Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанційУ листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі - Укрдержфонд), Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, зобов`язання укласти контракт.Позов обґрунтований тим, що 02 серпня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду виконувача обов`язки генерального директора Укрдержфонду. У подальшому трудові відносини позивача з Укрдержфондом фактично не припинялися. Формально, за рекомендацією Міністерства аграрної політики та продовольства України кожних два місяці позивача звільняли згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України і знову приймали на роботу на підставі його особистої заяви та відповідно до рекомендацій представницького органу - Асоціації фермерів та приватних землевласників України. 24 вересня 2019 року президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України Міністру Мінекономрозвитку як голові комісії з припинення Мінагрополітики направлено рекомендаційний лист із пропозицією щодо призначення позивача на посаду генерального директора Укрдержфонду та підписання з ним контракту терміном на два роки. Проте, вказана рекомендація була проігнорована та згідно з наказом Мінекономрозвитку від 29 жовтня 2019 року позивача звільнено.Вважає своє звільнення з роботи таким, що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства, оскільки рішення про звільнення мав приймати голова комісії з припинення Мінагрополітики, а відтак, позивача звільнено неповноважним органом. Рішення про звільнення відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України повинно бути прийняте не пізніше 12 жовтня 2019 року. Проте, позивач продовжував виконувати свої обов`язки до 29 жовтня 2019 року. Фактично трудовий договір позивача з Укрдержфондом після 12 жовтня 2019 року мав вже безстроковий характер, а тому його звільнення повинно було відбуватись лише відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) або згідно з положенням статті 38 цього Кодексу. Позивач не подавав будь-яку заяву про звільнення.Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним його звільнення та поновити на роботі на посаді генерального директора Українського державного фонду підтримки фермерських господарств; стягнути з Українського державного фонду підтримки фермерських господарств компенсацію за час вимушеного прогулу у розмірі середнього заробітку, починаючи із 22 жовтня 2019 року по дату ухвалення рішення у справі; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України укласти з позивачем контракт на займання посади генерального директора Українського державного фонду підтримки фермерських господарств строком на два роки, що є у державній власності, з дати поновлення на роботі.Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та зобов`язання укласти контракт є необґрунтованими у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року залишено без змін.Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки генерального директора відбулося з дотриманням вимог закону та за встановленою процедурою. Обов`язок у відповідача укласти з позивачем контракт на новий строк не виник, оскільки трудовий договір був укладений на певний строк, на що ОСОБА_1 погодився. Позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справиУ квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позову, оскільки насамперед порушено порядок та процедуру звільнення, а сам наказ складено та підписано поза межами компетенції уповноваженого органу на дату звільнення. Крім того, суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 61-105цс18). Також суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.У квітні 2021 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не підтвердженими належними і допустимими доказами, адже покладення виконання обов`язків керівника підприємства за своєю природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання відповідних обов`язків в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника та укладення з ним відповідного контракту або ж покладення виконання обов`язків керівника на іншу особу, що узгоджується із нормами трудового законодавства, тому у разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.У травні 2021 року Укрдержфонд подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки рішення попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що ОСОБА_1 посаду генерального директора не займав, а суд може прийняти рішення про поновлення особи лише на посаді, яку вона займає.

Позиція Верховного СудуСтаттею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставиниВідповідно до статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03 серпня 2018 року № 367, Укрдержфонд є державною бюджетною установою, заснованою на основі державної власності, входить до сфери управління Мінагрополітики і є підзвітним йому.Предметом діяльності Укрдержфонду є надання підтримки фермерським господарствам; сприяння кадровому, науково-технічному забезпеченню фермерських господарств в умовах ринкової економіки; визначення розміру потреби у коштах для фінансової підтримки фермерських господарств.У пункті 1.1 статуту Укрдержфонду визначено, що Укрдержфонд є державною бюджетною установою, заснованою на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому.Відповідно до пункту 8.2 статуту Укрдержфонду управління його діяльністю здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається законодавством та цим статутом.У пункті 8.3 статуту Укрдержфонду зазначено, що органами управління є: наглядова рада; генеральний директор.Пунктом 8.31 статуту Укрдержфонду передбачено, що призначення генерального директора на посаду здійснюється уповноваженим органом управління, за пропозицією представницького органу фермерських господарств, на умовах, визначених у контракті, в якому зазначаються строк контракту, права, обов`язки і відповідальність генерального директора, умови оплати його праці та матеріального забезпечення, порядок та умови розірвання контракту та звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін.Наказом державного секретаря Мінагрополітики від 02 серпня 2018 року № 133-п ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду з 03 серпня 2018 року до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці, із заробітною платою відповідно до штатного розпису.02 жовтня 2018 року наказом державного секретаря Мінагрополітики № 172-п ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.Згідно з наказом державного секретаря Мінагрополітики від 03 жовтня 2018 року № 174-п ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці.У подальшому ОСОБА_1 призначався виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду на кожні два наступні місяці.Останній наказ про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці, видано 12 серпня 2019 року.Згідно з Положенням про Мінекономрозвитку України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459 (459-2014-п) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2019 року № 838 (838-2019-п) ), до компетенції Мінекономрозвитку України віднесено утворення, ліквідація, реорганізація підприємств, установ, організацій, заснованих на державній власності, уповноваженим органом яких є Мінекономрозвитку, затвердження їх статутів (положень), здійснення контролю за їх дотриманням, в установленому порядку призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників.24 вересня 2019 року президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України звернувся до Міністра Мінекономрозвитку України Милованова Т. С. з листом-рекомендацією про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора Укрдержфонду та підписання з ним контракту терміном на 2 роки. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 954 "Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об`єктами державної власності" (954-2019-р) цілісний майновий комплекс Укрдержфонду передано зі сфери управління Мінагрополітики до сфери управління Мінекономрозвитку України.На виконання цього розпорядження Мінекономрозвитком України створено комісію та складений акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Укрдержфонду від 18 жовтня 2019 року, затверджений Міністром Мінекономрозвитку України 21 жовтня 2019 року.15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на підставі виданого ним наказу № 91-к приступив до виконання обов`язків генерального директора з 15 жовтня 2019 року. Наказом Міністра Мінекономрозвитку України Миловановим Т. С. від 22 жовтня 2019 року № 12-п виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду призначено ОСОБА_3 29 жовтня 2019 року виконуючим обов`язки Міністра Мінекономіки України Кухтою П. А. виданий наказ № 30-п наступного змісту: " ОСОБА_1 вважати таким, що припинив виконання обов`язків генерального директора Українського державного фонду підтримки фермерських господарств 21 жовтня 2019 року, пункт 2 статті 36 КЗпП України. ОСОБА_3 провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 згідно чинного законодавства".

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до частини третьої статті 21 КЗпП Україниособливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВстановивши, що позивача призначено на посаду виконуючого обов`язки генерального директора до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки строк, на який позивача призначали виконуючим обов`язки, скінчився, відповідно трудові відносини між сторонами правомірно припинено наказом Мінекономрозвитку України від 29 жовтня 2019 року № 30-п у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Видання самим позивачем наказу від 15 жовтня 2019 року № 91-к "Про продовження виконання обов`язків генерального директора" та "Про приступання до виконання обов`язків генерального директора" не змінює характеру строковість трудових відносин, які виникли між позивачем та роботодавцем, оскільки повноважним суб`єктом щодо призначення керівника цього державного підприємства, є Мінекономрозвиток України. Строковий характер відносин визначено при першому призначені позивача виконуючим обов`язки відповідно до наказу від 02 серпня 2018 року № 133-п, за змістом якого, позивача призначено виконуючим обов`язки генерального директора Укрдержфонду із 03 серпня 2018 року до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці, із заробітною платою відповідно до штатного розпису.Надаючи згоду на призначення виконуючим обов`язки генерального директора до призначення керівника в установленому порядку, ОСОБА_1 усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до призначення керівника підприємства, а отже, може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.Покладення виконання обов`язків керівника підприємства за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання відповідних обов`язків в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника та укладання з ним відповідного контракту або ж покладення виконання обов`язків керівника на іншу особу, що узгоджується із нормами трудового законодавства.Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді у зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які в цьому випадку є похідними від вимог про поновлення на роботі.Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позову, оскільки порушено порядок та процедуру звільнення, а сам наказ складено та підписано поза межами компетенції уповноваженого органу на дату звільнення, є безпідставними, оскільки 09 жовтня 2019 року розпорядженням Кабінету Міністрів України управління Укрдержфондом передано Мінекономрозвитку України, тому на час звільнення позивача (29 жовтня 2019 року) саме Мінекономрозвиток України є уповноваженим органом, до компетенції якого віднесено як утворення, ліквідація, реорганізація підприємств, установ, організацій, заснованих на державній власності, затвердження їх статутів (положень), здійснення контролю за їхнім дотриманням, так і призначення на посади та звільнення з посад керівників цих підприємств.У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 61-105цс18).Так, у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 61-105цс18), зазначеній заявником, як приклад неоднакового застосуванням норм права, Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок про те, що частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема вагітної жінки, та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не поновлення на попередній роботі.Проте у розглядуваній справі № 753/22588/19, судами встановлено, що позивач працював на посаді виконуючого обов`язки генерального директора за строковим трудовим договором та звільнений у зв`язку з закінченням строку його дії.Отже, у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, та у справі, наведеній заявником, встановлені різні фактичні обставини, а тому висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 61-105цс18), не підлягають застосуванню у цій справі.Доводи, наведені у касаційній скарзі про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому правомірно була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду