Постанова

Іменем України 30 червня 2021 рокум. Київсправа № 195/1560/16-цпровадження № 61-16182св19Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Селянське (фермерське) господарство Симона Павла Петровича,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Симона Павла Петровича про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, повернення земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Симона Павла Петровича (далі - СФГ Симона П. П.) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, повернення земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди.Позовну заяву мотивовано тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № НОМЕР_1 ), площею 6,390 га, яка розташована на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області. 01 листопада 2008 року між ним та СФГ Симона П. П. укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,390 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № НОМЕР_1 ), розташованої на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, строком на п`ять років з дати державної реєстрації, яку проведено 16 липня 2009 року. У липні 2014 року після закінчення строку дії договору оренди землі від 01 листопада 2008 року представником СФГ Симона П. П. було запропоновано укласти новий договір оренди, який він підписав у кількості трьох екземплярів. При цьому з повним текстом вказаного договору оренди землі він не ознайомився, так як представник СФГ Симона П. П. йому його не надала, вказавши, що текст нового договору оренди землі є тотожним тексту попереднього договору, укладеного між сторонами 01 листопада 2008 року. Разом з тим, він ознайомився з умовою договору в частині орендної плати, яка складалася з грошової, натуральної та відробіткової форми, на що він разом з дружиною звернули особливу увагу, так як для них це мало суттєве значення. У нього в наявності є тільки копія договору, і до суду він звернувся після того, як побачив, що умови орендної плати зазначено зовсім інші, ніж ті, які містилися у попередньому договорі оренди землі від 01 листопада 2008 року та договорі, який він підписав у 2014 році. Як виявилося, новий договір оренди землі укладено строком на десять років, орендна плата виражена лише у грошовій формі, розмір якої становить 4 478,55 грн, з яких утримується 671,78 грн - податку з доходів фізичних осіб.ОСОБА_1 зазначав, що за 2014-2015 роки він та його дружина отримали орендну плату в натуральній та відробітковій формі: отримали зерно, цукор, соняшник, та претензій до відповідача не мали, так як утримують велике підсобне господарство і їм важлива саме натуральна форма оплати. Проте, після того, як вони дізналися, що у зареєстрованому договорі вказана грошова форма орендної плати, у них з відповідачем виник конфлікт, і він припинив отримувати орендну плату.Крім того, вивчивши копію договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363, він побачив, що всі його аркуші, крім першого та останнього, на якому містився його підпис, було замінено. Договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363 не відповідає типовій формі договору оренди землі, встановленій постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) "Про затвердження Типового договору землі", яка існувала на момент виникнення спірних правовідносин.ОСОБА_1 вважає, що він не укладав з СФГ Симона П. П. договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363 у тому вигляді, в якому він існує, всі сторінки у ньому, крім останньої сторінки, де міститься його підпис, СФГ Симона П. П. були замінені шляхом обману, без його волевиявлення і згоди. Такими протиправними діями СФГ Симона П. П. йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 20 000,00 грн. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363, укладений між ним та СФГ Симона П. П., недійсним; зобов`язати СФГ Симона П. П. повернути йому за актом прийому-передачі земельну ділянку, площею 6,390 га, розташовану на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, у стані не гіршому, ніж той, у якому її було передано в оренду; стягнути з СФГ Симона П. П. на його користь 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, витрати на правову допомогу в розмірі 12 450,00 грн, а також витрати за проведення судової технічної експертизи документів у розмірі 17 662,40 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2018 рокуу складі судді Кондус Л. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,390 га, розташованої на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, укладеного 21 липня 2014 року між СФГ Симона П. П. та ОСОБА_1, недійсним.

Зобов`язано СФГ Симона П. П. передати за актом прийому-передачі ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № НОМЕР_1 ), площею 6,390 га, розташовану на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, у стані не гіршому, порівняно з тим, у якому вона була передана в оренду.

Стягнуто з СФГ Симона П. П. на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком експерта від 16 червня 2017 року № 150-17, складеного за результатами проведеної судової технічної експертизи документів по матеріалам цивільної справи, сторінки оспорюваного договору оренди земельної ділянки роздруковані на різних друкованих засобах. Зазначене є підставою вважати, що відповідач подав на державну реєстрацію вже замінений договір оренди землі, з іншими умовами орендної плати. Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із триваючого порушення прав позивача, його відчуття незахищеності від протиправних посягань, необхідності доводи своє право у суді. При цьому суд керувався статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) і засадами розумності, виваженості та справедливості. Щодо витрат на надання позивачу правової допомоги та витрат за проведення судової технічної експертизи, то їх підтверджено наданими до суду документами та квитанціями.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2018 року в частині стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2018 року в частині стягнення з СФГ Симона П. П. на користь ОСОБА_1 витрат за надання йому правової допомоги та витрат за проведення судової технічної експертизи документів змінено.

Зменшено стягнуті з СФГ Симона П. П. на користь ОСОБА_1 витрати за надання йому правової допомоги з 12 450,00 грн до 2 000,00 грн.

Зменшено стягнуті з СФГ Симона П. П. на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судової технічної експертизи документів з 17 662,40 грн до 4 952,00 грн.

В іншій частині рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін.Погоджуючись із висновком місцевого суду в частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, апеляційний суд вказав, що права та обов`язки, на досягнення яких спрямовано волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Водночас у момент державної реєстрації набирає чинності договір, укладення якого вже відбулося, а тому така реєстрація не може змінювати умови укладеного договору. Відповідач, проводячи державну реєстрацію оспореного договору оренди, змінив його умови щодо форми орендної плати, а тому такий договір є недійсним. Разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди та відмовив у задоволенні позову в цій частині, так як позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди та істотності вимушених змін у його житті. Крім того, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнутих на користь позивача витрат на надання йому правової допомоги та витрат за проведення судової технічної експертизи, зменшивши їх розмір до сум, які документально підтвердженні.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу СФГ Симона П. П. задоволено частково, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до СФГ Симона П. П. про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, повернення земельної ділянки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не встановив, чи дійсно порушуються права позивача з боку відповідача укладеним між ними спірним договором оренди земельної ділянки, а якщо так, то яке саме право порушене, оскільки відповідно до статті 15 ЦК України та статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.Дійшовши висновку про заміну умов договору оренди від 21 липня 2014 року № 363 під час його державної реєстрації, суд апеляційної інстанції не встановив, які саме умови без згоди позивача були змінені, оскільки взагалі не дослідив договір оренди від 01 листопада 2008 року, що був укладений між сторонами та на який посилався позивач.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу СФГ Симона П. П. задоволено частково, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2018 року в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, повернення земельної ділянки скасовано, у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.Суд постановив, що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363 є ідентичним договору оренди землі від 01 листопада 2008 року. Ці договори містять всі істотні умови, які передбачені Законом України "Про оренду землі" (161-14) , зокрема про орендну плату, строк, термін дії, детальний опис земельної ділянки. Позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Тому підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним та повернення земельної ділянки, з підстав, зазначених позивачем у позові, немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363 є ідентичним договору оренди землі від 01 листопада 2008 року. Оскаржуваний договір не відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" (220-2004-п) .Також судом апеляційної інстанції під час розгляду справи порушено норми процесуального права, оскільки розгляд справи було проведено у відсутність ОСОБА_1 та його представника, хоча вони перебували в приміщенні суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справиУ відзиві на касаційну скаргу СФГ Симона П. П. зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.У жовтні 2019 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року і витребувано із Томаківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 195/1560/16-ц.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справиОСОБА_1 на підставі рішення Томаківської районної державної адміністрації Ради народних депутатів від 18 лютого 2003 року № 86-р належить на праві приватної власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № НОМЕР_1 ), площею 6,390 га, яка розташована на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.01 листопада 2008 року між СФГ Симона П. П. та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,390 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай № НОМЕР_1 ), розташованої на території Чумаківської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області,строком на п`ять років з дати державної реєстрації, яку було проведено 16 липня 2009 року.Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 14 серпня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської області проведено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363, за яким орендар - СФГ Симона П. П., орендодавець (власник) - ОСОБА_1, строк дії договору до 14 серпня 2024 року з правом пролонгації, з правом передачі у піднайм (суборенду).ОСОБА_1 отримав орендну плату за 2014-2015 роки у вигляді натуроплати (зерно та інше) та частково відробітковій формі, що не спростовувалось сторонами у справі.Згодом ОСОБА_1 відмовився отримувати орендну плату, так як відповідач вказав йому на те, що в укладеному між ними договорі вказана лише грошова форма орендної плати.Висновком експерта № 150-17 від 16 червня 2017 року, складеного за результатами проведення судової технічної експертизи документів по матеріалам цивільної справи № 195/1560/16-ц, встановлено, що надрукований текст, розташований на першому та шостому аркуші, та надрукований текст, розташований на другому, третьому, четвертому, та п`ятому аркуші оригіналу договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363, укладеного між СФГ Симона П. П. та ОСОБА_1, виконано на однотипних друкувальних пристроях з електрографічним способом друку (багатофункціональному пристрої, принтері, тощо), в яких використовувався різний модуль (картридж, фото барабан, вал заряду, ракель тощо) друкувального пристрою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).Положеннями статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України). Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз`яснено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.Частиною першою - другою статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.У частинах першій та другій статті 22 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що у пунктах 4.1, 4.2 договір оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року № 363 орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній, відробітковій змішаній формі у розрахунку 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки та складає 4 478,55 грн.ОСОБА_1 отримав орендну плату за 2014-2015 роки у вигляді натуроплати (зерно та інше) та частково відробітковій формі, що не спростовувалось сторонами у справі.Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що сторони спірного договору оренди земельної ділянки дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, що підтверджується підписами сторін у цьому договорі. ОСОБА_1 протягом року отримував від СФГ Симона П. П. орендну плату за цим договором за користування переданою ним в оренду земельною ділянкою, претензій щодо виплати орендної плати не заявляв, тобто погодився та визнав умови спірного договору оренди земельної ділянки.Доводи касаційної скарги про те, що спірний договорі оренди земельної ділянки не відповідає вимогам типового договору оренди землі, безпідставні, оскільки спростовані вищевказаними встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, вказаний типовий договір має рекомендаційний характер.Також колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувся у відсутність позивача та його представника, хоча вони перебували в приміщенні суду апеляційної інстанції, з таких підстав.З матеріалів справи вбачається, що листом від 06 травня 2019 року ОСОБА_1 повідомлявся про призначення слухання справи на 12:10 год 24 липня 2019 року (т. 2, а. с. 245), що також підтверджується роздруківкою з сайту Дніпровського апеляційного суду (т. 2, а. с. 246).Відповідно до листа голови Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року № 04.4-57/76/2019 ОСОБА_1 повідомлено про те, що 24 липня 2019 року апеляційним судом розглянуто цю справу. У зв`язку з неявкою учасників справи до зали судового засідання № 2, розгляд цієї справи відбувся без участі сторін по справі, відповідно до призначеного часу (12:10 год), без фіксування судового засідання технічними засобами.Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо вирішення клопотання про долучення додаткових доказівУ січні 2020 року до Верховного Суду надійшли клопотання ОСОБА_1 про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.З огляду на викладене, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку.Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець