Іменем України10 червня 2021 рокум. Київсправа № 640/10719/17провадження № 61-4449св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова,треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (далі - КЕВ м. Харкова), за участю третіх осіб: Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області (далі - ДАБІ), Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ІДАБК) Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, про визнання права власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю.

Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2002 року Міністерством оборони України на підставі договору міни (нерухомого майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей) зі сфери свого управління було передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО-5" (далі - ТОВ "НПО-5") нежитлову будівлю літ. "Б-1", розташовану в межах військового містечка АДРЕСА_1 .

28 листопада 2002 року позивач придбав будівлю у ТОВ "НПО-5", право власності на яку було зареєстровано у встановленому законом порядку. У подальшому позивач за погодженням з керівництвом КЕВ м. Харкова, але за відсутності належним чином затвердженого проекту та дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю, провів реконструкцію та переобладнання нежитлової будівлі за літ. "Б-1", після чого за матеріалами інвентаризаційної справи відповідній будівлі присвоєно літ. "Б-2".

Позивач зазначав, що наявні підстави для визнання права власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю за літ. "Б-2", оскільки виходячи зі змісту статті 376 ЦК України, реконструкція та переобладнання будівлі за літ. "Б-1" проводилась позивачем самочинно, а тому будівля за літ. "Б-2" є самочинним будівництвом (реконструкцією). На час відчуження нежитлової будівлі літ. "Б-1", розташованої в межах військового містечка АДРЕСА_1, договорами не обумовлювався перехід до нового власника права власності або користування земельною ділянкою під будівлею, яка перебувала у постійному користуванні КЕВ м. Харкова.

Зазначена земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони та знаходиться у державній формі власності. Тобто, з моменту придбання будівлі за літ. "Б-1" у позивача виникло право користування земельною ділянкою на ту частину, яка зайнята відповідною будівлею та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, а тому у позивача є право на звернення з цим позовом в порядку частини п`ятої статті 376 ЦК України. При цьому, визнання права власності на будівлю за літ. "Б-2" не порушує та не може порушувати права третіх осіб, оскільки вказана будівля відповідає будівельним нормам і правилам (повністю придатна для експлуатації) та відповідає вимогам пожежної безпеки, за планом зонування земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в підзоні житлової та громадської забудови, тому збереження нежитлової будівлі літ. "Б-2" як громадської, в такій зоні забудови є можливим.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка набрала законної сили, було скасовано припис ІДАБК в Харківській області від 21 лютого 2013 року про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил щодо будівлі за літ. "Б-2" на АДРЕСА_1, а також рішення ІДАБК в Харківській області від 21 лютого 2013 року про заборону експлуатації об`єкта будівництва щодо будівлі за літ. "Б-2" на АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 січня 2017 року № 3466, фактично виконані будівельні роботи на об`єктах за літ. "Б-1" та "Б-2" на АДРЕСА_1 з моменту придбання позивачем шляхом приведення їх до стану до перебудови із дотриманням будівельних, архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог, правил та норм, відноситься до робіт з реконструкції; перебудова нежитлової будівлі за літ. "Б-2" до нежитлової будівлі за літ. "Б-1" технічно можлива, та вимоги з безпечності та міцності конструкцій будівлі за літ. "Б-2" задовільні повністю і відповідають вимогам експлуатаційної надійності та умовам безпечної експлуатації в цілому. Прийняті при реконструкції конструктивні рішення будівлі, технічні рішення та несуча здатність основних конструктивних елементів забезпечують умови подальшої безпечної експлуатації будівлі в цілому, а тому подальша експлуатація (збереження) будівлі за літ. "Б-2" з точки зору безпечності та міцності конструкцій цієї будівлі не загрожує життю та здоров`ю людини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року встановлено, що в даному випадку має місце реконструкція будівлі, а не самочинне будівництво як зазначено в акті перевірки, яка зберегла здатність основних конструктивних елементів забезпечити безпечні умови подальшого використання будівлі.

Позивач зазначав, що не має можливості ввести в експлуатацію вказану нежитлову будівлю, оскільки Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (461-2011-п) , поширюється на випадки, коли об`єкти будуються (реконструюються), а не вже збудовані (реконструйовані).

Позивач просив суд визнати за ним право власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю за літ. "Б-2", загальною площею 320,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю за літ. "Б-2", загальною площею 320,3 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Міністерства оборони України, КЕВ м. Харкова судові витрати в розмірі 8 000,00 грн, тобто по 4 000,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за позивачем необхідно визнати право власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю, оскільки реконструкція спірного нерухомого майна позивачем здійснена на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Харкова, без порушення будівельних норм і правил, протипожежних вимог та не порушує прав інших осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційні скарги Міністерства оборони України та представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатів Андрійко О. В. та Черкасова О. В. задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що мало місце самочинне захоплення земельної ділянки позивачем внаслідок розбудови на ній будівлі літ. "Б-1", а тому враховуючи положення частини третьої статті 376 ЦК України, за позивачем не може бути визнане право власності на вказану будівлі, оскільки земельна ділянка, у встановленому законом порядку, не надавалася позивачу під вказане нерухоме майно.

Побудована будівля літ. "Б-2", площею 320,0 кв. м є самочинним будівництвом, оскільки її будівництво здійснено без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, без отримання дозволу на будівництво, та за відсутності доказів надання у встановленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, а також наявності рішення компетентного органу про відмову у прийнятті закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію.

В матеріалах справи відсутні докази дотримання порядку будівництва спірних нежитлових приміщень, а саме, відсутня дозвільна документація на будівництво та за наслідками будівництва - прийняття спірних об`єктів в експлуатацію.

Співвласники нежитлової будівлі літ. "Е-2" не є учасниками спірних правовідносин, проте ними належним чином обґрунтовано існування правового зв`язку між ними і сторонами у справі, оскільки рішення про визнання права власності на самочинно збудоване майно порушує право на реалізацію проекту будівництва торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" на АДРЕСА_1, що свідчить про те, що визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості порушує права співвласників нежитлової будівлі літ. "Е-2", що згідно з частиною 5 статті 376 ЦК України виключає підстави для задоволення позову в цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення судового збору, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково прийняв апеляційну скаргу представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатів Андрійко О. В. та Черкасова О. В., оскільки рішенням суду першої інстанції не порушено їх права, ними не надано доказів неможливості будівництва будівлі під літ. "Е-2" у зв`язку з будівництвом будівлі під літ. "Б-2", тому що вони не межують між собою;

суд апеляційної інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 922/4744/13, у якій суди виходили з того, що земельна ділянка, в тому числі під адміністративною будівлею літ. "Е-2" загальною площею 516,3 кв. м на АДРЕСА_1, яка придбана ОСОБА_2, відноситься виключно до земель оборони, які не можуть передаватися до земель комунальної власності, суб`єктом права власності на яку є держава, а сам лише факт використання вказаної земельної ділянки фізичними та юридичними особами для обслуговування нерухомого майна, яке знаходиться у їх власності, не може бути підставою для припинення права постійного користування КЕВ м. Харкова землею, яка належить державі. Виходячи з вимог чинних нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, істотною передумовою для припинення права власності, постійного користування землями оборони, що закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі цієї ділянки у власність або користування третім особам є отримання на це згоди Міністерства оборони України;

проведення демонтажу (реконструкції, будівництва) та ремонту нежитлової будівлі за літ. "Б-1", включаючи споруду АДРЕСА_2 за рахунок коштів позивача відбувалося з дозволу органу військового управління оборонного відомства КЕВ м. Харкова ті начальника Головного управління Міністерства оборони України та позивачем не було порушено права оборонного відомства;

Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 06 березня 2017 року у справі № 820/1671/13-а, яка набрала законної сили, дійшов висновку про відсутність законних підстав для знесення будівлі за літ. "Б-2" на АДРЕСА_1, оскільки мала місце реконструкція, а не самочинне будівництво;

позивач не перешкоджав та не перешкоджає КЕВ м. Харкова користуватися тепловим пунктом, розміщеним в будівлі за літ. "Б-2" для забезпечення належної життєдіяльності військового містечка № 48 ;

суд апеляційної інстанції безпідставно не затвердив укладену між сторонами мирову угоду з посиланням на порушення закону та інтересів співвласників будівлі за літ. "Е-2";

позивач з 2002 року сплачує земельний податок на земельну ділянку, розташовану під будівлею за літ. "Б-2".

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому КЕВ м. Харкова просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки ніяких погоджень на нове будівництво та території військового містечка співвласникам будівлі під літ. "Е-2" не видавалося, а було порушено право КЕВ м. Харкова на придбання теплового пункту для забезпечення належної життєдіяльності військового містечка № 48.

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Військова прокуратура Харківського гарнізону просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, оскільки права та інтереси співвласників будівлі під літ. "Е-2" не порушені.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду у травні 2019 року, адвокат Черкасов О. В. в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та адвокат Андрійко О. В. в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просять суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Міністерство оборони України просить врахувати, що умови мирової угоди, наданої сторонами до суду апеляційної інстанції погоджені Міністерством оборони України, Збройними Силами України та суд апеляційної інстанції позбавив сторону можливості укласти мирову угоду та захистити свої законні інтереси.

У липні 2020 року до суду надійшли пояснення КЕВ м. Харкова, у яких він просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 07 серпня 2002 року між Міністерством оборони України та ТОВ "НПО-5" було укладено договір міни (нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свирид Н. О., відповідно до якого ТОВ "НПО-5" прийняв у власність підприємства належну державі нерухомість, а саме: будівлю № 3 літ. "Б-1" військового містечка № 48, загальною площею 68,3 кв. м на АДРЕСА_1, що також підтверджується актом прийому-передачі (а. с. 6-11).

Право колективної власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 68,3 кв. м зареєстровано у Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 27 вересня 2002 року за ТОВ "НПО-5" за реєстраційним номером 4548 (а. с. 12).

Згідно з договором купівлі-продажу від 28 листопада 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимофєєвою О. В., позивачем (покупець) було придбано у ТОВ "НПО-5" (продавець) нежитлові приміщення № № 2, 3, 4, 5 загальною площею 68,3 кв. м, розташовані у будівлі літ. " Б-1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Зазначені нежитлові приміщення № № 2, 3, 4, 5 загальною площею 68,3 кв. м, розташовані у будівлі під літ. "Б-1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані у Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 27 вересня 2002 року на праві приватної власності за ОСОБА_1 за реєстраційним номером 4548 (а. с. 13).

Згідно з технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 05 листопада 2002 року нежитлові приміщення під літ. "Б-1" складаються з: перший поверх нежитлові приміщення (гаражі) № № 2-5, загальною площею 68,3 кв. м (а. с. 15-17 т. 1).

У подальшому позивачем здійснено капітальну перебудову та суттєво змінено конструкцію придбаних ним нежитлових приміщень з влаштуванням другого поверху, після чого будівля літ. "Б-2" (до реконструкції - літ. "Б-1") на АДРЕСА_1 складається з: підвал І, ІІ, ІІІ загальною площею 50,2 кв. м, перший поверх № № 1-9, загальною площею 133,1 кв. м, другий поверх № № 10-14, загальною площею 137,0 кв. м, всього площа будівлі літ. "Б-2" складає 320,3 кв. м.

Згідно з викопіюванням з топографічного плану за адресою: АДРЕСА_1, будівля літ. "Б-2" знаходиться в межах земельної ділянки, посвідченої державним актом на право постійного користування землею серія ХР-01-001736 реєстраційний номер 352 від 09 липня 1998 року, який видано Харківській квартирно-експлуатаційній частині району (далі - КЕЧ) АДРЕСА_1, площею 0,4620 га надано у постійне користування для експлуатації і обслуговування адміністративних, складських та допоміжних будівель і споруд (а. с. 26-29).

09 липня 1998 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі рішення міськвиконкому від 13 травня 1998 року № 399 Харківській КЕЧ району було видано державний акт на право постійного користування землею серії ХР-33-01-001736, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 352.

Відповідно до пункту 2 рішення Харківської міської ради Харківської області від 13 травня 1998 року, попереджено Харківську КЕЧ району, що будь-яке будівництво, а також реконструкція існуючих будівель і споруд на наданій земельній ділянці на АДРЕСА_1, без відповідного рішення міськвиконкому забороняється.

Будівля літ. "Б-2" за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в межах земельної ділянки, посвідченої державним актом на право постійного користування землею серія ХР-01-001736, реєстраційний номер 352 від 09 липня 1998 року, який видано Харківській КЕЧ району м. Харкова.

Рішенням Харківської міської ради від 18 квітня 2007 року було надано дозвіл ОСОБА_2 на будівництво торговельно-офісної будівлі, з урахуванням знесення існуючої нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 . На теперішній час строк на будівництво подовжено до 31 грудня 2019 року (т. 2 а. с. 186).

Актом встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на місцевості на АДРЕСА_1 від 24 листопада 2008 року встановлено, що на частині території, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2, розташовані: капітальна прибудова до нежитлової будівлі, яка належить ОСОБА_8 та частина рампи, загальною площею, орієнтовно 2,5 кв. м.

Згідно з договором від 27 березня 2008 року № 27/03 між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Монт.В" (далі - ТОВ "Монт.В") створено завдання на проектування торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" на АДРЕСА_1 .

З листа директора ТОВ "Монт.В" від 25 грудня 2008 року вбачається факт існуючого стороннього будівництва з частковим розміщенням на ділянці, що виділена під забудову, а саме на територію забудови виходить раніше відсутня частина бетонного майданчика зі сходами (літ. "Б-2").

Листом від 20 жовтня 2015 року директор ТОВ "Монт.В" повідомив, що межі ділянки забудови під будівлею літ. "Е-2" порушені з південно-західної сторони. На ділянку забудови заходять: частина сходів, що прибудовані до будівель "В-2", які з`явились на місці існуючих зруйнованого складу та гаражів; частина бетонного майданчика зі сходами, що піднята над рівнем ділянки забудови на 30-70 см до будівлі літ. "Б-2", що з`явилась на місці раніше існуючих гаражів. Зважаючи на це, реалізація проекту будівництва торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" на АДРЕСА_1, а також встановлення будівельного паркану, що огороджує ділянку забудови, неможлива без його звільнення від сторонньої забудови

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року у справі № 922/4744/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року, визнано недійсними пункт 8.2 рішення Харківської міської ради від 28 вересня 2005 року № 180/05 у частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0528 га на АДРЕСА_1, пункт 1.4 додатку 3 у частині припинення права користування Харківській КЕЧ району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним пункт 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради від 28 вересня 2005 року № 180/05 у частині надання громадянину ОСОБА_2 в оренду строком до 01 вересня 2030 року земельної ділянки площею 0,0528 га на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Згідно з частинами другою, третьою статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Натомість частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, за загальними правилами особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В силу частини третьої статті 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Із контексту норм частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норми частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки такій особі власником та користувачем, якщо такий є і не являється забудовником. Це єдина умова для визнання права власності на об`єкт нерухомості за такою особою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не конкретизовано, якого саме розміру земельна ділянка (зі встановленням відповідних її меж), на його думку, необхідна для обслуговування нерухомого майна, яке знаходиться у його власності, а матеріалами справи підтверджено, що будівля літ. "Б-1" загальною площею 68,3 кв. м після самочинного будівництва позивачем має площу 320,3 кв. м, при цьому перший поверх зазначеної будівлі становить 133,1 кв. м, що свідчить про самочинне захоплення земельної ділянки позивачем та розбудову на ній будівлі літ. "Б-1" на території земель, майже в два рази перевищує площу земельної ділянки, яку вона займала до перебудови.

Оскільки мало місце самочинне захоплення земельної ділянки позивачем внаслідок розбудови на ній будівлі літ. "Б-1", тому враховуючи положення частини третьої статті 376 ЦК України, за позивачем не може бути визнане право власності на вказану будівлі, оскільки земельна ділянка, у встановленому законом порядку, не надавалася позивачу під вказане нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції встановив, що будівля літ. "Б-2" ( АДРЕСА_1 ), знаходиться в межах земельної ділянки, посвідченої державним актом на право постійного користування землею серія ХР-01-001736, реєстраційний номер 352 від 09 липня 1998 року, який видано Харківській КЕЧ м. Харкова, зазначений факт не спростований позивачем, матеріали справи не містять доказів укладення окремих договорів про зміну права власності або укладання у встановленому порядку договору оренди земельної ділянки під спірною нежитловою будівлею літ. "Б-2".

Так, самочинним вважається будівництво, якщо воно збудовано на земельній ділянці, що не була відведена особі. Не може вважатися наданням земельної ділянки акт вибору, або лише рішення органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або для розробки проекту забудови. Таке самочинне будівництво не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та продажу.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об`єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України "Про архітектурну діяльність", отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", а також будівельний паспорт та технічні умови; отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Проект не є належно затвердженим за умови відсутності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи у випадку, коли її проведення є обов`язковим (стаття 7 Закону України "Про архітектурну діяльність", стаття 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Встановивши, що побудована будівля літ. "Б-2", площею 320,0 кв. м є самочинним будівництвом, оскільки її будівництво здійснено без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, без отримання дозволу на будівництво, та за відсутності доказів надання у встановленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, а також наявності рішення компетентного органу про відмову у прийнятті закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За приписами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін; докази подаються сторонами; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення про визнання права власності на самочинно збудоване майно порушує право на реалізацію проекту будівництва торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" на АДРЕСА_1, що також свідчить про те, що визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості порушує права співвласників нежитлової будівлі літ. "Е-2", що згідно з частиною 5 статті 376 ЦК України виключає підстави для задоволення позову в цій справі.

Суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не дотримався усіх обов`язків, що надавали б підстави визнати право власності на самочинно збудований позивачем об`єкт, а саме: позивач не звертався до компетентних органів з питання отримання дозволу на будівництво, а отже не розроблявся проект будівництва; до компетентного органу щодо прийняття до експлуатації побудованих споруд позивач не звертався, відмову не отримував, позивачу також не виділялась земельна ділянка під вже збудовану споруди, що унеможливлює застосування до спірних відносин положень статті 376 ЦК України.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14, від 16 травня 2019 року у справі № 446/1654/11 (провадження № 61-10359св18), а також у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 28 січня 2015 року у справі 6-225цс14.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково прийняв апеляційну скаргу представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатів Андрійко О. В. та Черкасова О. В., оскільки рішенням суду першої інстанції не порушено їх права, а також про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не затвердив укладену між сторонами мирову угоду з посиланням на порушення закону та інтересів співвласників будівлі за літ. "Е-2", є безпідставними, не свідчать про порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції належним чином мотивував підстави для відкриття апеляційного провадження за скаргою представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатів Андрійко О. В. та Черкасова О. В. та відсутність підстав для затвердження мирової угоди.

Не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 922/4744/13, оскільки у цій постанові вирішувалося питання надання громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0528 га під будівлею літ. "Е-2".

Доводи касаційної скарги про те, що проведення демонтажу (реконструкції, будівництва) та ремонту нежитлової будівлі за літ. "Б-1", включаючи споруду АДРЕСА_2 за рахунок коштів позивача відбувалося з дозволу органу військового управління оборонного відомства КЕВ м. Харкова ті начальника Головного управління Міністерства оборони України та позивачем не було порушено права оборонного відомства; Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 06 березня 2017 року у справі № 820/1671/13-а, яка набрала законної сили, дійшов висновку про відсутність законних підстав для знесення будівлі за літ. "Б-2" на АДРЕСА_1, оскільки мала місце реконструкція, а не самочинне будівництво; позивач не перешкоджав та не перешкоджає КЕВ м. Харкова користуватися тепловим пунктом, розміщеним в будівлі за літ. "Б-2" для забезпечення належної життєдіяльності військового містечка № 48, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цього судового рішення у зупиненій частині.