Постанова

Іменем України 10 червня 2021 рокум. Київсправа № 466/266/18провадження № 61-4053св19Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4, Брюховицька селищна рада Львівської області, ОСОБА_5,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Брюховицька селищна рада Львівської області, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями і спорудами, що належать на праві спільної часткової власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Брюховицька селищна рада Львівської області, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями і спорудами, що належать на праві спільної часткової власності.Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником 9/40 та 9/80 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель на АДРЕСА_1 . Співвласниками цього житлового будинку є ОСОБА_6, якій належить 18/40 частки, ОСОБА_4 - 9/80 частки, ОСОБА_3 - 2/40 частки, ОСОБА_2 - 2/40 частки.Однак незважаючи на те, що ОСОБА_2 належить незначна частка у вказаному майні, він самочинно демонтував одну з шести житлових кімнат цього житлового будинку та сарай, що знаходився у спільній частковій власності, а також загородив частково дерев`яним парканом та дротяною сіткою, перекрив спільний заїзд на подвір`я, закрив двері на замок до спільних приміщень, зокрема, літньої кухні та гаражу. Таким чином, ОСОБА_2 своїми діями чинить їй перешкоди у здійсненні права власності на майно.Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у володінні та користуванні спільною частковою власністю - майном за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 привести до попереднього стану приміщення сараю, позначеного на план-схемі у технічному паспорті від 23 вересня 1992 року під літ. "Б", та звільнити (зняти замки з дверей), винести будівельні матеріали з приміщення літньої кухні під літ. "Д" і гаражу під літ. "Г", надавши їй доступ для користування вказаними господарськими будівлями і спорудами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанційРішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Суди виходили із того, що заявлені позовні вимоги є безпідставними. Так, незважаючи на те, ще позивач стверджує, що є співвласником приміщень "Д", "Г", позначених в технічному плані з 1992 року, в судовому засіданні встановлено, що вона ніколи не користувалася цими приміщеннями.Заяви позивача від 02 березня 2018 року, відповідь відділу поліції від 02 березня 2018 року та акт Брюховицької селищної ради Львівської області від 02 березня 2018 року, не свідчать про порушення прав ОСОБА_1 відповідачем. Крім того, документи було складено після подання позову.Позивач не надала суду доказів про те, що вона брала участь у спорудженні літньої кухні та гаража. Матеріали справи підтверджують, що попередні власники погодили між собою порядок використання цих господарських споруд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводівУ касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року і направити справу на новий розгляд до іншого районного суду м. Львова.Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що порядок користування спірними житловими приміщеннями між співвласниками не визначався, тому ОСОБА_1 має право на користування ними.

Короткий зміст позиції інших учасників справиУ відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.У відповіді на відзив ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначила, що відзив на її касаційну скаргу не спростовує доводи, викладені в її касаційній скарзі.Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.У квітні 2019 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року і витребувано із Шевченківського районного суду м. Львова цивільну справу № 466/266/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справиВідповідно до довідки Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" станом на 29 грудня 2012 року та технічного паспорту від 18 грудня 2012 року житловий будинок на АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності: 9/40 частки - ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про спадщину від 14 березня 1973 року, зареєстрованого за № 3183 (квартира АДРЕСА_3 ); 9/40 частки - ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 23 травня 1992 року, зареєстрованого за № 2-2756 (квартира АДРЕСА_3 ); 18/40 частки - ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 лютого 1992 року, зареєстрованого за № 2-893 (квартира АДРЕСА_4 ); 2/40 частки - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 1989 року, зареєстрованого за № 1-2729 (квартира АДРЕСА_5 ); 2/40 частки - ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 12 червня 2007 року, зареєстрованого за № 2520 (квартира АДРЕСА_5 ).На підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 червня 2017 року ОСОБА_1 разом із сестрою ОСОБА_4 успадкували 9/40 частки житлового будинку, яка належала їх батькові ОСОБА_7, відтак у частку ОСОБА_1 перейшло ще 9/80 частки житлового будинку на АДРЕСА_1, з відповідною частиною господарських будівель та споруд.Земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1, перебуває у фактичному користуванні співвласників цього будинку.Будинок на АДРЕСА_1 має чотири окремих входи зі сторони внутрішнього двору та складається із одноповерхової частини, яка має два окремих входи у квартиру АДРЕСА_3 та у квартиру АДРЕСА_4, а також двоповерхової частини, де розташована квартира АДРЕСА_5, яка також має два окремі входи, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок.Між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 склався порядок користування окремими жилими приміщеннями: зокрема, ОСОБА_1 займає квартиру АДРЕСА_3, ОСОБА_5 - квартиру АДРЕСА_4, ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_5 .Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року, в справі № 466/4418/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, Брюховицька селищна рада, про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом демонтажу самочинного будівництва відмовлено.Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року, в справі № 466/868/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Брюховицька селищна рада, про позбавлення права користування житловим приміщенням шляхом виселення, скасування реєстрації відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦПК України).Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.Захист речових прав шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні майном (стаття 391 ЦК України) є можливим лише носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу права власності, з приводу захисту якого він звернувся до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 27 липня 1964 року нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Потаповою Е. І. за реєстровим № І-9597, ОСОБА_11 продала належне їй нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_12 . Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради депутатів трудящих від 21 лютого 1973 року переоформлено право особистої власності на реконструйований будинок на АДРЕСА_6 та внаслідок цієї реконструкції нерухомого майна, здійсненої ОСОБА_12 у період 1968-1971 років, сарай літ. "Б" перестав існувати в первісному вигляді.Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів від 17 грудня 1986 року № 180 погоджено проведене ОСОБА_12 будівництво господарського майна на АДРЕСА_6 та на підставі цього рішення внесено відповідні зміни в технічну документацію щодо літньої кухні літ. "Д" і гаражу літ. "Г".На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 31 березня 1989 року старшим нотаріусом Третьої Львівської держаної нотаріальної контори Мельник Є. А. за реєстровим № 1-1608, нерухоме майно, яке належало ОСОБА_12, успадкував його син ОСОБА_13 .Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 травня 1989 року, посвідченого старшим нотаріусом Третьої Львівської держаної нотаріальної контори Мельник Є. А. за реєстровим № 1-2729, ОСОБА_13 продав ОСОБА_2 4/40 частки належного йому нерухомого майна житлового будинку разом з відповідною частиною приналежних до нього господарських будівель на АДРЕСА_6 .21 лютого 1992 року ОСОБА_5 успадкувала після смерті матері ОСОБА_12 належне останній нерухоме майно на АДРЕСА_6, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим старшим нотаріусом Третьої Львівської держаної нотаріальної контори Ленишин У. М. за реєстровим № 2-893.Відповідно до цього свідоцтва, до складу спадкового майна входить 18/40 частки жилого будинку на АДРЕСА_6, що складається з шести кімнат, житловою площею 101,90 кв. м, та двох кухонь. До будинку відносяться господарські будівлі: сарай літ. "Б", вбиральня літ. "В", літня кухня літ. "Д", які належали померлій на підставі договору дарування від 16 березня 1990 року за реєстровим № 1-1736 та свідоцтва про право власності від 04 травня 1987 року за реєстровим № 2-1538.03 лютого 1990 року ОСОБА_14 подарував ОСОБА_14 належне йому нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_6, що підтверджується договором дарування, посвідченим нотаріусом Третьої Львівської держаної нотаріальної контори Ленишин У. М. за реєстровим № 2-743, яке остання 23 травня 1992 року віддарувала ОСОБА_1, відповідно до договору дарування, посвідченого нотаріусом Третьої Львівської держаної нотаріальної контори Ленишин У. М. за реєстровим № 2-2756.Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 травня 2017 року в справі № 466/4418/16-ц встановлено, що ОСОБА_2 рішенням Брюховицької селищної ради від 10 червня 1999 року № 161 надано дозвіл на реконструкцію будівель, придбаних на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 1989 року. З висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 10 березня 2017 року № 17/06-16я, складеного судовим експертом на замовлення ОСОБА_2, вбачається, що частина житлового будинку на АДРЕСА_1, зокрема, квартира АДРЕСА_5 після реконструкції з прибудовою та надбудовою мансардного поверху, відповідає будівельним, санітарно-технічним та протипожежним нормам. Реконструкція частини житлового будинку (квартири АДРЕСА_7 з надбудовою мансардного поверху та одноповерхової з мансардним поверхом прибудови не обмежує можливість використання їх мешканцями інших частин даного житлового будинку, зокрема мешканцями квартири АДРЕСА_3, в зв`язку з тим, що їй влаштовано в межах існуючого планування і вона не обмежує доступ до приміщень інших квартир даного будинку та можливості проведення ними ремонтно-будівельних робіт у разі необхідності, що відповідає частині четвертій статті 357 ЦК України.Також рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 травня 2017 року в справі № 466/868/17 встановлено, що посилання ОСОБА_1 на руйнування спільного сараю літ. "Б", який не є жилим приміщенням, внаслідок проведення реконструкції будинку ОСОБА_2 з порушенням встановленої законом процедури, як на підставу позбавлення відповідачів права користування жилим приміщенням та виселення з будинку на АДРЕСА_1, є необґрунтованими.Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що матеріалами цієї справи підтверджено та не спростовано сторонами, що ОСОБА_15 подарувала 9/40 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд ОСОБА_1 . Однак ОСОБА_15 ніколи не належав сарай літ. "Б" на АДРЕСА_2 .Відповідно до матеріалів інвентарної справи які досліджувалися судами з метою об`єктивного розгляду справи, сарай літ. "Б" прилягав до тієї частини будинку, яка належала ОСОБА_11, а потім - ОСОБА_12, зокрема, він перебудував цей сарай в житлове приміщення на підставі рішень виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради депутатів трудящих від 07 травня 1968 року та від 07 липня 1971 року.За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що літня кухня літ. "Д", гараж літ. "Г" на АДРЕСА_2, які були збудовані родиною ОСОБА_16, завжди перебували у їх користуванні, а в подальшому у користуванні - ОСОБА_2 .Матеріалами справи підтверджено те, що попередні власники погодили порядок використання між собою господарських споруд.Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона брала участь у спорудженні літньої кухні літ. "Д" і гаражу літ. "Г".Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за його безпідставністю.Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець