третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Марс Групп",розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року у складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів Лобові О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду доГоловного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастр у Полтавській області), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Марс Групп" (далі - ТОВ "Марс Групп") з позовом, в якому просив визнати укладеними з 27 червня 2019 року за рішенням суду додаткові угоди № 1 до договорів оренди землі від 04 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, зареєстрованих Семенівським районним відділом Полтавської регіональної філії Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" 04 серпня 2009 року щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5324582400:00:001:0201, 5324582400:00:001:0202, 5324582400:00:001:0203, які розташовані на території Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, у редакції позивача, строком на 7 років по 27 червня 2026 року з визначенням орендної плати у грошовій формі у розмірі 12 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що між позивачем та Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області 04 серпня 2009 року укладено три договори оренди земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, площею 26,8301 га, площею 50 га, площею

50 га, на строк 10 років. Договори зареєстровано Семенівським районним відділом Полтавської регіональної філії Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" 04 серпня 2009 року. Отже кінцевою датою дії договорів оренди землі є 04 серпня 2019 року.

За місяць до закінчення строку дії договору, а саме 27 червня 2019 року (більш ніж за 30 днів до закінчення строку дії даних договорів) позивач надіслав відповідачу листи-повідомлення про поновлення договорів оренди землі з додаванням до них проектів додаткових угод. Позивачем запропоновано умовами проектів додаткових угод до договорів поновити договори на 7 років та запропоновано, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі та в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тобто позивачем запропоновано максимальну орендну плату, передбачену чинним законодавством України.

02 серпня 2019 року (з порушенням орендодавцем встановленого законом терміну), нарочно під розписку позивачем отримано лист відповідача, датований 05 липня 2019 року, про розгляд листів-повідомлень, в якому орендодавець заперечив щодо поновлення договорів оренди землі у зв`язку з неподанням до листів-повідомлень про поновлення вищезазначених договорів оренди землі агрохімічних паспортів земельних ділянок станом на час передачі земельних ділянок у користування на умовах оренди та станом на час спливу п`ятирічного терміну з моменту передачі зазначених земельних ділянок у користування на умовах оренди. Незважаючи на відсутність обов`язку орендаря додавати до листа-повідомлення інших додаткових документів, крім проекту додаткової угоди позивачем додано до листів-повідомлень, надісланих повторно 05 серпня 2019 року, з поміж інших документів, зокрема копії агрохімічних паспортів поля, земельної ділянки 2019 та 2014 року. Крім того до вказаних листів-повідомлень повторно додано копії паспортів громадянина України, копії РНОКПП, копії договорів оренди землі № 1. 2, 3. Копії актів приймання-передачі об`єктів оренди, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою якого є кадастровий план земельної ділянки та підтвердження державної реєстрації земельної ділянки, витяги із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, проекти додаткових угод, копії агрохімічних паспортів поля, земельної ділянки за 2019 та 2014 роки.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договорів оренди землі, оскільки лист відповідача від 05 липня 2019 року не містить конкретних посилань на порушення закону щодо умов, зазначених у проектах додаткових угод, не місить конкретних істотних умов договору щодо яких орендодавець пропонує зміни, відповідачем не запропоновано свою редакцію істотних умов договору оренди землі, а позивачем повторними листами-повідомленнями надано відповідачу, з поміж інших документів копії агрохімічних паспортів поля земельних ділянок за 2009 та 2014 роки.

У подальшому позивач отримав лист від 14 серпня 2019 року, у якому відповідач, акцентуючи увагу на закінчення строку дії договорів 04 серпня 2019 року зазначив, що з метою забезпечення раціонального використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, прозорості діяльності системи управління земельними ресурсами, уникненню надання переваг одному орендарю перед іншим в частині встановлення розміру орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки, з метою покращення розвитку благоустрою соціальної сфери села, збільшення надходжень до місцевих бюджетів головне управління вважає за доцільне передати право оренди на вищезазначені земельні ділянки на конкурентних засадах (торгах). Враховуючи вищезазначене повідомлено, що орендодавець не має наміру продовжувати договірні відносини з ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки.

Фактично лист відповідача від 14 серпня 2019 року є запереченням стосовно поновлення договорів оренди землі згідно частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки не місить посилань на розгляд повторних листів-повідомлень від 05 серпня 2019 року, на невідповідність листів-повідомлень із проектами додаткових угод вимогам закону, на порушення закону, зазначених у листах-повідомленнях або проекті додаткової угоди та конкретних істотних умов договору щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Позивач вважає, що переважне право орендаря на поновлення договорів оренди не припинилося, а заперечень відповідача щодо поновлення договорів в результаті розгляду повторних листів-повідомлень від 05 серпня 2019 року на новий строк протягом місяця не надходило.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Семенівського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2019 року, справа № 547/778/19 (провадження № 2-з/547/7/19), від 11 грудня 2019 року справа № 547/778/19 (провадження № 2-з/547/8/19).

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що орендодавець не погодився на поновлення трьох договорів оренди землі зі зміненими умовами, не передав спірні земельні ділянки іншому орендарю, а позивач не надав суду доказів продовження користування цими земельними ділянками після закінчення строку дії договорів і орендар, в свою чергу, не може вимагати поновлення договорів на інших умовах. Тоді як для укладення нових договорів на інших умовах має бути волевиявлення обох сторін, а відсутність взаємного волевиявлення щодо умов договору (змінених) виключає продовження договору оренди з підстав переважного права орендаря.

Відповідач, як орендодавець, у межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомив орендаря про відмову у поновленні договорів оренди. Позивач, як орендар, отримавши відмову (навіть незаконну на його думку) не оскаржив таку відмову у суді відповідно до частини восьмої статті 33 Закону України "Про оренду землі", натомість 05 серпня 2019 року, після закінчення строку дії договорів, направив відповідачу повторну пропозицію про поновлення договорів оренди на змінених умовах.

Отже, є доведеним факт, що після закінчення строку дії договорів оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договорів оренди на змінених умовах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 у справі № 594/376/17 (провадження № 14-65цс18), відповідно до яких суди мають враховувати, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Водночас, Закон України "Про оренду землі" (161-14) не передбачає надання орендарем в обов`язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

У конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

У даному випадку, незважаючи на відсутність обов`язку орендаря додавати до листа-повідомлення інших додаткових документів, крім проекту додаткової угоди, позивачем додано до листів-повідомлень від 27 червня 2019 року, з поміж інших документів, зокрема й копії агрохімічних паспортів поля, земельної ділянки 2019 року.

Заявник вважає, що заперечення орендодавця, яке отримано позивачем з порушенням встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" терміну, є необґрунтованим, оскільки не містить конкретних посилань на порушення закону зазначених у листах повідомленнях та/або проектах додаткових угод, не містить конкретних істотних умов договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни, не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору.

Крім того відповідач не скористався своїм правом запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди.

Незважаючи порушення орендодавцем терміну для надання заперечень та необґрунтованість заперечень відповідача, з метою дотримання позасудового (добровільного) поновлення договору оренди землі та зв`язку з наявністю у орендаря агрохімічних паспортів поля, земельної ділянки за 2009 та 2014 роки, розраховуючи на добросовісність відповідача, позивачем повторно 05 серпня 2019 року, нарочно направлено листи-повідомлення з проханням поновити договори оренди землі та з додаванням до них копій агрохімічних паспортів поля земельних ділянок за 2009 та 2014 роки.

Таким чином орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договорів оренди землі.

Судами попередніх інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, відповідно до якого у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

Фактично лист відповідача від 14 серпня 2019 року є запереченням стосовно поновлення договорів оренди землі саме на підставі частини шостої статті 33 Закону (а не частин першої - п`ятої статті 33 Закону), оскільки не є за своєю суттю відповіддю на повторні листи-повідомлення.

Переважне право орендаря на поновлення договорів оренди не припинилося (оскільки позивачем ініційовано поновлення договорів оренди землі саме на підставі частин першої - п`ятої статті 33 Закону, листи-повідомлення з проектами додаткових угод надіслані в строки визначенні частиною другою статті 33 Закону), заперечення відповідача від 05 липня 2019 року не направлено та не отримано позивачем в строк та є необґрунтованим, а заперечень відповідача щодо поновлення договорів в результаті розгляду повторних листів-повідомлень від 05 серпня 2019 року, на новий строк (на підставі частин першої - п`ятої статті 33 Закону) протягом місяця не надходило, та оскільки таких заперечень не було, то орендар та орендодавець фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договорів оренди землі.

Таким чином, оскаржувані у справі судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягає в застосуванні норми права - статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року у справі

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях посилаються на постанови Верховного Суду, в яких позивачами не було дотримано процедури поновлення договорів оренди та/або строків, надання відповідачами обґрунтованих заперечень в визначені строки, припинення існування об`єкту оренди, тощо.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

04 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області укладено три договори оренди земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, площею 26,8301 га, площею 50,00 га, площею 50,00 га, на строк 10 років. Договори зареєстровано Семенівським районним відділом Полтавської регіональної філії Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" 04 серпня 2009 року. Отже кінцевою датою дії договорів оренди землі є 04 серпня 2019 року.

27 червня 2019 року ОСОБА_1 надіслав ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи-повідомлення про поновлення договорів оренди землі, до яких додав: копії паспорта громадянина України, копії РНОКПП, копії договорів оренди землі, копії актів приймання-передачі об`єкта оренди, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою якого є кадастровий план земельної ділянки та підтвердження державної реєстрації земельної ділянки, витяги із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, копії агрохімічних паспортів, земельної ділянки та копії додаткових угод в яких позивачем запропоновано поновити договори оренди на 7 років з внесенням орендної плати орендарем в грошовій формі та в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

05 липня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області направило на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення, в якому орендодавець заперечив щодо поновлення договорів оренди землі у зв`язку з неподанням до листів-повідомлень про поновлення вищезазначених договорів оренди землі агрохімічних паспортів земельних ділянок станом на час передачі земельних ділянок у користування на умовах оренди та станом на час спливу п`ятирічного терміну з моменту передачі зазначених земельних ділянок у користування на умовах оренди.

05 серпня 2019 року позивач повторно направив на адресу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи-повідомлення про поновлення договорів оренди землі, до яких додав: копії паспорта громадянина України, копії РНОКПП, копії договорів оренди землі № 1, 2, 3, копії актів приймання-передачі об`єкта оренди, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою якого є кадастровий план земельної ділянки та підтвердження державної реєстрації земельної ділянки, витяги із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, копії агрохімічних паспортів, земельної ділянки за 2009-2014 роки та проекти додаткових угод, в яких позивачем запропоновано поновити договори оренди на 7 років з внесенням орендної плати орендарем в грошовій формі та в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

14 серпня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області направило на адресу ОСОБА_1 лист, в якому зазначило, що з метою забезпечення раціонального використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, прозорості діяльності системи управління земельними ресурсами, уникненню надання переваг одному орендарю перед іншим в частині встановлення розміру орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки, та покращення розвитку благоустрою соціальної сфери села, збільшення надходжень до місцевих бюджетів ГУ вважає за доцільне передати право оренди на вищезазначені земельні ділянки на конкурентних засадах (торгах), та не має наміру продовжувати договірні відносини з ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 627 ЦК Українивстановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) . Законом України "Про оренду землі" (161-14) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша - п`ята цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї норми).

Розглядаючи спір про поновлення договору оренди відповідно до порядку, визначеного статтею 33 Закону України "Про оренду землі", суд, виходячи з конкретних обставин справи, надає правову кваліфікацію спірним правовідносинам, які виникли між учасниками справи, застосовуючи норму, яка регулює ці правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Для застосування положень частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, наслідком реалізації механізму погодження істотних умов договору оренди, передбаченого частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", є або продовження договору відповідно до погоджених між сторонами його істотних умов (таких же або інших), або припинення переважного права орендаря внаслідок їх непогодження.

При цьому, якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Велика Плата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц наголосила, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами договору оренди землі, який стосується реалізації орендарем переважного права на поновлення договору, з`ясуванню судом підлягає, зокрема, обставина, чи досягнуто між сторонами згоди в процесі погодження нових істотних умов договору.

У справі, яка переглядається установлено, що з пропозицією про поновлення спірних договорів оренди землі та проектами додаткових угод про поновлення терміну дії таких договорів позивач звернувся до закінчення строку дії договорів, як це передбачено їх умовами, при цьому позивач фактично запропонував інші (нові) істотні умови договорів оренду землі, зокрема строку дії кожного договору і розміру орендної плати. Проте, в процесі погодження нових істотних умов спірних договорів оренди землі сторони не досягли згоди, відповідач повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати з останнім договірні відносини щодо земельних ділянок.

Відповідач як орендодавець у межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомив орендаря про відмову у поновленні договорів оренди. Орендар, отримавши відмову не оскаржив її у суді відповідно до частини восьмої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а 05 серпня 2019 року після закінчення строку дії договорів направив повторну пропозицію про поновлення договорів оренди на змінених умовах.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги позивача про неотримання ним відповіді ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 14 серпня 2019 року та відхиляючи їх виходив з того, що ці доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема змістом позовної заяви, у якій ОСОБА_1 повідомляв, що він отримав цей лист і наводив його зміст, аналізував його текст, долучив його копію до позову (том 1 а. с. 83).

Установивши, що після закінчення строку дії договорів оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договорів оренди на змінених умовах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для поновлення таких договорів і укладення додаткових угод до них в редакції позивача, відповідно до положень частин першої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Суди правильно виходили з того, що за встановлених у цій справі обставин відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки орендодавець до закінчення строку дії договорів оренди повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.Позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що він після закінчення строку дії договорів продовжує користуватися землею за мовчазною згодою орендодавця.

Зміна умов договору у будь-якій частини виключає продовження договору з підстав частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а за положеннями частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" відсутність досягнення домовленостей щодо умов договору при їх зміні також виключає продовження договору оренди землі з підстав переважного права.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що обов`язковою умовою продовження дії договорів на змінених умовах є досягнення згоди обох сторін цих правовідносин і такої згоди у цій справі сторонами не досягнуто.

Колегія суддів зазначає, що навіть за умови своєчасного ненадання орендодавцем заперечень щодо поновлення договору оренди землі, відсутність доказів погодження сторонами запропонованих позивачем змінених істотних умов договору виключає можливість поновлення спірного договору оренди землі з підстав переважного права на підставі частин першої - п`ятої Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 923/681/19 (пункт 69).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, з наступних підстав.

Так, за результатами перегляду справи № 920/739/17, предметом розгляду якої є вимога про визнання поновленим на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки, Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2018 року, зроблено висновок, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах першої - п`ятої і частині шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою. У цій справі позивач звернувся з позовом на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", посилаючись на те, що після закінчення строку договору оренди, він (позивач) отримав право на поновлення (пролонгацію) цього договору, враховуючи, те що належним чином виконував зобов`язання за договором, у встановлені договором строки звернувся до орендодавця з листом-повідомлення із проектом додаткової угоди, відповіді на який не отримав у строки, встановлені законодавством, після закінчення строку договору оренди продовжує користуватися земельною ділянкою, сплачувати орендну плату за неї, при цьому, доказів заперечення орендодавцем проти поновлення договору оренди протягом строку, встановленого частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", суду не надано.

Враховуючи те, що судами встановлено факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачу підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме, частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що порушення відповідачем процедури реалізації переважного права орендаря на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" є підставою для поновлення договору оренди землі на тих самих умовах.

Таким чином, у справі № 920/739/17, на яку посилається заявник, підставами позовних вимог були визначені приписи частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а у справі, яка переглядається підставами є положення частин першої - п`ятої цієї статті. Тобто зазначені справи мають різне правове регулювання і правовідносини, які досліджувалися судами, мають різний зміст і встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), оскільки висновки у ній зроблено за інших фактичних обставин справи, ніж у справі, яка переглядається, зокрема в частині матеріально-правового обґрунтування позовних вимог, доказової бази та встановлених обставин справи.

Так, за установлених у справі, яка переглядається, позивач просить визнати укладеними додаткові угоди до договорів оренди землі на запропонованих ним змінених істотних умовах, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії договору, за відсутності доказів на підтвердження досягнення сторонами згоди щодо запропонованих позивачем змінених істотних умов договору.

Натомість, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), на яку посилається заявник, прийнята у справі щодо визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Тобто на умовах, які були погоджені сторонами у договорі раніше, без внесення змін щодо істотних умов договору та за відсутності заперечень орендодавця щодо користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди.

Аналогічне стосується посилань заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі

№ 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки, які колегія суддів відхиляє з наведених вище підстав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до доведення ним обставин наявності підстав для поновлення договору оренди землі на підставі частини першої - п`ятої статті 33 Закону "Про оренду землі", а з огляду на встановлені судом підстави для відмови у позові, такі доводи колегією суддів відхиляються.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на підставі цієї оцінки обставин, які на думку заявника свідчать про порушення його переважного права на продовження договору оренди землі на запропонованих ним у додаткових угодах умовах, які за фактично погоджені з орендодавцем.

Проте такі аргументи належним чином перевірені судами під час розгляду справи та спростовані з урахуванням установлених конкретних обставин та оцінки поданих сторонами доказів на предмет їх належності і допустимості.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.