Іменем України30 червня 2021 рокумісто Київсправа № 201/15021/14провадження № 61-709св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Ступак О. В.,суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), а на момент розгляду справи - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), про розірвання договорів та стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 10 вересня 2013 року між нею та банком у м. Євпаторії укладений договір (вклад "Стандарт"), за умовами якого вона як вкладник внесла до цього банку грошові кошти у сумі 23 000, 00 євро на строк до 10 березня 2014 року з відсотковою ставкою 6, 5 % річних. У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2013 року грошові кошти за цим договором були переведені на картковий рахунок ОСОБА_1, на якому станом на 07 листопада 2014 року обліковувалася сума у розмірі 23 751, 26 євро.

Також 15 листопада 2013 року між нею та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір (вклад "Стандарт"), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти в сумі 21 000, 00 євро на строк до 15 травня 2014 року з відсотковою ставкою 6, 00 % річних. Згідно з інформацією банку на рахунку за цим договором знаходиться сума у розмірі 21 417, 26 євро.

Позивач зазначала, що зверталася до банку із заявою про повернення їй зазначених сум депозитних вкладів, проте відповідач відмовляється це зробити, чим порушує її права.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач надав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні оригінали договорів банківського вкладу та квитанції про внесення грошових коштів до кредитної установи. Позивач не надала до суду належних та допустимих доказів відкриття депозитного рахунку в установі відповідача, а також знаходження залишку спірних грошових сум на депозитному рахунку на час розгляду справи. Позивачем не доведено дотримання порядку звернення до банку із заявою про повернення грошових вкладів. Для отримання коштів за вкладом клієнт зобов`язаний особисто звернутися до відділення банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600 21 417, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 599 683, 28 грн.

Стягнуто з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 10 вересня 2013 року № SAMDN80000737567522 суму в 23 751, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 665 035, 28 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що позовні вимоги в частині стягнення депозитних вкладів підлягають задоволенню, оскільки встановлено, що між сторонам укладалися спірні договори банківського вкладу, позивач внесла грошові кошти на рахунки. АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не заперечувало зазначеного факту, втім посилалося на неможливість виплати вкладів у зв`язку з окупацією території АР Крим. Апеляційному суду позивачем надані оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року, квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявність на рахунках, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку. Документи органів та установ так званої Республіки Крим не спростовують доводів позивача.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, керувався тим, що матеріли справи не містять копій (або ж оригіналів) досліджених судом апеляційної інстанції оригіналів квитанцій про внесення грошових коштів на вкладні рахунки та електронних ощадних книжок. У матеріалах справи наявна копія платіжної картки НОМЕР_1, квитанції від 07 листопада 2014 року та від 26 травня 2015 року про баланс картки, що становить 23 751, 00 євро, виписка АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 05 листопада 2014 року (із відбитком штампу банку) із зазначенням балансу картки 23 751, 00 євро (т. 1 а. с. 184 - 187). Також матеріали справи містять довідку банку від 23 липня 2015 року (із відбитком печатки банку) про банківські операції із зазначенням балансу 23 751, 00 євро на карті НОМЕР_1 . Доказів внесення грошових коштів на вкладний рахунок за договором від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600 на суму 21 000, 00 євро, а також доказів наявності залишку коштів на цьому рахунку матеріали справи не містять.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з банку на користь позивача у рахунок повернення коштів за договором від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600 суму в 21 417, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 599 683, 28 грн, та за договором від 10 вересня 2013 року № SAMDN80000737567522 суму в 23 751, 26 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 15 грудня 2016 року складає 665 035, 28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що банк не заперечував факт існування між сторонами правовідносин з депозитного договору, проте посилався на неможливість виплати вкладів у зв`язку окупацією території АРК. У матеріалах справи наявні оригінали договорів на банківські вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року (а. с. 247, 248, т. 1), оригінали квитанцій про наявність грошових коштів на рахунках (а.с. 184, 185, 251, т. 1), оригінали платіжних карток (а.с. 250, т.1). Колегією суддів досліджені зазначені докази, що підтверджується журналом судового засідання від 26 листопада 2019 року. Посилання банку на заочне рішення Євпаторійського міського суду Республіки Крим від 25 січня 2016 року про стягнення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором банківського вкладу є безпідставним, оскільки відповідно до зазначеного рішення в інтересах ОСОБА_1 до суду звернулася Автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" (далі - АНО "ФЗВ"), а не сама позивач, вона ж таке звернення спростовує. Згідно з наданою її представником довідкою від 29 листопада 2016 року "в отделе Управления Федеральной службы судебных приставов по Республике Крым на принудительном исполнении не находится исполнительное производство, стороной которого является ОСОБА_2", а відповідно до довідок Фонду захисту вкладників, станом на 17 листопада 2016 року ОСОБА_1 не зверталася в АНО "ФЗВ" із заявою про згоду на придбання прав за вкладом до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі договору банківського вкладу від 15 листопада 2016 року та компенсаційних виплатах за договором, компенсаційні виплати не проводилися.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у грудні 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що позивач не довів факт існування спірних правовідносин між сторонами, наявності грошових коштів на рахунках у банку та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами банківських вкладів. У матеріалах справи відсутні оригінали квитанцій про внесення грошових коштів на депозитні рахунки. Крім того, позивачем не надано жодного оригіналу документа на підтвердження факту укладання договорів про відкриття банківських рахунків та зарахування коштів на такі банківські рахунки з депозитних рахунків.

Узагальнені доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір (вклад "Стандарт"), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти у сумі 23 000, 00 євро на строк до 10 березня 2014 року з відсотковою ставкою 6, 5 % річних.

У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2013 року грошові кошти за цим договором були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1, на якому станом на 07 листопада 2014 року обліковувалася сума у розмірі 23 751, 26 євро.

15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір (вклад "Стандарт"), за умовами якого вкладник внесла до банку грошові кошти у сумі 21 000, 00 євро на строк до 15 травня 2014 року з відсотковою ставкою 6 % річних. Згідно з інформацією банку на рахунку за цим договором знаходиться сума у розмірі 21 417, 26 євро.

Апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи наявні оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року

(а. с. 247, 248, т. 1), оригінали квитанцій про наявність грошових коштів на рахунках (а.с. 184, 185, 251 т. 1), оригінали платіжних карток (а.с. 250, т.1).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Стосовно договору від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600

Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору потрібно додатково врахувати положення пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення

(пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк

(філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Отже, за змістом наведених правил письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 757/32332/18 (провадження № 61-18194 св19) зазначив таке: доводи касаційної скарги про те, що довідки про наявність коштів на рахунках позивача у банку підтверджують внесення особою коштів за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи довідки не є належними доказами у справі у розумінні статті 77 ЦПК України, вони не містять інформацію про предмет доказування. Зокрема, у довідках зазначено неповні номери рахунків, відкритих на ім`я вкладника, що не дає суду можливості встановити, що саме на цих рахунках розміщені грошові кошти, які позивач просить повернути йому, а також не містять оригіналу підпису та печатки банку. Тому за відсутності оригіналів квитанцій про внесення коштів немає підстав для висновку про додержання письмової форми договорів банківського вкладу та стягнення коштів за такими договорами.

З урахуванням наведеного апеляційний суд помилково послався на довідки банку про наявність грошових коштів на рахунку позивача, оскільки вони не містять інформації про номери рахунків, оригіналу підпису та печатки банку (а.с. 246, том 1).

Зазначаючи про те, що позивач не виконав свій обов`язок з доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні оригінали або посвідчені судом копії квитанцій як доказ зарахування грошових коштів на рахунок за договором вкладу від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600.

З огляду на наведене висновок суду у частині позовних вимог за договором вкладу від 15 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070016282600 є таким, що не відповідає вимогам закону та підлягають скасуванню, рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно залишити в силі.

Стосовно договору від 10 вересня 2013 року № SAMDN80000737567522

Відповідно до пункту 4.14 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (z0543-05) , емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що укладення договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року, підстави відступити від нього судом не встановлено.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 653/4275/16-ц (провадження № 61-17956св19) зазначено, що: "Видача банком Особі__1 спеціального платіжного засобу - карти моряка, підтверджує наявність між сторонами відносин, що виникли із договору банківського рахунка. АТ КБ "ПриватБанк" не надано доказів на спростування заявлених Особою__1 вимог, зокрема, не обґрунтовано правомірності блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, не надано відомостей та доказів того, що кошти на рахунку позивача відсутні або що надана ним суду карта моряка йому банком не видавалася".

У матеріалах справи, що переглядається, наявний оригінал договору від 10 вересня 2013 року № SAMDN80000737567522, оригінал виписки за рахунком, засвідчений підписом працівника банку та штампом відділення банку, а також платіжна картка позивача.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги щодо незаконності рішення апеляційного суду у частині вимог за договором від 10 вересня 2013 року № SAMDN80000737567522 Верховний Суд визнає необґрунтованими, такими, що не можуть слугувати підставою для його скасування.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.