ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділення приміщень будинку та земельної ділянки в натурі, визначення меж земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з договору купівлі-продажу

від 10 вересня 2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_6, вона

є власником 11/40 часток житлового будинку і 11/40 часток земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Співвласниками інших часток житлового будинку та земельної ділянки

є відповідачі у справі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

З метою поліпшення житлових умов нею було проведено реконструкцію своєї частини будинку. Заочним рішенням Подільського районного суду

м. Києва від 10 лютого 2011 року у справі № 2-255/11, що набрало законної сили, її позов до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод при введенні до експлуатації частини житлового будинку задоволено частково. Визнано за нею, як власника 11/40 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, право власності на самочинно збудовані (з урахуванням реконструкції), до розташованих на цій земельній ділянці і належних їй на праві власності 11/40 частин житлового будинку, загальною площею 88 кв. м (по квартирі

№ 2 ), відповідно до технічного паспорту житлового будинку, в якому зазначено приміщення, з яких самочинна забудова складає загальну

площу - 141,2 кв. м.

Після здійснення на належній їй земельній ділянці вищевказаних прибудов та надбудов було встановлено огорожі, які розділяють земельні ділянки співвласників будинку, проте, на її думку, розміри земельних ділянок, якими користуються відповідачі, співвласники будинку, не відповідають їх часткам у праві власності на земельну ділянку, що зазначаються у державному акті про право власності на землю. Фактично склалась ситуація, що належне

їй нерухоме майно знаходиться на земельних ділянках відповідачів, що унеможливлює реалізацію її права на користування цим майном.

Владнати ситуацію щодо користування земельними ділянками відповідно до належних часток кожному між нею та відповідачами не вдається.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- виділити їй в натурі приміщення будинку, згідно технічного паспорту всього по квартирі АДРЕСА_3, загальна площа якої становить 214,9 кв. м, з них житлова площа 124,6 кв. м, а саме: на цокольному поверсі: тамбур - загальною площею 5,7 кв. м,

східці - 10,2 кв. м, коридор - 5,4 кв. м; сауна - 3,1 кв. м; на першому поверсі: коридор - 3,9 кв. м; санвузол - 4,0 кв. м; житлова кімната - 16,6 кв. м; вітальня - 48,4 кв. м, кухня - 11,5 кв. м, східці - 9,9 кв. м; мансарда:

східці - 8,1 кв. м, житлова кімната - 34,6 кв. м, санвузол - 7,6 кв. м, житлова кімната - 25,0 кв. м; на цокольному поверсі: гараж - 20,9 кв. м;

- виділити їй в натурі земельну ділянку (кадастровий номер: 8000000000:85:241:0036) відповідно до належної їй частки, згідно

з державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ

№ 006463, виданий 02 квітня 2008 року за адресою:

АДРЕСА_1, у розмірі 11/40 частин вказаної земельної ділянки з урахуванням висновку експерта - варіант № 2;

- визначити межі її земельної ділянки відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006463, виданий 02 квітня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалами Подільського районного суду м. Києва від 09 квітня

2014 року, від 02 жовтня 2014 року, від 31 березня 2015 року, від 29 лютого 2016 року провадження у справі зупинялося у зв`язку з призначенням

за клопотаннями позивача судової будівельно-технічної експертизи

та судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено в натурі ОСОБА_1 11/40 частин земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 у такому вигляді:

- від точки "15" лінія розподілу проходить по АДРЕСА_2 через точку "16", "17", в точку "18";

- від точки "18" лінія розподілу довжиною 4,34 м проходить перпендикулярно АДРЕСА_2 в точку "19";

- від точки "19" лінія розподілу довжиною 6,34 м. проходить паралельно

АДРЕСА_2 в точку "20";

- від точки "20" лінія розподілу довжиною 1 м проходить в точку "21", яка розташована на куті будинку;

- від точки "21" лінія розподілу проходить по лінії розподілу будинку через точку "22", "23", "24", "25" в точку "26";

- від точки "26" лінія розподілу у вигляді ламаної проходить через точки "27", "28", "29" в точку "15". Земельна ділянка, площею 0,0275 га, зображена у додатку № 3 до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року блакитним кольором". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що експертом було запропоновано два варіанти виділу в натурі належних останній 11/40 частин земельної ділянки. Позивачка погодилася на другий варіант виділу земельної ділянки. Відповідачі хоча і заперечували проти задоволення позову у повному обсязі, проте не надали належних та допустимих доказів на спростування цього варіанту виділу в натурі частини земельної ділянки та доказів того, що таким поділом будуть порушені їхні права. Суд першої інстанції не задовольнив вимоги позивачки щодо визначення межі земельної ділянки, яка їй належить, відповідно

до державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ

№ 006463 від 02 квітня 2008 року, так як висновок експерта не містив чіткого порядку та можливості здійснення такого визначення.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині виділення в натурі нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що заочним рішенням суду

від 10 лютого 2011 року у справі № 2-255/11 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 11/40 частин житлового будинку, у тому числі,

з урахуванням самочинного будівництва. Проте вказане рішення суду

не виконано, державна реєстрація права власності на це нерухоме майно

не проведена. Таким чином, позивачка ставить питання про виділення

в натурі нерухомого майна, яке їй наразі не належить. При цьому експертом було запропоновано варіанти поділу житлового будинку з урахуванням не 11/40 частин житлового будинку, які належать позивачці на підставі договору купівлі-продажу, а з урахуванням бажаного нею порядку та обсягу нерухомого майна (21/25 частин), щодо яких право власності за нею не зареєстровано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року

у частині відмови у задоволенні позову про виділення приміщень будинку

в натурі скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено ОСОБА_1 у натурі приміщення будинку згідно технічного паспорту всього по квартирі АДРЕСА_3, загальна площа якої становить 214,9 кв. м, з них - житлова площа 124,6 кв. м, а саме: на цокольному поверсі: тамбур - загальною площею 5,7 кв. м, східці - 10,2 кв. м, коридор - 5,4 кв. м; сауна - 3,1 кв. м;

на першому поверсі: коридор - 3,9 кв. м; санвузол - 4,0 кв. м; житлова кімната - 16,6 кв. м; вітальня - 48,4 кв. м, кухня - 11,5 кв. м, східці -

9,9 кв. м.; мансарда: східці - 8,1 кв. м, житлова кімната - 34,6 кв. м, санвузол - 7,6 кв. м, житлова кімната - 25,0 кв. м; на цокольному поверсі:

1 - гараж - 20,9 кв. м. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду щодо необхідності виділу ОСОБА_1 в натурі 11/40 частин земельної ділянки

по АДРЕСА_1 для доступу та обслуговування належної їй частини житлового будинку, площею 0,0275 га, яка обмежена вказаними у варіанті поділу № 2 відповідними лініями розподілу.

Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції щодо неможливості визначення межі земельної ділянки,

належної ОСОБА_1 відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006463 від 02 квітня 2008 року, оскільки висновок експерта не містив чіткого порядку та можливості здійснення такого визначення.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції в частині, що стосується виділення позивачці в натурі належної

їй частини нерухомого майна, оскільки обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка просила про виділення їй в натурі приміщення житлового будинку згідно з технічного паспорту всього по квартирі № 2 із зазначенням їх площі та призначення, а питання про зміну (збільшення) належної їй частини будинку не ставила, таких вимог не заявляла. Навпаки, позивачка наголошувала на тому, що вона неодноразово намагалася узаконити самочинні прибудови, здійснені нею та визнані її власністю (без зміни

її частки у будинку) рішенням Подільського районного суду від 10 лютого 2011 року у справі № 2-255/11, яке є чинним, проте державний реєстратор відмовляв у здійсненні державної реєстрації права власності на належну

їй частину будинку. За таких обставин апеляційний суд вважав, що доводи позивачки в цій частині заслуговують на увагу, а її позовні вимоги в цій частині - підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Інші учасники справи судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - про поновлення строку

на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - строк на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва

від 04 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду

від 09 лютого 2021 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - про зупинення дії судових рішень задоволено. Дію рішення Подільського районного суду м. Києва

від 04 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду

від 09 лютого 2021 року запинено до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділення приміщень будинку та земельної ділянки в натурі, визначення меж земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість виділення в натурі у власність позивачки частки земельної ділянки, до складу якої, як садиби, входять й інші нерухомі речі, зокрема, житловий будинок, без виділу в натурі частки житлового будинку та інших складових садиби. Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у частині, що стосується виділення в натурі належної їй частини нерухомого майна, оскільки не врахував, що виділенні в натурі приміщення хоча і належать на праві власності позивачці на підставі заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року у справі № 2-225/11, проте вони мають статус самочинно збудованих, державна реєстрація права

власності на ці приміщення не проведена, до експлуатації їх не введено. Тлумачення норм відповідного законодавства свідчить про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Виділивши позивачці в натурі приміщення будинку

по АДРЕСА_1, загальна площа яких становить 214,9 кв. м, апеляційний суд фактично змінив частки усіх співвласників житлового будинку без їх згоди та жодних на те правових підстав, зокрема, збільшив частку позивачки з 11/40 до 21/25. Висновки апеляційного суду суперечать правовим позиціям як Верховного Суду України, так і Верховного Суду. Крім того, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, апеляційний суд не навів мотивів відмови у задоволенні його апеляційної скарги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_7 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. У позовній заяві позивачка не просила збільшити їй розмір належної їй частки у житловому будинку,

а просила виділити в натурі придбані за договором купівлі-продажу

від 10 вересня 2007 року 11/40 часток житлового будинку з урахуванням самочинного будівництва, право власності на яке за рішенням суду

визнано за нею.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу від 10 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, остання є власником 11/40 часток житлового будинку і 11/40 часток земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 . (т. 1, а. с. 8-11).

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року у справі №2-255/11, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод при веденні до експлуатації частини житлового будинку задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, як власника 11/40 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, право власності на самочинно збудовані (з урахуванням реконструкції), до розташованих

на цій земельній ділянці і належних їй на праві власності 11/40 частин житлового будинку, загальною площею 88 кв. м (по квартирі № 2 ), відповідно до технічного паспорту житлового будинку, - приміщення

№№: на цокольному поверсі: 11 - тамбура - загальною площею 5,7 кв. м, самочинна забудова складає 5,7 кв. м; 12 - східці - 10,2 кв. м, самочинна забудова складає 10,2 кв. м; 13 - коридор - 5,4 кв. м; 14 - сауна - 3,1 кв. м; на першому поверсі: 1 - коридор - 3,9 кв. м; 2 - санвузл - 4,0 кв. м;

3 - житлової кімнати - 16,6 кв. м; 4 - вітальні - 48,4 кв. м; самочинна забудова складає 28,6 кв. м; 5 - кухні - 11,5 кв. м., самочинна забудова складає 11,5 кв. м; 6 - східці - 9,9 кв. м; мансарди: 7 - східці - 8,1 кв. м, самочинна забудова складає 8,1 кв. м; 8 - житлової кімнати - 34,6 кв. м, самочинна забудова складає 34,6 кв. м; 9 - санвузла - 7,6 кв. м, самочинна забудова складає 7,6 кв. м; 10 - житлової кімнати - 25,0 кв. м, самочинна забудова складає 25,0 кв. м; на цокольному поверсі: 1 - гаража - 20,9 кв. м, загальною площею з самочинною забудовою (з урахуванням

реконструкції) - 214,9 кв. м, з яких самочинна забудова складає загальну площу - 141,2 кв. м (т. 1, а. с. 7).

Державна реєстрація вказаного нерухомого майна на підставі рішення суду в установленому законом порядку не була проведена у зв'язку з відмовою державних реєстраторів у її проведенні з різних підстав

(т. 3, а. с. 5, 6, 7, 8, 9).

Згідно з державного акта на право власності на земельну ділянку

серії ЯЖ № 006463 від 02 квітня 2008 року земельна ділянка

з кадастровим номером 8000000000:85:241:0036 перебуває у такій формі співвласності: ОСОБА_2 - 11/80 часток; ОСОБА_3 - 11/80 часток;

ОСОБА_4 - 9/20 часток; ОСОБА_1 - 11/40 часток (т. 1, а. с. 13).

01 лютого 2003 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 було укладено договір конкретного користування земельною ділянкою.

Відповідно до умов цього договору у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виділяється 22/80 ідеальної частки земельної ділянки, площею 275 кв. м, що розміщена у верхній частині земельної

ділянки, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 ;

у користування ОСОБА_10 - виділяється 22/80 ідеальної частки земельної ділянки, площею 275 кв. м, що розміщена у середній частині земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; у користування ОСОБА_4 виділяється 9/20 ідеальних часток земельної ділянки, площею 450 кв. м, що розміщена у нижній частині земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 207-208).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення за клопотанням ОСОБА_1 судової земельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року експертом було запропоновано два варіанти виділення в натурі належних позивачці 11/40 часток земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 41-51).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення за клопотанням ОСОБА_1 судової будівельно-технічної експертизи

від 14 квітня 2017 року експертом було запропоновано варіанти виділу

в натурі приміщення квартири № 2 житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд: вимощення І, ворота № 7 та огорожа № 8, що знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_1 та складають

0,84 частини (або 21/25 частину) домоволодіння по АДРЕСА_1, з урахуванням порядку користування належною позивачці частиною житлового будинку, який фактично склався, як і просила позивачка (т. 2, а. с. 147-162).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статі 356 ЦК України (435-15) ).

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно із частиною третьою цієї статті ЦК України (435-15) у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Таким чином, для здійснення виділу майна в натурі зі спільної часткової власності суд має встановити частки кожного зі співвласників.

Для правильного вирішення спору судом призначалися судова земельно-технічна та судова будівельно-технічна експертизи, відповідно до висновків яких суду були запропоновані варіанти поділу нерухомого майна.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності виділу ОСОБА_1 у натурі 11/40 частин земельної ділянки

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 у частині, що стосується виділу в натурі частки житлового будинку, то Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду з огляду на правильно встановлені обставини справи.

Так, судом установлено, що заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 лютого 2011 року у справі №2-255/11, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання права власності та усунення перешкод при веденні

до експлуатації частини житлового будинку задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1, як власника 11/40 частин земельної ділянки

по АДРЕСА_1, право власності на самочинно збудовані (з урахуванням реконструкції), до розташованих на цій земельній ділянці і належних їй на праві власності 11/40 частин житлового будинку, загальною площею 88 кв. м (по квартирі № 2 ), відповідно до технічного паспорту житлового будинку, - приміщення №№: на цокольному поверсі:

11 - тамбура - загальною площею 5,7 кв. м, самочинна забудова складає 5,7 кв. м; 12 - східці - 10,2 кв. м, самочинна забудова складає 10,2 кв. м;

13 - коридор - 5,4 кв. м; 14 - сауна - 3,1 кв. м; на першому поверсі: 1 - коридор - 3,9 кв. м; 2 - санвузл - 4,0 кв. м; 3 - житлової кімнати -

16,6 кв. м; 4 - вітальні - 48,4 кв. м; самочинна забудова складає 28,6 кв. м;

5 - кухні - 11,5 кв. м., самочинна забудова складає 11,5 кв. м; 6 - східці - 9,9 кв. м; мансарди: 7 - східці - 8,1 кв. м, самочинна забудова складає

8,1 кв. м; 8 - житлової кімнати - 34,6 кв. м, самочинна забудова складає 34,6 кв. м; 9 - санвузла - 7,6 кв. м, самочинна забудова складає 7,6 кв. м;

10 - житлової кімнати - 25,0 кв. м, самочинна забудова складає 25,0 кв. м; на цокольному поверсі: 1 - гаража - 20,9 кв. м, загальною площею з самочинною забудовою (з урахуванням реконструкції) - 214,9 кв. м, з яких самочинна забудова складає загальну площу - 141,2 кв. м (т. 1, а. с. 7).

Указане рішення суду набрало законної сили, є преюдиційним для цієї справи і відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади

і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Проте державна реєстрація вказаного нерухомого майна на підставі рішення суду в установленому законом порядку не була проведена

у зв'язку з відмовою державних реєстраторів у її проведенні з різних підстав (т. 3, а. с. 5, 6, 7, 8, 9).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 просила про виділення їй в натурі приміщення житлового будинку згідно з технічного паспорту всього по квартирі № 2 із зазначенням їх площі та призначення, а питання

про зміну (збільшення) належної їй частини будинку не ставила, таких

вимог не заявляла. Навпаки, позивачка наголошувала на тому, що вона неодноразово намагалася узаконити самочинні прибудови, здійснені нею та визнані її власністю (без зміни її частки у будинку) рішенням Подільського районного суду від 10 лютого 2011 року у справі № 2-255/11, яке є чинним, проте державний реєстратор відмовляв у здійсненні державної реєстрації права власності на належну їй частину будинку.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

З огляду на викладене суд апеляційної правильно вважав, що доводи позивачки в цій частині заслуговують на увагу, а її позовні вимоги - підлягають задоволенню.

Посилання касаційної скарги на правові висновки Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у цих справах інші фактичні обставини,

тоді як у справі, яка переглядається, наявне судове рішення, що набрало законної сили, яким позов ОСОБА_1 до Подільської районної

у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод при введенні до експлуатації частини житлового будинку задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, як власника 11/40 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, право власності на самочинно збудовані (з урахуванням реконструкції), до розташованих на цій земельній ділянці і належних їй на праві власності 11/40 частин житлового будинку, загальною площею 88 кв. м (по квартирі № 2 ), відповідно до технічного паспорту житлового будинку, в якому зазначено приміщення,

з яких самочинна забудова складає загальну площу - 141,2 кв. м.

ОСОБА_4, який у цій справі подав касаційну скаргу, був учасником наведеної вище справи, а тому для нього преюдиційні обставини відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України є обов`язковими.

У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги про те, що суд поділив житловий будинок, в якому наявні об`єкти самочинного будівництва, що не узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, є безпідставними, так як рішення суду на такі об`єкти визнано право власності і рішення суду набрало законної сили.

При цьому державна реєстрація в реєстрі речових прав та їх обтяжень

є обов`язковою процедурою, але наявність такої реєстрації лише підтверджує право власності, тобто вона є допоміжною функцією, а не

є підставою для набуття такого права, яке позивачкою набуто на підставі рішення суду.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним

і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових

рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року

у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року залишити без змін.