Постанова

Іменем України11 червня 2021 рокум. Київсправа № 322/626/19провадження № 61-3419св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у складі судді Шиша А. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання договору недійсним.Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2017 року йому стало відомо про існування кредитного договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ним, відповідно до умов якого він отримав кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,40 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом.Зазначав, що вказаний кредитний ліміт був збільшений, жодного договору та погодження на збільшення кредитного ліміту він не підписував, що свідчить, як він вважав, про незаконність дій банку та неотримання його згоди на зміну умов договору.Посилався на те, що він звертався до АТ КБ "ПриватБанк" та підписав лише заявку з метою отримання кредитної картки з кредитним лімітом, а вказаний кредитний договір він не підписував.Вважав, що АТ КБ "ПриватБанк" здійснювало нечесну підприємницьку практику. Зазначав, що відповідач не ознайомлював його з умовами договору, не роз`яснював всіх положень правил та умов кредитного договору, не роз`яснював про можливе збільшення кредитного ліміту за договором, що свідчить, як він вважав, про те, що відповідач, скориставшись відсутністю у нього юридичної освіти, та усвідомлення всіх умов договору, спонукав його укласти правочин, на який він не погодився б за інших умов. Вважав, що спірний договір був укладений навмисно на невигідних умовах відповідачем, що суперечило його внутрішній волі на момент укладення, а також суперечило чинним нормативно-правовим актам.Оспорюваний договір був складений банком та розміщений на сайті, у той час як він був позбавлений можливості корегування умов договору, і звернувся до банку виключно для отримання кредитної картки.Зазначав, що договір містив несправедливі умови, що суперечить, як він вважав, принципу добросовістності, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, порушення принципу рівності сторін та свободи договору.Крім того зазначав, що він не був ознайомлений з невід`ємними частинами договору, що знаходилися на сайті АТ КБ "ПриватБанк", а також він не підписував договір про зміну кредитного ліміту за договором. Вважав, що оскільки сторони спірного договору не дійшли згоди з усіх істотних умов договору належним чином, та взагалі не погоджували умови договору, тому цей договір суперечить вимогам законодавства.Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, статті 11, пункту 4 частини першої статті 21, частини п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та з урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226, укладений між ним та АТ КБ "ПриватБанк" та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанційРішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду мотивовано тим, що рішенням суду, яким стягнуто з позивача на користь банку кредитну заборгованість за спірним кредитним договором та яке набрало законної сили і у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦК України обставини, встановлені цим рішенням не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, було встановлено факт укладення 18 грудня 2013 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" договору № SAMDN03000129390226 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, право банку у будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, факт постійного користування ОСОБА_1 кредитними коштами банку, існування не тільки кредитних відносин між сторонами, але й наявності у ОСОБА_1 заборгованості за договором. Тому суд першої інстанції вважав, що оспорюючи кредитний договір ОСОБА_1 намагається оспорити обставини, встановлені у рішенні Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2016 року, що фактично зводиться до незгоди із вказаним рішенням суду, а тому відсутні правові підстави для задоволення його позову.Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року залишено без змін.Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи у ПриватБанку, не були підписані сторонами договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226, тому не можуть бути складовими цього кредитного договору. Відтак, всі умови, які зазначені у вказаних документах, не можуть становити умови кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк", оскільки такий договір на підставі вимог статті 1055 ЦК України є нікчемним. Тому слід аналізувати тільки умови підписаного сторонами договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226 на предмет їх відповідності вказаним позивачем вимогам чинного законодавства.При цьому, підписаний сторонами договір не містить жодних порушень, на які посилається позивач, які б давали підстави для визнання договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що банк належно не ознайомив його з умовами кредитного договору, а звернувся він до відповідача тільки для отримання платіжної картки з кредитним лімітом. Крім того, його не було повідомлено про зміну кредитного ліміту.Посилається на ряд положень Умов та правила надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк" та вважає їх несправедливими, незаконними та такими, що порушують принцип свободи договору. Вказує, що апеляційним судом не забезпечено повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, не надано оцінки всім доказам у справі, які підтверджують нечесну підприємницьку діяльність банку.Суд не врахував, що саме неправомірне підвищення кредитного ліміту банком стало причиною виникнення у нього заборгованості, чим порушено його права.Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовився аналізувати доводи, які не були заявлені в суді першої інстанції під час нового розгляду справи, оскільки в суді першої інстанції він захищався самостійно, без професійної адвокатської допомоги.Зазначає, що апеляційним судом не було враховано вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи.Вказує, що судове рішення Запорізького апеляційного суду є по суті новим рішенням, тому, на його думку, не повинно було називатися постановою.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 26 квітня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуПідстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 02 грудня 2020 року у справі № 322/626/19 (провадження № 61-21859св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про участь в судовому засіданні, допит свідків, витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Переглядаючи справу після її направлення на новий розгляд Верховним Судом, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи у ПриватБанку, не були підписані сторонами договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226, тому не можуть бути складовими цього кредитного договору, а, відтак, аналізу в цій справі підлягали тільки підписані сторонами документи та їх умови, а саме укладений між сторонами договір містив наступні умови: кредитний ліміт у розмірі 10 000 грн; протягом перших 30 днів з моменту виникнення заборгованості по кредитному ліміту (пільговий період) проценти нараховуються за ставкою 0,01 %, але у випадку непогашення такої заборгованості у 30-денний строк з моменту виникнення заборгованості клієнту нараховується комісія за несвоєчасне погашення кредиту в пільговий період - 2,2 % від заборгованості; з 31-го дня виникнення заборгованості за кредитним лімітом нараховуються проценти за користування кредитним лімітом, виходячи із базової процентної ставки. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карт. Забезпечення зобов`язань клієнта не передбачено. Базова процентна ставка визначена у розмірі 2,2 % на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Проценти за користування кредитним лімітом та комісія сплачуються клієнтом кожного місяця у строк до 30 числа. Виписки по картрахунку надаються клієнту за його особистим зверненням до банку. Також сторони узгодили суди, у яких будуть розглядатись спори між ними (том 1 а. с. 28).Дослідивши та проаналізувавши вказаний кредитний договір та його умови в межах заявлених позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що немає підстав для визнання договору недійним.З наведених підстав не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги з посиланням на відповідні Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи у банку, оскільки вони не є складовою спірного кредитного договору. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні цих умов недійсними.Доводи ОСОБА_1 про введення його в оману та нечесну підприємницьку діяльність банку ним не доведені, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, оскільки сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо наведених вище умов договору, позивач особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, при цьому принцип свободи договору не було порушено.Посилання заявника на те, що банком не було його повідомлено про зміну кредитного ліміту, а також на не погодження належним чином такої умови договору, як зміна кредитного ліміту, не тягне за собою визнання договору недійсним, а тільки зумовлює неможливість банком вчинення такої дії в односторонньому порядку.При цьому, виникнення заборгованості у боржника та причини її виникнення не є предметом розгляду у цій справі про визнання кредитного договору недійсним.Доводи заявника про те, що банком у порушення пункту д) частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору не було повідомлено його у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, позивач за умовами договору не мав отримати одночасно суму кредиту з її одноразовим спрямуванням на придбання продукції чи послуги та визначенням ануїтетних платежів з погашення кредиту та відсотків, а йому лише встановлено на картку кредитний ліміт, яким він може взагалі не користуватись ніколи або користуватись на свій розсуд: зняти всю суму, або використовувати її частинами, або оплачувати картою за рахунок кредитного ліміту продукти та послуги. До того ж, такий вид послуг передбачає користування кредитним лімітом на строк дії карти, яка може бути перевипущена. Тому, у такому разі, не розраховується орієнтовна сукупна вартість кредиту, оскільки укладений між сторонами договір є не суто договором споживчого кредитування, а є договором з відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти, у якому не можна наперед передбачити, як буде діяти споживач, а тому неможливо і розрахувати орієнтовну сукупну вартість кредиту.Суд апеляційної інстанції також правильно вказав, що, посилаючись на несправедливість умов договору, позивач не уточнює та не конкретизує, які саме умови договору від 18 грудня 2013 року № SAMDN03000129390226 є несправедливими та у чому ця несправедливість виражається.При цьому, проаналізувавши усі умови підписаного сторонами договору, апеляційний суд не вбачав жодної умови, яка б передбачала відповідальність за невиконання зобов`язань клієнтом, яку можна було б кваліфікувати як істотний дисбаланс на шкоду споживача, або будь-яку несправедливу умову. Суд правильно вказав, що умови договору прописані в одному документі, підписаному сторонами, є зрозумілими, визначають і розмір кредитного ліміту, і відсоткову ставку, і строк користування цим лімітом, та не передбачають будь-яких змін до договору, що могло б витлумачитись, як несправедливі умови.Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовився аналізувати доводи, які не були заявлені в суді першої інстанції під час нового розгляду справи, оскільки в суді першої інстанції він захищався самостійно, без професійної адвокатської допомоги, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, якими, зокрема, однозначно встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.Тому, суд апеляційної інстанції правильно розглянув справу при її новому розгляді у межах, передбачених нормами ЦПК України (1618-15) , при цьому на виконання вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України належно врахував обов`язкові висновки суду касаційної інстанції.Заявник не позбавлений можливості подати до суду новий позов до банку, заявивши інші підстави позову, які не були предметом розгляду у цій справі.Вказівка заявника про те, що судове рішення Запорізького апеляційного суду є по суті новим рішенням, тому, на його думку, не повинно було називатися постановою, є також помилковою, оскільки відповідно до частини першої статті 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги заявника на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи та не відповів на всі аргументи його позовної заяви, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі заявника доводи, які фактично є аналогічними з доводами його позову та апеляційної скарги, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суд без змін.Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 30 липня 2019 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк