Іменем України10 червня 2021 рокум. Київсправа № 756/5071/16-цпровадження № 61-4469св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стець Надія Миколаївна, ОСОБА_2, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2018 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стець Н. М., ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого у встановлений строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулась вона та дружина батька ОСОБА_2 .

Позивачу стало відомо, що 26 червня 2014 року її батько на випадок смерті склав заповіт, яким все належне йому майно заповів ОСОБА_2 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Стець Н. М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька у зв`язку із наявністю заповіту на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що після смерті батька та в ході розгляду цивільної справи щодо користування житловим приміщенням у спорі з ОСОБА_2, їй стало відомо, що батько хворів на онкологічне захворювання, у зв`язку із чим вважала, що на момент написання заповіту батько не міг достатньо усвідомлювати свої дії. Одночасно запевняла, що за час життя батько стверджував, що все майно залишить їй (позивачу).

Позивач, посилаючись на те, що батько склав заповіт у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, а також на статті 203, 215, частину другу статті 1257 ЦК України, просила суд визнати недійсним заповіт, складений 26 червня 2014 року ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стець Н. М.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 на момент посвідчення спірного заповіту усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, що унеможливлює визнання цього заповіту недійсним з тих підстав, що заявлені у позові. Окрім того, судом не взято до уваги посилання представника позивача в судових дебатах на те, що спірний правочин є нікчемним з підстав того, що його зміст не прочитано вголос при підписанні, з тих мотивів, що зазначене є абсолютно іншою підставою позовних вимог, яка не була заявлена в ході судового розгляду. При цьому суд вказав, що зміна та доповнення позовних вимог на стадії судових дебатів є неможливою відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та змінити (доповнити) мотивувальну частину рішення суду першої інстанції посиланням на те, що заповіт є нікчемним відповідно до статей 1248, 1257 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінки тому, що заповіт є нікчемним, оскільки не був вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, тобто без дотримання вимог частини другої статті 1248 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1, а. с. 43 т. 1).

Відповідно до даних довідки від 27 вересня 2014 року причиною смерті є ракова інтоксикація, злоякісне новоутворення простати (а. с. 43 т. 1 зворот).

26 червня 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Стець Н. М., яким все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати на день смерті й на що матиме право за законом, заповів ОСОБА_2 (а. с. 46 т. 1).

Після смерті ОСОБА_3 у встановлений строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись його донька - ОСОБА_1 та дружина - ОСОБА_2 (а. с. 40, 41 т. 1).

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 25 травня 2018 року № 351, ОСОБА_3 у момент посвідчення 26 червня 2014 року заповіту від свого імені не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частиною третьою статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За частиною четвертою вказаної статті, заповіти посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, відповідно до частини першої статті 1248 ЦК України.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (частина друга статті 1248 ЦК України).

З огляду на частину другу статті 1257 ЦПК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 (z0282-12) передбачено, що нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України (435-15) та особисто подані нотаріусу.

Відповідно до глави 4 цього Порядку дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Встановивши, що при посвідченні спірного заповіту приватним нотаріусом додержано необхідних вимог законодавства: перевірено дієздатність заповідача, з`ясовано волевиявлення та складено заповіт з його слів, з роз`ясненням трактування відповідних норм ЦК України (435-15) , суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки тому, що заповіт є нікчемним, оскільки не був вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, тобто без дотримання вимог частини другої статті 1248 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, заповіт містить рукописний напис ОСОБА_2 щодо прочитання саме уголос особисто, що відповідає його внутрішній волі та ним власноручно підписаний, а покази свідків про те, що заповіт не було прочитано уголос, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним).

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постановах Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 342/434/15-ц (провадження № 61-40143св18), від 09 липня 2020 року у справі № 520/11797/16-ц (провадження № 61-16489св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 495/6646/16-ц (провадження № 61-20126св19).

За таких обставин відсутні підстави для висновку про нікчемність заповіту.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.