Короткий зміст позовних вимогУ березні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання рішення незаконним та його скасування, визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними, скасування свідоцтва про право власності та витребування земельної ділянки.Позовна заява мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 (пункти 21, 21.2, 22, 22.2, 23, 23.2, 24, 24.2, 26, 26.2, 27, 27.2, 28, 28.2, 29, 29.2, 30, 30.2 розділу 1) було затверджено проекти землеустрою та передано у власність за рахунок земель товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Трейдінг-Груп-М" (далі - ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М") з віднесенням земельних ділянок до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд: ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 942 кв. м по АДРЕСА_2 ; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 900 кв. м по АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 900 кв. м по АДРЕСА_4 ; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 902 кв. м по АДРЕСА_5 ; ОСОБА_7 -земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_6 ; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 774 кв. м по АДРЕСА_7 ; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 858 кв. м по АДРЕСА_8 ; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_9 .На підставі вказаного рішення Миколаївської міської ради 21 та 28 вересня 2010 року видано державні акти на право власності на земельну ділянку: ОСОБА_4 серії ЯЛ № 904561 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0036; ОСОБА_3 серії ЯЛ № 904560 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0037; ОСОБА_5 серії ЯЛ № 904559 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0038; ОСОБА_2 серії ЯЛ № 904566 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0039; ОСОБА_6 серії ЯЛ № 904555 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0042; ОСОБА_7 серії ЯЛ № 908614 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0043; ОСОБА_10 серії ЯЛ № 904558 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0040; ОСОБА_9 серії ЯЛ № 904557 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0041; ОСОБА_8 серії ЯЛ № 904563 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0044.02 березня 2011 року між ОСОБА_1 та вказаними особами укладено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, які у подальшому ОСОБА_1 були об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,8276 га з кадастровим номером 4810136300:12:004:0057 під адресою АДРЕСА_2, на підтвердження чого нею отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 12668946.Прокурор зазначав, що рішення Миколаївської міської ради про передачу відповідачам у власність земельних ділянок ухвалено з порушенням норм чинного земельного та водного законодавства, а також вимог нормативних актів, які регулюють містобудівну діяльність.Зокрема прокурор вказував, що передані у приватну власність земельні ділянки відносяться до земель зелених насаджень загального користування, розташованих у зоні перспективного туристично-рекреаційного комплексу, які входять в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману, а тому не могли бути передані у приватну власність. Вказаними діями міська рада порушила права та інтереси територіальної громади м. Миколаєва, обмеживши громадянам доступ до водойми.Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати незаконними вищевказані пункти рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року №47/49; визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на землю, видані ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8276 га із кадастровим номером 4810136300:12:004:0057 за адресою АДРЕСА_2 ; витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,8276 га із кадастровим номером 4810136300:12:004:0057 по АДРЕСА_2 . Також прокурор просив суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2019 року у складі судді Щербини С. В. у задоволенні позову прокурора відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законодавством передбачені особливості визначення та встановлення розмірів та меж в межах населених пунктів, а саме необхідно враховувати конкретні умови, які склались в межах конкретного населеного пункту.Суд зазначив, що критично відноситься до позиції про автоматичне встановлення двокілометрової зони від урізу води Бузького лиману в м. Миколаєві, оскільки закон прямо визначає виключення із загального правила. При цьому, значна частина земель м. Миколаєва історично перебуває у двокілометровій зоні від урізу води Бузького лиману.Первісно спірні земельні ділянки були передані у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 за рахунок земельної ділянки за адресою АДРЕСА_10, переданої в оренду за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд. Земельна ділянка за вказаною адресою перебувала у постійному користуванні для розміщення військового містечка № 62 з 1993 року.При виділенні земельних ділянок відповідачам в межах населеного пункту існували конкретні умови забудови, що виключає в умовах, які склалися, порушення Миколаївською міською радою вимог статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України.При цьому суд зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень було достовірно відомо про виділення земельної ділянки з моменту прийняття спірного рішення міської ради (25 червня 2010 року).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1.Визнано незаконними та скасовано пункти 21, 21.2, 22, 22.2, 23, 23.2, 24, 24.2, 26, 26.2, 27, 27.2, 28, 28.2, 29, 29.2, 30, 30.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 "Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва".Визнано недійсними та скасовано державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 21 вересня 2010 року: ОСОБА_3 серії ЯЛ № 904560 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0037; ОСОБА_4 серії ЯЛ № 904561 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0036; ОСОБА_6 серії ЯЛ № 904555 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0042; ОСОБА_2 серії ЯЛ № 904566 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0039; ОСОБА_5 серії ЯЛ № 904559 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0038; ОСОБА_10 серії ЯЛ № 904558 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0040; ОСОБА_13 серії ЯЛ № 908614 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0043; ОСОБА_9 серії ЯЛ № 904557 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0041.Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 28 вересня 2010 року ОСОБА_8 серії ЯЛ № 904563, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0044.Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 22 грудня 2015 року державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Тумилович О. В. на iм`я ОСОБА_1, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0057 площею 0,8276 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_2 .Витребувано у ОСОБА_1 у власність територіальної громади м. Миколаєва земельну ділянку площею 0,8276 га з кадастровим номером 4810136300:12:004:0057, розташовану по АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні земельні ділянки є прибережною захисною смугою та територією зелених насаджень загального користування зони перспективного туристично-рекреаційного комплексу і їх незаконне надання у приватну власність порушило права територіальної громади м. Миколаєва на володіння даними ділянками з метою відпочинку на них мешканців міста, що становить значний публічний інтерес. Про можливі порушення законодавства при передачі у приватну власність спірних земельних ділянок прокуратуру було повідомлено 24 березня 2015 року громадянином ОСОБА_14 . Про належність земель до прибережної захисної смуги Бузького лиману прокуратурі стало відомо на підставі топографічних зйомок меж земельних ділянок за травень 2015 року. Відтак, строк позовної давності прокурором не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 487/1189/18 з Заводського районного суду м. Миколаєва. У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка спочатку належала до земель оборони, а станом на дату прийняття Миколаївською міською радою спірного рішення - до земель житлової та громадської забудови. На спірній земельній ділянці розташовані будівля спортзалу - пункту охорони та житловий будинок, які ніколи не перебували та не перебувають у комунальній власності, що створює об`єктивні перешкоди територіальній громаді у здійсненні її права на володіння, користування та розпорядження землею.Отже, повернення у власність територіальної громади спірної земельної ділянки не становить для держави публічного інтересу.Крім того, нею були сплачені кошти за придбання земельних ділянок, а також витрачені значні кошти на будівництво житлового будинку. Вказані витрати в розумінні статті 22 ЦК України є збитками, які вона понесла внаслідок неправомірної (на думку прокурора) передачі Миколаївською міською радою у власність інших громадян - відповідачам по даній справі, спірної земельної ділянки.Житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці, є єдиним житлом, яке належить їй на праві власності. Отже, вона нестиме індивідуальний та надмірний тягар у зв`язку з витребуванням від неї земельної ділянки.Вказувала, що органи прокуратури були ознайомлені з матеріалами погодження реконструкції будівель та споруд ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" по АДРЕСА_10 ще у 2006 році, що підтверджується листом Миколаївської міжрайонної транспортної прокуратури від 01 вересня 2006 року.Однак, державою не було вжито вчасних заходів, спрямованих на мінімізацію ризику помилки з метою сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.Отже, про порушення своїх прав держава повинна була дізнатись ще у 2006-2012 роках. Водночас, позов від імені держави було подано лише 06 березня 2018 року, тобто, після спливу встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У грудні 2019 року заступник прокурора Миколаївської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Вважав правильним висновок суду апеляційної інстанції про доведеність знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, про її належність до земель водного фонду, а також про невідповідність вимогам водного законодавства передання спірної земельної ділянки у приватну власність.Зокрема, суд з урахуванням наведених приписів законодавства та інформації комунального підприємства "Госпрозрахунковепроектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро" з замірами відстані спірної земельної ділянки від урізу води Бузького лиману, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, ситуаційного плану з експлікацією земельних угідь за формою 6-зем встановив належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману та її розташування щонайменше за 37,9 м від урізу води.При цьому слід зазначити, що в даних правовідносинах навіть з урахуванням містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склались на місцевості, спірна земельна ділянка за жодних умов не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.Так, приймаючи рішення про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" загальною площею 9 191 кв. м, у тому числі ділянки № 1 площею 8 462 кв. м, ділянки № 2 площею 729 кв. м, для обслуговування придбаної будівлі спортзалу, охоронного пункту по АДРЕСА_10, Миколаївською міською радою цільове призначення вказаної земельної ділянки в установленому законом порядку не змінювалось. В подальшому, надаючи відповідачам дозвіл на розробку проектів землеустрою та передаючи за рахунок вказаних земель, земельні ділянки загальною площею 8 276 кв. м, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, цільове призначення земель також не змінювалось в установленому законом порядку. Більш того, земельні ділянки, надані відповідачам у порядку безоплатної приватизації, були вільні від забудови. На момент відчуження спірного майна у березні 2011 року земельні ділянки також були вільні від забудови. Зазначав, що між наданням спірного майна у приватну власність у безоплатному порядку та відчуження його на користь ОСОБА_1 пройшов досить не тривалий час, що викликає обґрунтовані сумніви у добросовісності останнього набувача.Отже, на час передачі спірних земельних ділянок у приватну власність не існувало жодних конкретних умов забудови, які склались на місцевості, що дозволяли б змінити цільове призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду на іншу категорію та передати їх у приватну власність, для цілей, що не визначені у ЗК України (2768-14) . Спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста віднесена до зелених насаджень загального користування.Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41 спірна земельна ділянка належать до зони перспективного туристично-рекреаційної комплексу. Вказані обставини підтверджені інформацією Миколаївської міської ради від 04 грудня 2017 року.Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга статті 52 ЗК України).Тому передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило приписам ЗК України (2768-14) . Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади м. Миколаєва зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Бузького лиману, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин, зокрема зелених насаджень на узбережжі вказаного лиману у зеленій зоні, що, як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з Генеральними планами міста Миколаєва задовго до виникнення спірних правовідносин уже була територією спеціального призначення, в якій заборонене будівництво.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСпірні земельні ділянки загальною площею 0,8276 га розташовані у АДРЕСА_11 у прибережній захисній смузі Бузького Лиману в межах території зелених насаджень загального користування перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення і відносяться до земель водного фонду (а.с. 122, 123, 129-136, т. 1).Усі дев`ять земельних ділянок на час передачі їх у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа не заводилася (а. с. 117-118, т. 1), ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 були власністю територіальної громади в особі Миколаївської міської ради.Розділом 1 (пункти 22, 22.1) рішення Миколаївської міської ради від 01 жовтня 2009 року № 38/32 ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" було надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_10, загальною площею 9 191 кв. м, для обслуговування придбаної будівлі спортзалу-охоронного пункту. Рішенням Миколаївської міської ради від 04 березня 2010 року № 44/29 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдинг Груп-М" для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2,АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9.12 травня 2010 року ТОВ "Інвест Трейдинг Груп-М" надало згоду на передачу вказаним особам у власність земельних ділянок площею до 1 000 кв. м за рахунок відведених товариству земель (а.с. 33, т. 1).Рішенням Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року № 47/49 (пункти 21, 21.2, 22, 22.2, 23, 23.2, 24, 24.2, 26, 26.2, 27, 27.2, 28, 28.2, 29, 29.2, 30, 30.2 розділу 1) затверджено проекти землеустрою та передано у власність за рахунок земель ТОВ "Інвест Трейдінг Груп-М" з віднесенням земельних ділянок до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд: ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 942 кв. м по АДРЕСА_2 ; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 900 кв. м по АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 900 кв. м по АДРЕСА_4 ; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 902 кв. м по АДРЕСА_5 ; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1000 кв. м по АДРЕСА_6 ; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 774 кв. м по АДРЕСА_7 ; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 858 кв. м по АДРЕСА_8 ; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 1 000 кв.м по АДРЕСА_9 .На підставі вищезазначеного рішення Миколаївської міської ради 21 та 28 вересня 2010 року видано державні акти на право власності на земельну ділянку: ОСОБА_4 серії ЯЛ № 904561 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0036; ОСОБА_3 серії ЯЛ № 904560 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0037; ОСОБА_5 серії ЯЛ № 904559 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0038; ОСОБА_2 серії ЯЛ № 904566 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0039; ОСОБА_6 серії ЯЛ № 904555 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0042; ОСОБА_7 серії ЯЛ № 908614 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0043; ОСОБА_10 серії ЯЛ № 904558 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0040; ОСОБА_9 серії ЯЛ № 904557 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0041; ОСОБА_8 серії ЯЛ № 904563 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:004:0044.02 березня 2011 року між ОСОБА_1 та вищевказаними особами укладено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок, які у подальшому ОСОБА_1 були об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,8276 га з кадастровим номером 4810136300:12:004:0057 із адресою - АДРЕСА_2, на підтвердження чого нею 22 грудня 2015 року отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 12668946 (а.с. 120, 121, 128 т. 1).Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки від 23 листопада 2017 року її вартість становить 3 338 703 грн 92 коп. (а.с. 119, т. 1).Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11 жовтня 2012 року та свідоцтва про право власності від 06 листопада 2012 року за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 побудовано садибний (індивідуальний) житловий будинок загальною площею 433 кв. м (а.с. 126-127, 186, 193-197, т. 1).На підставі свідоцтва про право власності від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 також є власником нежитлової будівлі, спортзалу-охоронного пункту (службова будівля № 65) загальною площею 870,4 кв. м за адресою АДРЕСА_10 (а.с. 187, т. 1).06 березня 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав до суду позов, який розглядається, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу (а.с. 153-162, т. 1).Зі стенограми 47 сесії Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року, де приймалося оскаржуване рішення, вбачається, що на засіданні був присутній помічник прокурора м. Миколаєва Чабанов Д. Г. Однак, зміст стенограми та оскаржуване рішення свідчать, що на сесії не оголошувалося, що земля знаходиться в межах прибережної захисної смуги (а.с. 18-26, 210, т. 1).Про можливі порушення законодавства при передачі у приватну власність спірних земельних ділянок прокуратуру було повідомлено 24 березня 2015 року громадянином ОСОБА_14 (а.с. 18, т. 2).Про належність земель до прибережної захисної смуги Бузького лиману прокуратурі стало відомо на підставі топографічних зйомок меж земельних ділянок за травень 2015 року (а.с. 20, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду.До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (2768-14) (пункт "ґ" частини третьої статті 83 цього кодексу).Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59 та пункті "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України (435-15) - передбачуваними для будь-якої особи, яка мала намір набути земельну ділянку водного фонду у власність.Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (z0379-96) (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати власника лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України (2768-14) та ВК України.Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02 грудня 2010 року № 2740-VI (2740-17) ).На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) ).Розмір і межі прибережної захисної смуги, зокрема, навколо морських лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частини третя статті 60 ЗК України).Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України "Про основи містобудування"), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України "Про планування і забудову територій", який був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради).Місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України "Про планування і забудову територій").Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка, знаходиться відстані щонайменше за 37,9 м від урізу водиБузького лиману. Згідно з даними публічно-кадастрової карти України відстань спірної ділянки від урізу води становить від 37,9 м до 177,6 м. Отже, спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги.Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених у статті 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розміру і меж водоохоронних зон.Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) (пункти 39-40).Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність відповідачам (фізичним особам) земельних ділянок, які після їх відчуження були об`єднані в спірну земельну ділянку, перевищила свої повноваження, порушила вимоги чинного законодавства щодо порядку розпорядження землями водного фонду та порушила права територіальної громади й законні інтереси держави.Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.Апеляційним судом встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у березні 2018 року, а про можливі порушення законодавства при передачі у приватну власність спірних земельних ділянок прокуратуру було повідомлено 24 березня 2015 року громадянином ОСОБА_14 (а.с. 18, т. 2).Про належність земель до прибережної захисної смуги Бузького лиману прокуратурі стало відомо на підставі топографічних зйомок меж земельних ділянок за травень 2015 року (а.с. 20, т. 2).Лише після звернення громадянина ОСОБА_14 до прокуратури області 24 березня 2015 року з приводу незаконного виділення землі у тому ж мікрорайоні було зареєстроване кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом зловживання посадовими особами міської ради своїм службовим становищем при ухваленні рішень про передачу землі у власність громади.Ці обставини прокурором підтверджено наданими до суду витягами з Інтернет видань, засобів масової інформації, заявами посадових та фізичних осіб. Як встановлено проекти забудов окремих частин міста, зокрема спірної земельної ділянки, передбачали внесення змін до генерального плану м. Миколаєва.Отже, дізнавшись про порушене право за результатами звернення громадянина ОСОБА_14 у 2015 році за наслідками якого було зареєстровано кримінальне провадження передбачене частиною другою статті 364 КК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор звернувся з позовом до суду в межах позовної давності і його позов, спрямований на захист права власності.Одночасно колегія суддів зауважує, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (2768-14) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України (2768-14) та Водного кодексу України (213/95-ВР) слід розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).Вказаним спростовуються аналогічні за змістом доводи касаційної скарги. Щодо доводів касаційної скарги про порушення права власності на житловий будинок, споруджений на спірній земельній ділянці, колегія суддів зазначає, що вирішення заявлених у цій справі позовних вимог, зокрема про повернення власникові спірної земельної ділянки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 61 постанови від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц і в пунктах 8.5, 8.18 постанови в ід 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, споруджений на частині цієї ділянки. Отже, немає підстав вважати, що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію ОСОБА_1 її прав на житловий будинок.Ураховуючи наведене, а також встановлені судами обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що повернення власникові спірної земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність (про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не могли не знати фізичні особи-відповідачі), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом, який сам по собі не може вважатися перешкодою для ОСОБА_1 використовувати споруджений на частині спірної земельної ділянки житловий будинок.Небажання ОСОБА_1 використовувати ефективні національні засоби юридичного захисту для отримання відповідної компенсації від відповідачів-фізичних осіб і Миколаївської міської ради не дає підстав вважати задоволення позову індивідуальним і надмірним тягарем, який порушив справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом права на мирне володіння майном.З огляду на викладене вище довід касаційної скарги про порушення принципу пропорційності у цій справі є необґрунтованим.Колегія суддів також звертає увагу на те, що ситуації, в яких опинилися ОСОБА_1 у цій справі і заявники у справах "Гладишева проти Росії" та "Рисовський проти України" є відмінними.Так, ОСОБА_1 і фізичні особи (первісні власники земельних ділянок) за законом не могли набути у приватну власність спірну земельну ділянку, розташовану за 37,9 м від урізу води на території зелених насаджень загального користування, про що ці відповідачі могли та мали дізнатися перед таким набуттям, щонайменше, співвідносячи чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.Натомість згідно з обставинами справи "Рисовський проти України" (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 січня 2012 року) заявник з 1992 року мав право на користування земельною ділянкою, що могла бути надана для ведення фермерського господарства, але впродовж майже 20 років не міг добитися виділення йому цієї земельної ділянки в натурі через непослідовний і некоординований підхід державних органів (§ 75-76): сільська рада відмовлялася виконати рішення суду 1994 року про зобов`язання виділити фермерському господарству заявника земельну ділянку в натурі, оскільки відсутні вільні ділянки; районна рада на підставі протесту прокурора скасувала власне рішення 1992 року про виділення заявникові земельної ділянки, а судовий порядок захисту не дозволив заявникові захистити його право (§ 6-32). Оцінюючи тягар, якого заявник зазнав через тривалу невизначеність, зумовлену лише діями органів влади, ЄСПЛ звернув увагу на доводи заявника про сплату ним земельного податку та марне придбання сільськогосподарської техніки і товарів. Проте через загальний характер доводів заявника, які не були підкріплені достатніми документами, ЄСПЛ не мав можливості оцінити розмір майнової шкоди, якої він нібито зазнав. Однак, ЄСПЛ визнав, що розчарування, яке природно могло виникнути у результаті триваючої ситуації невизначеності, саме по собі становило непропорційний тягар (§ 77).З огляду на вказане у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції і присудив заявникові за рахунок держави 8 тис. євро відшкодування моральної шкоди.У справі "Гладишева проти Росії" (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2011 року) Європейський суд з прав людини розглядав питання про позбавлення заявниці права власності на квартиру, яка в свій час була приватизована.На відміну від ОСОБА_1, заявник у справі "Гладишева проти Росії" на законних підставах набула у власність спірну квартиру, жодних законодавчих обмежень для цього не існувало.Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 розпорядилася її процесуальними правами та не заявила зустрічний позов про надання належного відшкодування майнової шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки.Колегія суддів звертає увагу, що законодавство України надає ОСОБА_1 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вона не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до відповідачів-фізичних осіб, в яких придбала спірні земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення апеляційного суду не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду