 11 331,41 доларів США - погашення відсотків.За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 23 лютого 2017 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 24 268,65 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 15 401,95 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 866,78 доларів США.

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.Така правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗа таких обставин, апеляційний суд правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки невиконання грошового зобов`язання призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з боржника у межах строку позовної давності, починаючи із 06 червня 2014 року (3 роки до дати звернення до суду - 06 червня 2017 року), і до закінчення дії договору - 23 квітня 2015 року.Отже, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду у цій справі щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з відповідачів у межах строку позовної давності у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору кредиту, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання.У своїй касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.Так у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 висловлено правову позицію про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.Таким чином висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. Оскільки, за встановленими у цій справі обставинами, останній платіж відповідачем сплачено 13 серпня 2012 року, тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення заборгованості за щомісячними платежами, які згідно графіку повинні сплачуватись у період після 13 серпня 2012 року по 06 червня 2014 року, оскільки за такими вимогами позивачем пропущено строк позовної давності. В той же час, за вимогами про стягнення щомісячних платежів у період з 06 червня 2014 року и до для закінчення строку кредитування - позивачем не пропущена позовна давність. Доводи касаційної скарги про те, що банк дізнався про порушення своїх прав 10 вересня 2012 року, коли відповідач не здійснив черговий щомісячний платіж, проте із цим позовом звернувся лише 08 червня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності за усіма вимогами, є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Оскільки повернення кредиту обумовлено сторонами щомісячними платежами, кожний з яких є самостійним зобов`язанням, тому строк позовної давності обчислюється окремо за кожним таким платежем. Строк кредитування визначений договором до 23 квітня 2015 року, який не змінювався, тому, звернувшись до суду 06 червня 2017 року, позивач має право на стягнення заборгованості за щомісячними платежами в межах строку позовної даності, а саме: з 06 червня 2014 року до 23 квітня 2015 року. Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом апеляційної інстанції застосовані правильно.Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду