розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2019 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанови Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Локачинського районного нотаріального округу Волинської області Дильний І. Г., про усунення від права на спадкування.

Позовну заяву мотивовано тим, що її син - ОСОБА_4 був особою похилого віку, часто хворів, останній рік свого життя практично був у безпорадному стані, не міг самостійно себе обслуговувати та потребував сторонньої допомоги, не міг вільно пересуватись, оскільки після перенесеної операції у 2017 році почав втрачати зір. Доглядом, забезпеченням його ліками, продуктами харчування та побутовим обслуговуванням займалась вона та її дочка ОСОБА_5

ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер і у грудні 2018 року їй стало відомо про те, що із заявою про прийняття спадщини, крім неї, звернулися також діти її сина, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також заявник зазначала, що про безпорадний стан ОСОБА_4 було відомо відповідачам, проте вони не приїжджали до нього та не надавали йому будь-якої матеріальної чи іншої допомоги, не цікавились його життям і здоров`ям.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті її сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено сукупність обставин, за яких можливе усунення від права на спадкування відповідачів відповідно до вимог статті 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідачів від надання спадкодавцю ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання, та що останній потребував такої допомоги саме зі сторони дочок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зважаючи на надання йому допомоги з боку позивача у справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували сукупність обставин, за яких можливе усунення від права на спадкування відповідачів відповідно до вимог статті 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідачів від надання спадкодавцю ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання та потреби у такій допомозі саме зі сторони дочок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зважаючи на надання йому допомоги з боку позивача у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 161/470/19-ц із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_1 вважає, що відповідачі (дочки померлого ОСОБА_4 ) в силу вимог частини першої статті 172 СК України зобов`язані були піклуватися про свого хворого батька, проявляти турботу та надавати йому допомогу.

Зазначала, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги той факт, що відповідачі свідомо ухилялися від допомоги своєму батьку, який перебував у безпорадному стані та потребував такої допомоги. Відповідачам було відомо про тяжкий стан батька, проте будь-якої допомоги вони не надавали.

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 22).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина. За заявами про прийняття спадщини матері спадкодавця ОСОБА_1 та дітей спадкодавця: ОСОБА_3 й ОСОБА_2 було заведено спадкову справу № 243/2018 (а. с. 90, 96).

Згідно із довідкою медико-соціальною експертною комісією від 21 березня 2017 року серії 12ААА № 740527 ОСОБА_4 була встановлена перша "Б" група інвалідності і він потребував постійного стороннього догляду (а. с. 11).

Спадкодавець ОСОБА_4 тривалий час проживав окремо від дітей, які мали свої сім`ї. Місцем реєстрації і проживання спадкодавця ОСОБА_4 був житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області, отримувала державну соціальну допомогу як малозабезпечена сім`я з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2017 року та з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року (а. с. 58).

Згідно із довідкою Підгайцівської сільської ради Волинської області від 25 лютого 2019 року № 734 ОСОБА_6 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дітьми 3 років - сином ОСОБА_7 з 12 листопада 2010 року по 12 листопада 2013 року та дочкою ОСОБА_8 з 29 вересня 2013 року і по час надання довідки (а. с. 59).

ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала з двома неповнолітніми дітьми, своєю матір`ю - ОСОБА_9 та дядьком ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 60).

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 22 лютого 2019 року № 457/01-02 ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації та одержувала державну соціальну допомогу як малозабезпечена сім`я з 01 вересня 2016 року по 28 лютого 2017 року, з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року (а. с. 63).

ОСОБА_2 разом із своїми трьома дітьми зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 64).

Відсутні належні та допустимі докази того, що спадкодавець ОСОБА_4 звертався до своїх дітей за допомогою і, що вони умисно ухилялися від надання такої допомоги.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останніх (зокрема, відмови від надання допомоги батькові), а також постійну потребу спадкодавця у такій допомозі саме від відповідачів.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, судами правильно застосовано норми статті 1224 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.