Постанова

Іменем України30 червня 2021 рокум. Київсправа № 654/4054/19провадження № 61-13091св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 березня 2020 року у складі судді Сіянка В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом терміном один місяць, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 .

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина. У встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини він не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, а саме у зв`язку з тим, що мав проблеми зі здоров`ям внаслідок отриманих травм під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 08 серпня 2008 року. Крім того вважав, що батько склав на нього заповіт, який є підставою для прийняття ним спадщини.

У зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини після смерті батька державний нотаріус відмовився прийняти у нього заяву про прийняття спадщини, що підтверджується листом Голопристанської державної нотаріальної контори від 28 серпня 2019 року № 538/02-14. Вважає, що проблеми зі здоров`ям є поважною причиною пропуску ним встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визначити йому додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх та належних доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки із наданих документів прямо не вбачається наявність таких труднощів через стан здоров`я, а суд не володіє спеціальними знаннями для встановлення його фізичного стану, який перешкоджав би зверненню до нотаріальної контори, а тому позивач мав можливість у цей період звернутися до нотаріуса з відповідною заявою.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено, що жоден із наданих медичних документів не підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в період з квітня 2014 року по жовтень 2014 року, тобто в той час, коли він повинен був звернутись до нотаріальної контори для прийняття спадщини.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи у межах наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справиУ серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу (у жовтні 2020 року - уточнену касаційну скаргу) на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 березня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постанові Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ). Крім того зазначає про порушення судами норм процесуального права зокрема не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).У касаційній скарзі заявник також зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті свого батька через наявність тяжкої хвороби, яка виникла у нього після ДТП, в результаті якої йому встановлено третю групу інвалідності. Він тривалий час проходив лікування, реабілітацію після отриманих травм внаслідок ДТП, що підтверджується медичною документацією, наявною у матеріалах справи.Заявник вказує, що суди, вирішуючи спір по суті, не надали належної оцінки наданим поясненням свідків та документам, виданим із закладів охорони здоров`я, відносно ОСОБА_1, не звернули уваги на істотні вади його здоров`я, не виконали вимоги статті 12 ЦПК України щодо роз`яснення позивачу його прав, у зв`язку з чим порушили його право на захист. На думку позивача, суди помилково вважали, що наявність медичної документації не може свідчити про поважні причини пропуску шестимісячного строку для подачі заяви, оскільки вони були пов`язані з об`єктивними (хвороба не залежала від його волі), непереборними (постійне лікування не покращувало його стану здоров`я), істотними (для прибуття до нотаріуса необхідно було здійснювати додаткові зусилля - скористатися допомогою інших осіб) труднощами.Заявник вважає, що має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від наявності заповіту, оскільки йому встановлено третю групу інвалідності, та вказує, що суди залишили поза увагою пояснення свідків, які зазначили про те, що ОСОБА_1 не усвідомлює значення своїх дій через наявну у нього хворобу, що свідчить про поважність пропуску останнім строку на подання заяви на прийняття спадщини, і поза увагою суду залишився той факт, що відповідач не повідомив нотаріуса про те, що у спадкодавця є син, а нотаріус не здійснив будь-яких дій щодо повідомлення спадкоємця про відкриття спадкової справи.У грудні 2020 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, в якій відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними, - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 14 вересня 2020 року та від 22 жовтня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 березня 2020 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 654/4054/19 із Голопристанського районного суду Херсонської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2021 року матеріали справи № 654/4054/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСудами попередніх інстанційустановлено, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2 .На випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишив заповіт, за яким останній заповів все своє майно, де б воно не знаходилось, і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати, і на що за законом він матиме право, - ОСОБА_2 .ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка зареєстрована державним нотаріусом, та заведено спадкову справу № 107/2014.Згідно з письмовою відповіддю від 28 серпня 2019 року № 538/02-14 завідуючим Голопристанською державної нотаріальної контори роз`яснено ОСОБА_1, що у зв`язку з пропуском ним шестимісячного терміну та не проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем, як того вимагає стаття 1268 ЦК України, для реалізації своїх спадкових прав йому необхідно звернутись до суду для продовження строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .На підтвердження поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач надав документи про стан його здоров`я: відповідно до копій медичних документів останній після ДТП 08 серпня 2008 року час від часу проходив лікування. Зокрема, згідно з копіями епікризів за період з 12 серпня 2008 року по 02 вересня 2008 року № 14941, за період з 03 вересня 2008 року по 17 вересня 2008 року № 04840, за період з 12 листопада 2008 року по 25 листопада 2008 року № 06225 вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні з діагнозом забої головного мозку важкого ступеню, забої, садна м`яких тканин голови та наслідки перенесеної 08 серпня 2008 року важкої ЧМТ.Згідно з епікризами за період з 20 жовтня 2010 року по 03 листопада 2010 року № 05963, за період з 11 жовтня 2012 року по 23 жовтня 2012 року № 05935, за період з 27 січня 2015 року по 07 лютого 2015 року № 00520, за період з 03 березня 2016 року по 14 березня 2016 року № 01339 позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні з діагнозом посттравматична енцефалопатія, лівосторонній геміпарез середнього ступеня, гіпертензивно-лікворний с-м середнього ступеню, когнитивні порушення та ін.З акта огляду МСЕК вбачається, що ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності (загальні захворювання), інвалідність встановлена 10 грудня 2012 року на строк до 01 січня 2015 року, з 11 квітня 2016 року встановлено інвалідність третьої групи (загальне захворювання) безстроково.

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298 св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19), від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скаргиСуд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки матеріали справи не містять підтвердження, що у період з квітня 2014 року по жовтень 2014 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, ним не надано достатніх та належних доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, у тому числі через стан здоров`я, для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини, а надані позивачем медичні документи про отримані 08 серпня 2008 року в результаті ДТП травми чи пов`язане із цим лікування не були перешкодою для звернення до нотаріальної контори для прийняття спадщини у визначений законом строк.Хвороба чи третя група інвалідності спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Отже, враховуючи також тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, з урахуванням встановлених обставин і вимог, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у позивача обставин, визначених статтею 1272 ЦК України, які б свідчили про наявність у останнього перешкод для подання такої заяви.Доводи касаційної скарги про те, що заявником пропущено шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті свого батька з поважних причин не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, а твердження позивача про його вади здоров`я чи належність медичних документів, виданих закладами охорони здоров`я, щодо ОСОБА_1, як доказів, що підтверджують позицію позивача, зводяться до переоцінки доказів у справі, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки наданим поясненням свідків не приймаються колегією суддів, оскільки матеріали справи свідчать, що викликані стороною позивача свідки були допитані в суді першої інстанції, при цьому суд правильно звернув увагу на те, що, оскільки вони не є фахівцями в області медицини, тому не можуть підтвердити фізичний стан позивача, який би перешкоджав поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений строк. Із цих же підстав не приймаються доводи касаційної скарги про те, що свідки підтвердили, що ОСОБА_1 не усвідомлював значення своїх дій у відповідний період, інших доказів цьому позивачем не надано.Відхиляються аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від наявності заповіту на ОСОБА_2 щодо усього спадкового майна, оскільки заявнику встановлено третю групу інвалідності, так як зазначене не спростовує правильність висновків судів про відсутність підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не повідомив нотаріуса про те, що у спадкодавця є син, а нотаріус не здійснив будь-яких дій щодо повідомлення спадкоємця про відкриття спадкової справи, не мають правового значення, оскільки не стосуються суті спору.Посилання заявника на неврахування судами правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постанові Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 є безпідставними, оскільки фактичні обставини у наведених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, зокрема у зустрічній позовній заяві у справі № 6-1320цс17 відповідач просив надати додатковий строк для прийняття спадщини, посилаючись на те, що він не є родичем спадкодавця за заповітом, повідомлення про смерть спадкодавця не публікувались у регіональній пресі, що підтверджується відповідною довідкою, нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, а у справі № 130/2517/18 позивач обґрунтовував позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини необізнаністю про наявність заповіту, який був складений на його ім`я, коли він був ще неповнолітнім, та не повідомлення про наявність такого заповіту нотаріусом та іншими родичами, які знали про це.З огляду на те, що у справі постійне представництво інтересів позивача у всіх інстанціях здійснювалось на професійній основі адвокатом, не приймаються доводи касаційної скарги заявника про порушення судами його права на захист.Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові.Наведені у касаційній скарзі заявника доводи є аналогічними із доводами його позовної заяви та апеляційної скарги й були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги у підсумку ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Отже, оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 17 березня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик