Короткий зміст позовних вимогУ червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації в рахунок вартості 1/2 частки автомобіля Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 251 799,75 грн, а також просила стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 1 782,72 грн та судовий збір у розмірі 580 грн.В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 01 жовтня 2013 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак з серпня 2015 року сторони припинили підтримувати подружні стосунки. Позивач стверджувала, що в 2014 році за спільні сімейні кошти сторони придбали для потреб сім`ї автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано на ім`я відповідача. В зв`язку із цим, позивач вважала, що автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю, оскільки був придбаний в період шлюбу, а також за спільні кошти. Позивач дізналася, що відповідач без її дозволу здійснив відчуження автомобіля, при цьому не надав їй грошову компенсацію вартості автомобіля.Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 18 серпня 2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а також цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання об`єктом особистої приватної власності.ОСОБА_2 стверджував, що його мати ОСОБА_6 у квітні 2014 року надала йому кошти у розмірі 56 000 грн для придбання автомобіля Infiniti G37. За отримані від матері кошти ОСОБА_2 придбав цей автомобіль та зареєстрував його на себе. 18 березня 2016 року за договором купівлі-продажу № 1/875 від 18 березня 2016 року ОСОБА_2 продав автомобіль Infiniti G 37, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_7 . ОСОБА_2 вважав, що оскільки кошти були надані його батьками, то цей автомобіль є його особистою приватною власністю, а тому ОСОБА_3 не має права на нього претендувати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя задоволено; стягнено з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за частку у спільній сумісній власності подружжя у розмірі 251 799,75 грн, судові витрати за проведення експертизи у розмірі 1 782,72 грн, судовий збір у розмірі 580 грн. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання об`єктом особистої приватної власності відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 1 938,00 грн.Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому ОСОБА_3 мала право на поділ цього майна, у зв`язку з цим має право на стягнення грошової компенсації з відповідача за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, та передати справу на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Суворовського районного суду міста Одеси.11 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що спірний автомобіль є його приватною власністю.В касаційні скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, а також зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відзив на касаційну скаргу У вересні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Тищенко С. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Проте вказаний відзив Верховний Суд до уваги не бере, оскільки він не підписаний заявником.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд установив, що 01 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тальнівського районного управління юстиції у Черкаській області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 8).В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 9).08 квітня 2014 року сторони придбали автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстрований на ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 26, 29).18 березня 2016 року за договором купівлі-продажу № 1/875 ОСОБА_2 продав автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 30).Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 20 червня 2017 року № 17-1396, складеним Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, середня ринкова вартість автомобіля Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, станом на 18 березня 2016 року становить суму у розмірі 503 599,50 грн (т. 1 а. с. 85, 86).МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, згідно із якою діє презумпція спільності майна подружжя і особа, яка це заперечує, повинна цю презумпцію спростувати.Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.Вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, правильно встановив, що автомобіль Infiniti G37, державний номерний знак НОМЕР_1, був об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнав, що ОСОБА_3 має право на стягнення грошової компенсації з відповідача за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль.Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування судових рішень.Доводи про неправильність висновку судової експертизи не підтверджуються належними доказами, відповідач не звертався із заявами про призначення повторної чи додаткової експертизи.Посилання заявника на неоднакове застосування положень ЦК України (435-15) у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду попередніх інстанцій.Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.