У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК", Товариство) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він працював у Головному управлінні ПрАТ "УПСК" із 14 січня 2009 року. Згідно наказу від 01 липня 2013 року № 29 його було переведено на посаду начальника Головного управління ПрАТ "УПСК" з питань автотранспортного страхування та врегулювання збитків.

28 вересня 2016 року його ознайомлено з наказом № 8 про скорочення штату Головного управління по м. Києву та Київській області, а саме однієї посади заступника начальника управління. В той же день, його було ознайомлено з розпорядженням № 8 про вивільнення із займаної посади з 02 грудня 2016 року, у зв`язку зі скороченням посади. Наказом

від 28 вересня 2016 року № 8 він був звільнений з роботи із 02 грудня

2016 року на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Вважав своє звільнення незаконним, оскільки наказ від 28 вересня

2016 року був виданий з метою звільнення саме його, в той час як

будь-яких змін в організації виробництва і праці не відбулося.

Остаточно сформулювавши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним розірвання трудового договору, укладеного з ним на невизначений строк, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

- визнати його переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці;

- поновити його на роботі з 03 грудня 2016 року;

- стягнути на його користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу;

- визнати запис у трудовій книжці "від 02 грудня 2016 року

№ 34 Звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням штату згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. Наказ від 28 вересня

2016 року № 8" таким, що зроблений безпідставно.

- стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та відомості про рух справи

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що поновлення позивача на роботі відбулося в позасудовому порядку, а саме за ініціативою роботодавця, який наказом від 27 грудня 2016 року № 43 самостійно поновив ОСОБА_1 на посаді, а тому підстави для поновлення позивача на роботі ще й

за рішенням суду відсутні.

Оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, то відсутні підстави для задоволення позову і в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання переважного права позивача на залишення на роботі, суд дійшов висновку, що наявність переважного права у працівника є обставиною, яка підлягає встановленню під час судового розгляду позовів про поновлення на роботі, і така вимога не може бути вимогою позовного характеру. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним розірвання трудового договору та визнання безпідставним запису № 34 в трудовій книжці, суд зазначив, що такі вимоги не є належним способом захисту.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду відсутні, оскільки наказом від 26 грудня 2016 року № 43 позивача було поновлено на попередній роботі на посаді заступника начальника Головного управління по м. Києву та Київській області з 27 грудня 2016 року, при цьому відповідачем було виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволеночастково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що наказом від 27 грудня 2016 року № 43, який оскаржувався в судовому порядку в іншій справі, ОСОБА_1 поновлено на роботі

із 27 грудня 2016 року, в той час, як позивач звертаючись із розглядуваним позовом просив поновити його на роботі із 03 грудня 2016 року.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, з урахуванням ухвал цього суду від 11 серпня 2020 року та від 12 листопада 2020 року про виправлення описок, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва

від 13 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано незаконним розірвання трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ "УПСК" на невизначений строк. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ПрАТ "УПСК" по місту Києву та Київській області із 03 грудня 2016 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що поновлення позивача на роботі проведено самим роботодавцем, який фактично визнав звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України незаконним.

Поновлюючи позивача на посаді заступника начальника Головного управління по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК", відповідач здійснив виплату грошових коштів в сумі, що відповідає розміру середнього заробітку, який би підлягав нарахуванню в порядку положень статті 235 КЗпП України за період із 03 по 26 грудня 2016 року.

Внаслідок поновлення ОСОБА_1 на роботі відпала необхідність встановлювати наявність у позивача переважного права для залишення на роботі.

Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не доведені, а крім того судом враховано, що ПрАТ "УПСК" у добровільному порядку протягом місяця з дня звільнення позивача вжило заходів щодо поновлення трудових прав позивача.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року (провадження № 22-з/824/692/2020), вважаючи, що зазначена постанова є незрозумілою та потребує роз`яснення щодо:

- причини відхилення судом пояснень представника відповідача які надані в судовому засіданні Київського апеляційного суду 28 липня 2020 року, про те, що наказ № 12 від 26 грудня 2016 року є таким, що свідчить про укладення між сторонами нового трудового договору у відповідності до заяви ОСОБА_1 від 15 грудня 2016 року про прийняття його на роботу та підтверджені доказами у матеріалах справи (т 1, а.с. 115, 116, 186);

- причини (мотиви) відхилення судом пояснень позивача які подані

30 червня 2020 року, через канцелярію суду за вхідним №61917;

- причини відхилення судом доказу (т 1, а.с. 115) - квитанція №2 в якій зазначено, що документ (примітка - електронний документ) 13001001 Повідомлення про прийняття працівника на роботу, який подано Головним управлінням ПрАТ "УПСК" по місту Києву та Київській області (Код СДРПОУ - 25943688) в електронній формі у вигляді файлу доставлено 26 грудня 2016 року до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві та прийнято Державною фіскальною службою України;

- причини відхилення судом доказу (т. 1, а.с. 116) - повідомлення про прийняття працівника на роботу, який подано Головним управлінням ПрАТ "УПСК" по місту Києву та Київській області в паперовій формі у вигляді додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 (413-2015-п) ;

- причини відхилення судом доказів які містяться в матеріалах справи № 758/420/17 (т. 1, а. с. 182-186), які свідчать про прийняття працівника з 27 грудня 2016року на роботу до Головного управління ПрАТ "УПСК" по м. Києву та Київській обл.;

- причини взяття до уваги колегією суддів оспорюваного наказу № 12

від 26 грудня 2016 року в якому мова йде про поновлення а не про прийняття працівника на роботу;

- причини взяття до уваги неіснуючого рішення роботодавця про поновлення працівника на роботу, і не підтвердженого матеріалами справи;

- причини, по яким Київський апеляційний суд не застосував норму статті 251 ЦПК України, якою передбачено обов`язок суду зупинити провадження до вирішення питання оспорювання наказу № 12

від 26 грудня 2016 року в межах цивільної справи № 758/12370/17 та посилається на відсутність процесуального документу від позивача у вигляді клопотання про зупинення провадження до розгляду цивільної справи № 758/12370/17 в межах якої оспорюється наказ № 12 від 26 грудня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови цього ж суду від 28 липня 2020 року відмовлено.

Колегія суддів виходила з того, що заявником не наведено підстав для роз`яснення судового рішення, зокрема, яким чином обставини як просить роз`яснити ОСОБА_1, впливають на можливість виконання судового рішення. Натомість позивач фактично просить роз`яснити мотиви ухваленого судового рішення в частині прийняття, відхилення та дослідження доказів, що не може бути підставою для постановлення ухвали в порядку статті 271 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

27 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

ПрАТ "УПСК" - адвокат Овчаренко Р. В. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій просив вказану постанову скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

01 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій просив вказану постанову скасувати в частині вирішення вимог у задоволенні яких було відмовлено, а справу направити до апеляційного суду на новий розгляд.

19 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року (провадження № 22-з/824/692/2020) про відмову у роз`ясненні судового рішення, в якій просив вказану ухвалу скасувати з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ПрАТ "УПСК" та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року і витребувано матеріали справи з місцевого суду.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Доводи касаційної скарги ПрАТ "УПСК" на постанову апеляційного суду

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи оскаржене судове рішення, не врахував висновки щодо застосування вимог статей 21, 40, 49-2 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18 та постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

Заявник звертає увагу, що судами не встановлено будь-яких фактів та обставин, які б свідчили про порушення ПрАТ "УПСК" норм трудового законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто звільнення без законної підстави. В Головному управлінні ПрАТ "УПСК" по м. Києву та Київській області дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення посади заступника начальника управління. ОСОБА_1 був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення. ПрАТ "УПСК" не мало можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві у зв`язку із відсутністю вакантної посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, роботу, за якою він може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду.

ОСОБА_1 не користувався переважним правом на залишення на роботі у зв`язку зі скороченням єдиної посади заступника начальника управління, яку він обіймав.

Наголошує на тому, що Київський апеляційний суд внаслідок неправильного застосування статей 40 та 49-2 КЗпП України формально здійснив оцінку юридично значущих дій ПрАТ "УПСК", які супроводжувалися вивільненням працівника та його наступним (повторним) прийняттям на роботу, а не поновленням, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалюючи оскаржене судове рішення, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у розглядуваній справі, від 11 грудня 2019 року у справі № 361/8400/18-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Вважає, що апеляційним судом допущено ряд порушень норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

- апеляційний суд не вирішив по суті позовну вимогу про стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу посилаючись на неіснуюче рішення роботодавця та оспорюваний в межах цивільної справи № 758/12370/17 наказ № 12 від 26 грудня 2016 року;

- апеляційний суд всупереч вимог статті 251 ЦПК України не зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 758/12370/17;

- апеляційний суд не вирішив його клопотання від 26 червня 2020 року про дослідження групи доказів та встановлення фактичних обставин справи;

- апеляційний суд, встановивши неправомірність звільнення позивача, не визначив суму заробітної плати за період його незаконного звільнення;

- скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що таке судове рішення не проголошувалося в судовому засіданні та не вказав в чому полягає незаконність та необґрунтованість рішення районного суду;

- помилковими є висновки апеляційного суду щодо підтвердження повноважень представника відповідача належними та допустимими доказами;

- апеляційний суд не вирішив питання негайного виконання судового рішення;

- апеляційним судом порушено строки розгляду поданих позивачем клопотань про виправлення описок та роз`яснення судового рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду

Заявник стверджує, що не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційним судом його заяви про роз`яснення судового рішення, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Викладені апеляційним судом в оскарженій ухвалі висновки не відповідають дійсності.

В своїй заяві про роз`яснення судового рішення він просив суд навести більш повний, чіткий, ясний та зрозумілий виклад рішення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПрАТ "УПСК", в якому він просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, вважаючи доводи касаційної скарги ПрАТ "УПСК" безпідставними та необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом начальника Головного управління по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" від 28 вересня 2016 року № 8, у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці в Головному управлінні по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" прийнято рішення про скорочення із 02 грудня 2016 року в штаті Головного управління по м. Києву та Київської області ПрАТ "УПСК" однієї посади заступника начальника управління.

Розпорядженням начальника Головного управління по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" від 28 вересня 2016 року № 8 попереджено заступника начальника цього управління ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням його посади з 02 грудня 2016 року.

28 вересня 2016 року, повідомлено ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно акту, складеного ПрАТ "УПСК" 28 вересня 2016 року та підписаного начальником Головного управління по м. Києву та Київської області, головним бухгалтером, спеціалістом відділу індивідуального страхування - станом на 28 вересня 2016 року відсутні вакантні посади в Головному управлінні по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" у зв`язку з чим управління не може надати іншу роботу заступнику начальника управління Головного управління по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" ОСОБА_1, який підлягає звільненню за скороченням штату, на підставі наказу від 28 вересня 2016 року № 8.

На виконання наказу від 28 вересня 2016 року № 8 відповідачем було скорочено посаду заступника начальника управління Головного управління по м. Києву та Київської області ПрАТ "УПСК", яку займав ОСОБА_1

02 грудня 2016 року ОСОБА_1 видано трудову книжку із записом про звільнення на підставі наказу Головного управління по м. Києву та Київській області ПрАТ "УПСК" від 28 вересня 2016 року № 8.

02 грудня 2016 року ОСОБА_1 виплачено основну заробітну плату, а 06 грудня 2016 року - вихідну допомогу та компенсацію середнього заробітку за період з 03 по 06 грудня 2016 року.

15 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "УПСК" із заявою про прийняття на роботу, за результатами розгляду якої ПрАТ "УПСК" видано наказ від 26 грудня 2016 року № 12 про поновлення позивача на роботі за рішенням роботодавця.

26 грудня 2016 року ОСОБА_1 надано для ознайомлення наказ

від 26 грудня 2016 року № 12, у якому він зазначив, що відмовляється від поновлення без судового розгляду.

27 грудня 2016 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію середнього заробітку за період із 07 по 26 грудня 2016 року у розмірі 1 364,15 грн.

27 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися із наказом від 27 грудня 2016 року № 43 про необхідність приступити до виконання своїх службових обов`язків з 27 грудня 2016 року, про що складено відповідний акт.

Наказом від 27 лютого 2017 року № 5 позивача звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо касаційних скарг ПрАТ "УПСК" та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1

від 15 грудня 2016 року відповідачем прийнято наказ від 26 грудня

2016 року № 12 про поновлення позивача на попередній роботі на посаді заступника начальника Головного управління по м. Києву та Київської області із 27 грудня 2016 року та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням наказу № 9

від 06 грудня 2016 року, чим фактично визнано попереднє звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України незаконним, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним розірвання трудового договору, укладеного сторонами на невизначений строк та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ПрАТ "УПСК" по місту Києву та Київській області

із 03 грудня 2016 року.

Посилання представника ПрАТ "УПСК" на те, що 26 грудня 2016 року позивача фактично було повторно прийнято на роботу, тобто укладено новий трудовий договір, а не поновлено на попередній роботі спростовано змістом заяви ОСОБА_1 від 15 грудня 2016 року та наказу

від 26 грудня 2016 року № 12, прийнятого за результатами розгляду цієї заяви.

Так,зокрема в заяві від 15 грудня 2016 року позивач вказавши, що був звільнений 02 грудня 2016 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, просив прийняти його на роботу на посаду заступника начальника Головного управління ПрАТ "УПСК", посилаючись на відсутність будь-яких змін в організації виробництва і праці відповідача, нечіткість критеріїв за якими саме його було обрано для звільнення в порядку скорочення, неповідомлення його про наявність/відсутність вакантних посад в

ПрАТ "УПСК" та невручення йому копії наказу про звільнення. При цьому ОСОБА_1 обґрунтовував свою заяву положеннями статті 235 КЗпП України про те, що поновленню на роботі підлягає працівник, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу.

Зміст вказаної заяви свідчить про те, що позивач вважав своє звільнення

02 грудня 2016 року незаконним.

Пунктом 1 наказу ПрАТ "УПСК" від 26 грудня 2016 року № 12 "Про поновлення на роботі за рішенням роботодавця" передбачено саме поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, а не прийняття його на роботу.

Крім того пунктом 2 Наказу № 12 від 26 грудня 2016 року передбачено виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому положення трудового законодавства не передбачають виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у разі укладення з ним трудового договору при поворотному прийнятті на роботу.

В сукупності вказані свідчать про те, що роботодавець визнаючи незаконність звільнення ОСОБА_1 02 грудня 2016 року, прийняв

26 грудня 2016 року рішення про поновлення позивача на попередній роботі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки апеляційного суду, з урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18 та постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

Верховний Суд в постанові від 25 березня 2020 року скасовуючи попередню постанову апеляційного суду у розглядуваній справі, вказав, що поновивши позивача на роботі, відповідач тим самим визнав, що 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено незаконно.

Крім того за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень

21 січня 2021 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яке набрало законної сили, у справі № 758/12370/17 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ "УПСК" про визнання наказів незаконними, відшкодування моральної шкоди, яким визнано незаконним наказ № 5

від 27 лютого 2017 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України 27 грудня 2016 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та таким, що виданий з порушенням порядку розгляду трудових спорів наказу

ПрАТ "УПСК" № 12 від 26 грудня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

З огляду на те, що наявні докази дозволяли встановити та оцінити обставини, які є предметом спору, підстави для зупинення апеляційним судом провадження у розглядуваній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 758/12370/17 були відсутні, а крім того прийняте у вказаній справі рішення не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду в оскарженій постанові.

Врахувавши, що позивача поновлено на посаді за рішенням роботодавця і фактично перестали існувати обставини, у зв`язку з якими, суд має встановлювати наявність у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі при звільненні, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Твердження ОСОБА_1 щодо невирішення апеляційним судом позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та спростовані змістом оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Так, відмовляючи в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що ПрАТ "УПСК", поновлюючи позивача на попередній роботі, за своєї ініціативи вирішило питання виплати йому середнього заробітку за період

із 03 по 26 грудня 2016 року, що відповідає встановленому судом часу вимушеного прогулу ОСОБА_1

ОСОБА_1 не заперечував факту отримання від ПрАТ "УПСК" вказаних виплат та не надав доказів невідповідності їх розрахунку вимогам закону та встановленим обставинам.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин врегульовано зокрема статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Апеляційний суд врахувавши обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також те, що ПрАТ "УПСК" добровільно протягом місяця вжило заходів до поновлення трудових прав позивача, відмовив у стягненні грошового відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, оскільки за обставин розглядуваної справи, визнання незаконним розірвання трудового договору та поновлення ОСОБА_1 на посаді є достатньою компенсацією завданих йому душевних страждань.

З огляду на встановлені обставини, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення грошового відшкодування моральної шкоди не суперечить висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду

від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Клопотання ОСОБА_1 від 26 червня 2020 року про дослідження групи доказів та встановлення фактичних обставин справи не потребувало ухвалення судом апеляційної інстанції окремого процесуального рішення. Доводам позивача, викладеним в цьому клопотанні надано відповідну оцінку судом в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення по суті спору.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності у адвоката Овчаренка Р. В. повноважень на представництво інтересів ПрАТ "УПСК", як необґрунтовані.

Повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера чи довіреності, так і їх завіреною копією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18).

Адвокатом Овчаренком Р. В. надано копії: договору № 2/17 про надання правової допомоги від 01 грудня 2017 року та ордеру КВ 209503

від 01 грудня 2017 року, договору № 1/07-2019 про надання правової допомоги від 06 липня 2019 року та ордеру КВ № 743603 від 06 липня

2019 року, відповідність яких оригіналу засвідчена адвокатом.

Наявність в матеріалах справи незавірених копій договору-доручення про надання правової допомоги від 01 грудня 2016 року та ордеру КВ 209501

від 01 грудня 2016 року саме по собі не може бути підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Допущені, на думку ОСОБА_1, порушення апеляційним судом строків розгляду його клопотань на правильність висновків суду за результатами вирішення справи не впливають.

У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд в оскарженій постанові не допустив негайного виконання рішення всупереч статті 430 ЦПК України, він не позбавлений права на звернення до цього суду із заявою в порядку статті 270 ЦПК України, в межах розгляду якої апеляційним судом буде надана відповідна оцінка доводам позивача.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до положень статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення.

Отже роз`яснення рішення суду, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Якщо ж фактично порушено питання про зміну рішення або внесення до нього нових даних, у тому числі роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє у роз`ясненні судового рішення.

Верховний Суд зауважує, що порушені ОСОБА_1 в заяві (провадження № 22-з/824/692/2020)про роз`яснення постанови апеляційного суду питання, не стосуються її змісту, а спрямовані фактично на роз`яснення судом мотивів ухваленого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відмовивши в оскарженій ухвалі (провадження № 22-з/824/692/2020)у роз`ясненні постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що судове рішення по суті вирішення спору є зрозумілим та не допускає різних варіантів тлумачення.

У розумінні статті 271 ЦПК України незгода заявника із мотивами прийняття судом апеляційної інстанції постанови за результатами апеляційного перегляду справи не є підставою для її роз`яснення.

Підлягають відхиленню також доводи ОСОБА_1 щодо його неповідомлення апеляційним судом про дату, час і місце розгляду заяви про роз`яснення судового рішення.

Колегія суддів враховує, що направлена апеляційним судом позивачу на вказану ним адресу судова повістка про розгляд 12 листопада 2020 року заяви про роз`яснення судового рішення була повернута суду без вручення з відміткою від 22 жовтня 2020 року "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення (частина третя статті 271 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.