Іменем України10 червня 2021 рокум. Київсправа № 489/6021/17провадження № 61-3963св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2018 року у складі судді Рум`янцевої Н. О., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири та її витребування з незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2011 року він уклав договір дарування квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності, на ім`я дружини ОСОБА_2 .

На час укладення договору, була порушена кримінальна справа за фактом скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20 жовтня 2011 року за участі автомобіля під його керуванням внаслідок якої загинув пішохід.

З метою запобігання втрати житла та його приховування, уникнення звернення стягнення за можливими позовами родичів загиблого про відшкодування шкоди, позивач вчинив зазначену угоду та вважав, що квартира залишиться в їх сім`ї.

Проте, 12 листопада 2017 року він випадково дізнався, що ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором дарування від 27 жовтня 2017 року передала в дар спірну квартиру своєму синові ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, з цього часу позивач вважав свої права порушеними.

Посилаючись на погіршення стосунків в сім`ї та на те, що угода була укладена ним під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, що не відповідало його внутрішній волі, та син дружини незаконно без відповідної правової підстави заволодів квартирою, ОСОБА_1 просив визнати договір дарування від 22 листопада 2011 року недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України та витребувати квартиру з володіння ОСОБА_3 .

Уточнивши та збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1, посилаючись на заподіяння йому моральних страждань діями відповідачів, як на час вчинення оспорюваного ним правочину, так і в наступному, погіршення стану здоров`я, порушення звичайного укладу його життя, просив стягнути з них у солідарному порядку 179 350,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування квартири та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна із незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено існування передбаченої законом сукупності обставин для визнання договору дарування квартири недійсним за статтею 233 ЦК України. Правовою підставою для набуття права власності відповідачем ОСОБА_3 є договір дарування, укладений з ОСОБА_2, який є дійсним, а тому відсутні підстави для витребування нерухомого майна у набувача ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2018 року та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права, зокрема відхилення доводів та пояснень позивача як свідка та ухвалення рішення на підставі недопустимих доказів; суди не з`ясували психічний та майновий стан позивача та його сім`ї на момент вчинення оспорюваного правочину, не взяли до уваги наявність тяжкої обставини, а також того, що волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, під впливом життєвих обставин; відповідачу ОСОБА_3 було відомо про наявність спору щодо квартири та мав відмовитись від дарунка, а тому є особою, яка незаконно заволоділа майном.

У квітні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 з ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 18 листопада 2007 року до 10 січня 2012 року.

01 грудня 2012 року повторно зареєстрували шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2018 року розірвано.

22 листопада 2011 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру за АДРЕСА_1, про що між сторонами укладений договір дарування.

Договір укладено в письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Шалапухою М. В., зареєстрованим в реєстрі за № 1305. За змістом пунктів 1, 8 цього договору дарувальник стверджував, що відчужувана ним квартира є його особистою приватною власністю. Вказана заява щодо цієї обставини була доведена до відома обдаровуваної (а. с.153-166 т. 2).

В матеріалах нотаріальної справи міститься заява ОСОБА_2 про те, що вона не заперечувала та стверджувала, що вказана квартира є особистою приватною власністю її чоловіка, як така, що набута ним за кошти, які належали йому особисто (а. с. 161 зворот, т. 2).

Після вчинення зазначеного договору, позивач ОСОБА_1 не знявся з реєстраційного обліку.

Відповідно до постанови старшого слідчого по ВВС СУ УМВС України в Миколаївській області від 20 серпня 2012 року кримінальна справа № 11430062 провадженням закрита за відсутності в діях водія ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого статтею 286 КК України (т. 2 а. с. 173-175).

З пояснень позивача ОСОБА_1 встановлено, що він повідомлений про можливість пред`явлення до нього вимог про відшкодування шкоди родичами загиблого та йому було відомо те, що під час допиту потерпілої, доньки погиблого, остання висловлювала намір пред`явити до нього вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті батька.

ОСОБА_2 27 жовтня 2017 року уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черповицьким М. Ю. (а. с. 23-24 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо договору дарування

Частиною першою статті 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

При цьому під тяжкими обставинами кабального договору слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне та інше становище, а його крайні форми.

Отже, для кваліфікації правочину недійсним за положеннями статті 233 ЦК України доказуванню підлягають наявність у позивача як тяжких обставини так і крайньої невигідності умов спірного правочину для нього, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між існуючою тяжкою обставиною та вчиненим на вкрай невигідних умовах правочином.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним на підставі статті 233 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з проведенням досудового слідства у кримінальній справі, що була порушена за фактом скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20 жовтня 2011 року за участі автомобіля під його керуванням внаслідок якої загинув пішохід, не очікуючи остаточних результатів розслідування кримінальної справи та з метою запобігання втрати житла та його приховування, уникнення звернення стягнення за можливими позовами родичів загиблого про відшкодування шкоди, позивач вчинив зазначену угоду та вважав, що квартира залишиться в їх сім`ї.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження існування тяжких обставин, загрози втрати житла, для усунення яких позивачу необхідно було укласти такий правочин, а вказані позивачем обставини під впливом яких, як зазначав позивач, укладено оспорювану ним угоду, хоча і свідчили про неприємні обставини у житті позивача, проте не мали крайньої форми, а отже, не створювали умов для негайного дарунку квартири та отримання за таким правочином можливості вирішення тієї проблеми (усунення тяжкої обставини), яка змусила це зробити.

При цьому, суди взяли до уваги, що позивач вчинивши оспорюваний правочин бажав укладення цієї угоди та вважав її вигідною.

Не встановивши факту збігу тяжких для позивача обставин і їх безпосереднього зв`язку з його волевиявленням вчинити оспорюваний правочин, а також вкрай невигідних умов угоди, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України.

Зазначене питання було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/1238/16-ц (провадження № 61-29418св18), від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18 (провадження № 61-19354св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Щодо витребування майна із незаконного володіння

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати майно від добросовісного набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньою волі іншим шляхом.

Тобто належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Судами встановлено, що речове право на спірну квартиру ОСОБА_3 набув від ОСОБА_2 на підставі посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черповицьким М. Ю. договору дарування від 27 жовтня 2017 року, яка її отримала на підставі дійсного договору дарування від 22 листопада 2011 року.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на квартиру за безоплатним нотаріально посвідченим договором від особи, яка мала права її відчужувати, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що таке майно не підлягає витребуванню із його володіння з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Сам факт дарування квартири ОСОБА_2 своєму синові ОСОБА_3 не є порушенням майнових прав ОСОБА_1, а інших належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 не надав.

Доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права, зокрема відхилення доводів та пояснень позивача як свідка та ухвалення рішення на підставі недопустимих доказів є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували психічний та майновий стан позивача та його сім`ї на момент вчинення оспорюваного правочину, не взяли до уваги наявність тяжкої обставини, а також того, що волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, під впливом життєвих обставин; відповідачу ОСОБА_3 було відомо про наявність спору щодо квартири, а тому він мав відмовитись від дарунка, тому є особою, яка незаконно заволоділа майном, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2018 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.