розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до кредитної спілки "Антея" (далі - КС "Антея") про визнання кредитних договорів недійсними.

Позовну заяву мотивовано тим, що 13 лютого 2013 року між нею та КС "Антея" було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 010/КЛ-13/001, відповідно до умов якого їй встановлено кредитний ліміт у розмірі 323 000,00 грн, зі сплатою 60 % річних, строком до 15 лютого 2014 року. Того ж дня було укладено додатковий договір № 010/КЛ-13/001/002, відповідно до умов якого отримала 100 000,00 грн.

ОСОБА_1 зазначала, що 14 лютого 2013 року та 15 лютого 2013 року між нею та КС "Антея" було укладено кредитні договори № 013/КФ-13/018 та № 013/КФ-13/019, відповідно до умов яких отримано 100 000,00 грн та 123 000,00 грн. У червні 2013 року відсоткову ставку за договорами збільшено до 70 % річних.

Вважала, що кредитна спілка порушила умови надання кредитних коштів, а саме: не були дотримані умови неприбутковості діяльності спілки; відсутня ліцензія на право надання фінансових послуг; порушене правило членства, яке для неї носило лише формальний характер; не дотримані обмеження розміру кредиту одному члену; не відповідає засадам розумності та справедливості розмір процентної ставки, з якою її змусили погодитись.

Посилаючись на те, що зазначені порушення впливають на чинність правочинів та ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати генеральний кредитний договір та укладені в його межах додаткові договори недійсними у відповідності до вимог статей 203 та 215 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 серпня 2019 року у складі судді Лусти С. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведені ті обставини, на які вона посилалась як на підстави позовних вимог. Діяльність КС "Антея" щодо надання кредитних коштів своїм членам відповідає вимогам статей 1, 21 Закону "Про кредитні спілки". За встановлених обставин надання кредитів членам спілки не потребує ліцензування. Позивач набула членство у спілці на підставі власноручної письмової заяви. Всі правочини зі спілкою укладені ОСОБА_1 свідомо та на добровільних засадах, тому підстав для застосування правил статей 203 та 215 ЦК України не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 серпня 2019 року скасовано у зв`язку із порушенням норм процесуального права та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не була повідомлена належним чином про дату, час та місце судового засідання 20 серпня 2019 року, що у відповідності до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом не встановлено умов для застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а також недоведеності позивачем таких порушень законодавства при укладенні оспорюваних договорів, які б відповідно до вимог статей 203 та 215 ЦК України свідчили б про їх недійсність (нікчемність).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю - Центрального районного суду м. Миколаєва.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 470/804/18 із Березнегуватського районного суду Миколаївської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено докази у їх сукупності.

ОСОБА_1 вважала, що справу розглянуто не належним судом, зокрема судом першої інстанції порушено правило територіальної юрисдикції (підсудності), у зв`язку із чим справа має бути передана на розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Разом із тим, вважала, що їй безпідставно було відмовлено у призначенні судової економічної (фінансової) експертизи.

Зазначала, що кредит їй надано з порушенням умов ліцензування цієї діяльності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив КС "Антея" на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 лютого 2013 року між КС "Антея" та ОСОБА_1, як членом спілки, було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 010/КЛ-13/001 (далі - генеральний договір), відповідно до умов якого останній встановлено кредитний ліміт у розмірі 323 000,00 грн, зі сплатою 60 % річних, строком до 15 лютого 2014 року (а. с. 5-9).

У рамках генерального договору між сторонами було укладено 13 лютого 2013 року - додатковий договір № 010/КЛ-13/001/002, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала 100 000,00 грн; 14 лютого 2013 року - кредитний договір № 013/КФ-13/018, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала 100 000,00 грн та 15 лютого 2013 року - договір № 013/КФ-13/019, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала 123 000,00 грн (а. с. 11, 12, 16).

19-20 червня 2013 року були внесені зміни до генерального та додаткових договорів щодо процентної ставки (70 % річних)(а. с. 10, 15, 19, 23).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом діяльності КС "Антея" зазначено надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення) (а. с. 53-55).

Відповідно до Ліцензійних умов проведення діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням комісії з регулювання фінансових послуг України від 02 грудня 2003 року № 146 (пункт 1.2), у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної спілки, а також коштів кредитних спілок, що є їх членами, та коштів спільних фінансових фондів асоціації кредитних спілок, утворених їх членами, не потребує отримання ліцензії.

Членство ОСОБА_1 підтверджено її особистою заявою від 13 лютого 2013 року про вступ до КС "Антея" та протоколом засідання правління КС "Антея" від того ж числа (а. с. 47, 48).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правильно застосувавши зазначені норми закону, врахувавши умови спірних договорів та інші докази, здобуті під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при укладенні спірних договорів вимоги статті 203 ЦК України, статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не були порушені, у зв`язку із чим правові підстави, передбачені статтею 215 ЦК України, для визнання генерального кредитного договору та укладених у його межах додаткових договорів недійсним відсутні, оскільки КС "Антея" перед укладенням спірних договорів було ознайомлено позичальника з основними умовами кредитування. Текст підписаних сторонами спірних договорів свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договорів до моменту реальної передачі грошових коштів, які були надані позивачу. Часткове виконання позичальником умов кредитного договору на протязі певного часу свідчить про те, що позичальником схвалені умови договору про надання споживчого кредиту та підтримувались правовідносини, які виникли між нею та кредитною спілкою на підставі оспорюваних договорів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних кредитних договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання щодо призначення судової економічної (кредитно-фінансової) експертизи є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно із частинами першою, другою статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) звернуто увагу судів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використані їх висновків. Вказано на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Отже, ураховуючи те, що деякі запитання, які поставила ОСОБА_1 на вирішення експерта, стосувалися питання права, а деякі не відносилися до предмету доказування у цій справі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав відсутніми підстави для задоволення клопотання щодо призначення судової економічної (кредитно-фінансової) експертизи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).