розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, процесуальним правонаступником якого у розглядуваній справі є ОСОБА_2, на постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Собини О. І., Ткачук С. С., Орлова І. В., від 09 січня 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Кравченко П. А., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 січня 2014 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кушнір Л. Г. та зареєстрований за № 13, згідно до умов якого ОСОБА_3 отримав

від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 111 913 доларів США, які були еквівалентом суми 923 282,15 грн, виходячи із погодженого сторонами на день укладення договору курсу, а саме: 1 долар США дорівнює 8,25 грн, зі строком повернення до 28 квітня 2015 року. Згідно з договором позики про повний розрахунок позичальнику має надаватися розписка, а останній сплачує 0,02% від суми позики за користування предметом позики одноразово в момент написання розписки про повернення боргу.

06 квітня 2015 року між сторонами укладений договір про внесення змін до договору позики від 28 січня 2014 року, згідно з якими ОСОБА_3 повинен повернути отримані в борг кошти до 28 квітня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є дружиною ОСОБА_3, був укладений договір іпотеки за умовами якого іпотекодавець як майновий поручитель позичальника передала в іпотеку іпотекодержателю належні їй: житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 137 кв. м, в тому числі житловою площею 79 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0724 га, кадастровий номер 5910136600:07:030:0090, за тією ж адресою. Сторони домовились, що на момент укладення договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 923 282,25 грн, що еквівалентно 111 913 доларів США.

Позичальник умов договору не виконав, суму позики не повернув. C таном на 28 серпня 2017 року заборгованість за договором позики становить 2 973 888,01 грн, у тому числі: сума основного боргу 2 858 882,50 грн, що є еквівалентом суми 111 913 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на день подання позову, 571,78 грн - 0,02% від суми позики згідно умов договору та 114 433,73 грн - три проценти річних від простроченої суми.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, - житловий будинок

АДРЕСА_1, та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0724 га, кадастровий номер 5910136600:07:030:0090, за тією ж адресою, які належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності, з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики від 28 січня 2014 року. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , встановити початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 січня 2014 року в розмірі 2 552 335,50 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 102 163,32 грн, а всього 2 654 498,82 грн та судовий збір в розмірі 8 000 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не є ефективним, оскільки вартість предмету іпотеки перевищує дійсний розмір заборгованості на 332 981 грн, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача суми боргу, яка утворилась за договором позики.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 09 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0724 га, кадастровий номер 5910136600:07:030:0090, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності, з метою погашення заборгованості на користь ОСОБА_1, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики від 28 січня 2014 року в загальному розмірі 103 906,72 доларів США, з яких:

99 913 доларів США -сума основного боргу, 3 993,72 доларів США - три проценти річних, а також 184,66 грн - 0,02% від суми позики за користування предметом позики, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Приймаючи постанову від 09 січня 2020 року, колегія суддів виходила з того, що відповідач як майновий поручитель зобов`язувалась відповідати за виконання боржником зобов`язання лише в межах вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку, тому стягнення з неї місцевим судом грошових коштів за договором позики суперечить вимогам статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та Закону України "Про іпотеку" (898-15) , оскільки в такому випадку, у разі недостатності коштів отриманих від продажу іпотечного майна для погашення заборгованості за договором позики, державним виконавцем буде звернуто стягнення і на інше її майно та доходи, що неприпустимо. Отже місцевий суд, стягнувши з відповідача як з майнового поручителя заборгованість за договором позики, вийшов за межі позовних вимог і порушив права та законні інтереси відповідача у справі.

При визначенні розміру заборгованості за договором позики та виду валюти в якій вона повинна обраховуватись і на погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що за договором позики його сторони визначили грошовий еквівалент суми позики в іноземній валюті, а саме у доларах США.

У суді першої інстанції ОСОБА_3 не спростовував факт отримання суми позики саме у доларах США і лише в апеляційному суді став заперечувати цей факт, наполягаючи, що значна сума позики була отримана у гривні, в той же час належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини надано не було.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

21 січня 2020 року та 05 лютого 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Буланов О. М., подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Сумського апеляційного суду від 09 січня 2020 року, в яких заявники просили вказану постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у Верховному Суді

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 09 січня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі № 592/9256/17-ц як правонаступника ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційним судом неправильно визначені валюта зобов`язання та розмір заборгованості.

Заявники зазначають, що позика надавалася в гривні в сумі 923 282,25 грн, а тому має бути повернута у вказаному розмірі та в національній валюті. Вважають, що такий спосіб повернення позики узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц.

Стверджують, що чинним законодавством України не передбачено повернення еквіваленту доларів США, а сторони в договорі позики не погоджували умови щодо повернення грошових коштів у такий спосіб.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 та у травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко П. А. подали відзиви на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просили залишити касаційні скарги без задоволення. Зазначали, що ОСОБА_3 була отримана позика саме в доларах США, а не гривні. Факт отримання позики у доларах США не оспорювався позичальником у суді першої інстанції. Звертають увагу, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 19 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, позичальник у разі отримання у позику іноземної валюти має повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті.

У листопаді 2020 року засобами поштового зв`язку адвокат Почерняк І. С.,діючи в інтересах ОСОБА_2, подала до Верховного Суду письмові пояснення щодо касаційної скарги ОСОБА_3, проте ці пояснення не можуть бути враховані під час касаційного перегляду, оскільки фактично є доповненням касаційної скарги, в той час, як за змістом частини першої статті 398 ЦПК України доповнення або зміна касаційної скарги допускається лише протягом строку на касаційне оскарження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кушнір Л. Г. та зареєстрований за № 131.

Відповідно до пунктів 1 та 2 договору позики позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 923 282,25 грн, які є еквівалентом суми 111 913 доларів США, виходячи із встановленого сторонами на день укладення договору курсу, а саме: 1 долар США = 8,25 грн. Позичальник повинен повернути позикодавцю в термін до 28 квітня 2015 року грошові кошти в розмірі 923 282,25 грн, виходячи із встановленого сторонами курсу на день повернення позики, але не менше їх еквіваленту - 111 913 доларів США.

28 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кушнір Л. Г. та зареєстрований за№ 136, згідно умов якого предметом іпотеки є житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 137 кв. м, в тому числі житловою площею 79 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Сумської міської ради 24 квітня 2012 року, а також земельна ділянка, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0724 га, кадастровий номер 5910136600:07:030:0090, за тією ж адресою, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 718978, виданого 08 квітня 2010 року управлінням Держкомзему у м. Суми на підставі рішення Сумської міської ради

від 23 грудня 2009 року за № 3342-МР.

Відповідно до пунктів 7.7., 7.9., 12. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання (у тому числі при частковому виконанні) позичальником зобов`язань за договором позики у строк до 28 квітня

2015 року іпотекодержатель отримує право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передбаченим Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки, звернення стягнення провадиться іпотекодержателем у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань позичальника за договором позики або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, чи шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів.

За домовленістю сторін, у разі невиконання позичальником зобов`язання, визначеного договором позики та забезпеченого іпотекою, у строк до

28 квітня 2015 року, сторони зобов`язуються укласти договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу у власність іпотекодержателя житлового будинку з надвірними господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки, на якій він знаходиться, що є предметом цього договору.

06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Кушнір Л. Г.та зареєстрований № 483, про внесення змін до договору позики від 28 січня 2014 року, за умовами якого сторони виклали абзац 2 пункту 2 договору позики в новій редакції, за якою позичальник повинен повернути позикодавцю в термін до 28 квітня 2016 року суму в розмірі 923 282,25 грн, виходячи із встановленого сторонами курсу на день повернення позики, але не менше їх еквіваленту - 111 913 доларів США. Також сторони виключили абзаци 3-14 пункту 2 договору, якими було встановлено графік погашення заборгованості.

06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін до договору іпотеки (з майновим поручителем) від 28 січня 2014 року, з урахуванням вищезазначеного договору від 06 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

ОСОБА_3 умови договору позики належним чином не виконав, у визначений договором строк суму позики не повернув, сплативши в рахунок погашення заборгованості за договором грошові кошти в загальній сумі 12 000 доларів США. Судами встановлено, що на час звернення

ОСОБА_1 із розглядуваним позовом до суду розмір неповернутої позики становить 99 913 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині третій статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-340цс15 від 04 листопада 2015 року, яка підтверджена Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 564/2708/14-ц, від 06 листопада 2019 року у справі

№ 279/7765/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 372/1760/17-ц.

Тобто положення частини третьої статті 39 Закону України "Про іпотеку" можуть враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не є ефективним засобом захисту такого права, оскільки вартість предмета іпотеки перевищує розмір заборгованості, не відповідає висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення із іпотекодавця заборгованості за договором позики правильно вказав, що такі висновки районного суду є помилковими та фактично покладають на ОСОБА_2 обов`язки, які не передбачені договором іпотеки.

Разом з тим колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками апеляційного суду щодо визначення валюти заборгованості, яка підлягає стягненню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, які підтверджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц.

Таким чином, ЦК України (435-15) надає сторонам договору можливість встановити "валютне застереження" у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як засіб платежу на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобовьязань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (висновки Верховного Суду України в постановах від 04 липня

2011 року у справі № 3-62гс11, від 07 жовтня 2014 року у справі

Апеляційний суд, вважаючи, що отримана ОСОБА_3 позика підлягає поверненню в доларах США, не звернув уваги на положення пунктів 1, 2 договору позики від 28 січня 2014 року та умови договору від 06 квітня

2015 року про внесення змін до договору позики, згідно з якими позичальник повинен повернути позикодавцю в термін до 28 квітня

2016 року суму в розмірі 923 282,25 грн, виходячи із встановленого сторонами курсу на день повернення позики, але не менше їх еквіваленту - 111 913 доларів США.

Отже сторонами було передбачено "валютне застереження" та погоджено, що позика має бути повернута в гривні, але в розмірі не менше відповідного еквіваленту в доларах США, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України.

Викладене спростовує доводи касаційних скарг щодо необхідності повернення позики за договором від 28 січня 2014 року в розмірі

Договір іпотеки від 28 січня 2014 року укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 28 січня 2014 року.

Посилання заявників на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, підлягають відхиленню, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц виходила із того, що частина друга статті 533 ЦК України допускає можливість визначення грошового зобов`язання в еквіваленті визначеному в іноземній валюті та в такому випадку сума, що підлягає сплаті за таким зобов`язанням визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 визначено розмір заборгованості за договором позики № 131 від 28 січня 2014 року в національній валюті - в еквіваленті до долару США, виходячи з курсу гривні до долара США станом на день подачі позову - 28 серпня 2017 року.

Судами встановлено, що в межах позовних вимог, на день подачі позову сума боргу за договором позики становила еквівалент 99 913 доларів США, тобто за обмінним курсом станом на 28 серпня 2017 року 2 552 335,53 грн

(із розрахунку: 99 913 доларів США х 2554,5580 грн : 100).

Щодо трьох процентів річних, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України, то їх розмір визначено в сумі 102 163,35 грн (із розрахунку: 2 552 335,53 грн х 3% х 487 днів (з 28 квітня 2016 року по 28 серпня

2017 року) : 365 днів).

Щодо обов`язку сплати процентів передбачених пунктом 2 договору позики

від 28 січня 2014 року, то їх розмір, як вірно встановлено апеляційним судом, погоджений сторонами цього договору в сумі 184,66 грн.

ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду за життя позичальника - ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи судами встановлені, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за договором позики, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року було зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, то виконання постанови Сумського апеляційного суду від 09 січня 2020 року необхідно поновити з врахуванням внесених цією постановою змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, процесуальним правонаступником якого у розглядуваній справі є ОСОБА_2, задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 09 січня 2020 року змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в такій редакції:

"Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0724 га, кадастровий номер 5910136600:07:030:0090, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які належать іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності, з метою погашення заборгованості на користь ОСОБА_1, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики від 28 січня 2014 року у розмірі 2 654 683,54 грн, з яких: сума основного боргу 2 552 335,53 грн, три проценти річних 102 163,35 грн, та 184, 66 грн за користування предметом позики, - шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій".