Постанова

Іменем України10 червня 2020 рокум. Київсправа № 569/14092/19провадження № 61-17886св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_2,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", ОСОБА_3,розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Державного підприємства "Сетам", ОСОБА_2, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", ОСОБА_3, про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів та акта державного виконавця про реалізацію арештованого майназа касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року у складі судді Кучиної Н. Г.та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством "Сетам" (далі - ДП "Сетам") з реалізації нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 302,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, (лот № 341712);визнати недійсними та скасувати протокол проведення електронних торгів від 06 травня 2019 року № 404059 та акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна від 13 червня 2019 року.Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання іпотечного кредиту в іпотеку передавалось майно площею 213,5 кв. м, а інша частина майна площею 88,7 кв. м була добудована спільно ним та ОСОБА_3 як подружжям пізніше. У зв`язку з цим вважає, що оспорювані торги порушують його право спільної сумісної власності в частині добудови предмета іпотеки. Зазначає, що іпотечне майно було продано в межах виконавчого провадження про стягнення коштів, що суперечить Закону України "Про іпотеку" (898-15) та Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . ДП "Сетам" при організації проведення торгів порушило статтю 43 Закону України "Про іпотеку", а саме не опублікувало повідомлення про продаж у засобах масової інформації та не направило письмового повідомлення про проведення прилюдних торгів ні скаржнику як співвласнику майна, ні іпотекодавцю. Також вказував на неправомірність дій державного виконавця при організації та проведенні електронних торгів. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРівненський міський суд Рівненської області рішенням від 22 червня 2020 року в задоволенні позову відмовив.Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що електронні торги були проведені з дотриманням встановленого законом порядку, а тому немає підстав для визнання їх результатів недійсними.

Короткий зміст рішення апеляційного судуРівненський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2020 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року залишив без змін. Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.Підставою касаційного оскарження рішення зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - з приводу правомірності продажу іпотечного майна в межах виконавчого провадження про стягнення грошових коштів за умови наявності одночасно відкритого виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки, що суперечить Закону України "Про іпотеку" (898-15) та Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивач оскаржував саму процедуру проведення електронних торгів та неодноразово наголошував на тому, що відповідачі порушили норми законів України "Про іпотеку" (898-15) та "Про виконавче провадження" (1404-19) , оскільки іпотечне майно було реалізоване в межах виконавчого провадження про стягнення коштів, а не в межах відкритого виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки. У спірному випадку в межах виконавчого провадження № 56437815 (щодо стягнення грошових коштів у рахунок погашення кредиту) державний виконавець провів опис та арешт майна боржника, керуючись нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Водночас державний виконавець в постанові не зазначив, що нежитлові приміщення площею 302,2 кв. м на АДРЕСА_1 є іпотечним майном, на яке вже накладено заборону відчуження. Однак в заявці на реалізацію арештованого майна це майно вже значиться як таке, що перебуває в іпотеці Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"). Відповідно, отримавши заявку на реалізацію арештованого майна, ДП "Сетам" здійснило продаж вже іпотечного майна в межах того самого виконавчого провадження № 56437815 про стягнення грошових коштів. Тобто звернення стягнення на предмет іпотеки мало відбутися на підставі рішення апеляційного суду Рівненської області у справі № 569/22802/13-ц та відповідного відкритого виконавчого провадження № 56438500, оскільки очевидним є те, що звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором є різними самостійними способами захисту порушених прав, тому їх ототожнювати не можна.У лютому 2021 року ДП "Сетам", представник ОСОБА_2 - адвокат Курись О. П. та Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.03 березня 2021 року справа № 569/14092/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 травня 2019 року ДП "Сетам" провело електронні торги з продажу нежитлового приміщення загальною площею 302,2 кв. м на АДРЕСА_1, яке було предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 15 лютого 2006 року № 101/06.ДП "Сетам" опублікувало інформацію про реалізацію лоту № 341712 у двох друкованих засобах інформації: в газеті "Aviso" від 10 квітня 2019 року № 12 та в газеті "Вісті" від 12 квітня 2019 року № 14.Окрім того, повідомлення про реалізацію лоту № 341712 направлено сторонам виконавчого провадження, зокрема ОСОБА_4 листом від 08 квітня 2019 року № 3996/17-18-19, що підтверджується витягом із журналу вихідної кореспонденції ДП "Сетам" за 2019 рік.Реалізація нежитлового приміщення з електронних торгів відбулась в межах виконавчого провадження № 56438500, відкритого Рівненським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.Згідно зі звітом (реєстраційний номер звіту 190206/1)про оцінку нежитлового приміщення загальною площею 302,2 кв. м на АДРЕСА_1 його вартість становить 2 548 200,00 грн.Переможцем торгів стала ОСОБА_2, що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 404059.14 червня 2019 року на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Бенецька Р. Б. видала свідоцтво та здійснила державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми праваВідповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином.Зазначений висновок узгоджується зі статями 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, згідно з якими публічні торги належать до договорів купівлі-продажу.Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).Разом з тим, оскільки згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.Результат аналізу Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) свідчить про те, що його норми не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.Відповідно до наведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державна виконавча служба укладає відповідний договір.Проведення електронних торгів здійснюється відповідно до визначеного Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) (зі змінами).Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.Верховний Суд України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 виклав правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій та не належить до компетенції касаційного суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність порушень, що могли вплинути саме на результати торгів, тобто не довів порушення його прав і законних інтересів.З огляду на наведене твердження заявника про доведеність обставин, за якими наявні підстави для визнання недійсними результатів електронних торгів (встановлення факту порушень при їх проведенні, які могли вплинути на їх результати), не заслуговують на увагу, оскільки суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.Доводи касаційної скарги про неврахуванням судами того, що іпотечне майно було реалізоване в межах виконавчого провадження про стягнення коштів, а не в межах відкритого виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про порушення відповідачами норм законів України "Про іпотеку" (898-15) та "Про виконавче провадження" (1404-19) , не заслуговують на увагу з огляду на таке.Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.За обставинами цієї справи є два судових рішення у справах № 569/22802/13 та № 569/19213/14-ц, у яких суд встановив два способи захисту порушеного права ТОВ "Кредитні ініціативи" у зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 та ОСОБА_1 грошового зобов`язання, забезпеченого іпотекою, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості.У виконавчих провадженнях № 56438500 та № 56437815, відкритих на підставі виконавчих листів за вказаними судовими рішенням, стягувачем є ТОВ "Кредитні ініціативи", яке одночасно є кредитором за іпотечним договором та іпотекодержателем.Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Частиною першою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.Враховуючи, що стягнення на майно боржника шляхом його реалізації здійснено в інтересах кредитора - ТОВ "Кредитні ініціативи", який є іпотекодержателем через відсутність іншого майна у боржників для задоволення потреб кредитора, то у зв`язку з відсутністю його заперечень державний виконавець правомірно прийняв рішення щодо передання предмета іпотеки для реалізації на прилюдних торгах.У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що іпотечне майно повинно було бути реалізоване вийнятково в межах виконавчого провадження на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає лише право іпотекодержателя на звернення стягнення за рахунок предмета іпотеки та не забороняє кредитору/іпотекодержателю застосувати інший законний засіб для захисту свого порушеного права, зокрема, і звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку виконання рішення суду про стягнення заборгованості за умови, що кредитор та іпотекодержатель є однією і тією особою.Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.РішенняРівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:А. Ю. ЗайцевВ. С. ЖдановаЄ. В. Коротенко