Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") про визнання недійсними додаткових договорів до кредитних договорів, посилаючись на те, що 18 квітня 2006 року між нею та Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір № CNL-B00/055/2006 (далі - Кредитний договір № CNL-B00/055/2006), за умовами якого банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 440 000 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 17 квітня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № CNL-B00/055/2006 20 квітня 2006 року між нею та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено договір іпотеки № CNL-B00/055/2006, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . Для збільшення кредитної лінії з ініціативи банку 27 листопада 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір № МL-В00/107/2007 (далі - Кредитний договір № МL-В00/107/2007), за умовами якого банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 260 000 доларів США з плаваючою ставкою - фіксований відсоток 3,99 % + FIDR строком до 25 листопада 2019 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № МL-В00/107/2007 27 листопада 2019 року між нею та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено договір іпотеки № PМL-00/107/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року у справі № 757/9754/13-ц було задоволено позов ПАТ "ОТП Банк" до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з неї на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором № CNL-B00/055/2006 у розмірі 430 737,04 доларів США та судовий збір у розмірі 3 441 грн. Вказаним рішенням суду було встановлено, що 22 грудня 2008 року між нею та ПАТ "ОТП Банк" було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № CNL-В00/055/2006, яким графік платежів викладено в новій редакції та зазначено, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовуються за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 4 % річних в порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладення будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому, процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якого з підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору. Крім того, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року у справі № 2-2340/12 було задоволено позов ПАТ "ОТП Банк" до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з неї на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором № МL-В00/107/2007 у розмірі 279 021,57 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 26 березня 2012 року складає 2 228 740,60 грн, пеню та штрафні санкції в розмірі 9 571,90 грн, а також судові витрати - 3 219 грн. Зазначеним рішенням суду було встановлено, що 22 грудня 2008 року між нею та ПАТ "ОТП Банк" було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № МL-В00/107/2007, яким графік платежів викладено у новій редакції та зазначено, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовуєься за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 4 % річних в порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладення будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому, процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якого з підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору. Вона не укладала, не підписувала і не знала про існування цих додаткових договорів від 22 грудня 2008 року. Факт не підписання вказаних додаткових договорів підтверджується висновком експертного почеркознавчого дослідження № 2-03/03, складеним 03 березня 2014 року Українським центром судових експертиз, та випискою Державної прикордонної служби України від 21 травня 2014 року, згідно з якою вона перебувала за кордоном на час підписання оспорюваних додаткових договорів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним додатковий договір від 22 грудня 2008 року № 1 до Кредитного договору № CNL-B00/055/2006; визнати недійсним додатковий договір № 1 до Кредитного договору № ML-В00/107/2007.У серпні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О. подав до суду заяву, в якій просив залучити ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Заява мотивована тим, що на підставі договорів про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року, укладених між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Хаус" (далі - ТОФ "Інвест Хаус"), ОСОБА_2 є новим кредитором у зобов`язаннях, які виникли з Кредитного договору № CNL-B00/055/2006, Кредитного договору № ML-В00/107/2007, договорів іпотеки від 20 квітня 2006 року № CNL-B00/055/2006 та від 27 листопада 2019 року № PМL-00/107/2007, і додаткових договорів до них. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, внесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу. 07 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О. подав до суду письмові пояснення, в яких заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що висновок експертного почеркознавчого дослідження № 2-03/03, складений 03 березня 2014 року Українським центром судових експертиз, є неналежним доказом, так як не містить відомостей про попередження експерта про кримінальну відповідальність, і експертне дослідження було проведено за копіями документів, а не оригіналами. Виписка Державної прикордонної служби України від 21 травня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_1 перебувала за кордоном, також не може бути доказом не підписання оспорюваних додаткових договорів, так як цей факт може свідчити про технічну помилку в даті цих додаткових договорів. Оскільки висновок експертного почеркознавчого дослідження № 2-03/03 було складено 03 березня 2014 року, то з цієї дати ОСОБА_1 було відомо про порушення її прав, однак з позовом вона звернулася лише 18 червня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року позов залишено без задоволення.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що висновком експертного почеркознавчого дослідження № 2-03/03, складеним 03 березня 2014 року Українським центром судових експертиз, підтверджено, що ОСОБА_1 не підписувала оспорювані нею додаткові договори. Відповідач ПАТ "ОТП Банк" та третя особа ОСОБА_2 не надали будь-яких доказів на спростування вказаного висновку. Крім того, за випискою Державної прикордонної служби України від 21 травня 2014 року ОСОБА_1 перебувала за кордоном на час підписання оспорюваних додаткових договорів. Тому позов доведено й обґрунтовано належним чином. При цьому висновок почеркознавчого дослідження, на який послалася позивач, датований 03 березня 2014 року, отже, з цієї дати ОСОБА_1 було відомо про порушення її прав щодо укладення додаткових договорів до кредитних договорів. Оскільки з позовом ОСОБА_1 звернулася лише 18 червня 2019 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, то в задоволенні позову необхідно відмовити.Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року - без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому неправильне визначення судом першої інстанції процесуального статусу учасника справи та залучення нового кредитора в якості третьої особи, хоча він став кредитором в порядку правонаступництва, що обумовлювало необхідність застосування положень статті 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), жодним чином не може звужувати процесуальних прав такої особи, в тому числі й права на подачу заяви про застосування позовної давності в цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.07 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Філатова Т. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Філатова Т. М. вказала, що суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, за змістом якого, з огляду на положення статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ненадання доказів виконання новим кредитором зобов`язань за договором про відступлення права вимоги є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Філатова Т. М. зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування у спорі позовної давності за заявою третьої особи.30 жовтня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Суд першої інстанції не вправі з власної ініціативи залучати до участі у справі співвідповідача або замінювати належного відповідача, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що неправильне визначення судом першої інстанції процесуального статусу учасника справи та залучення нового кредитора в якості третьої особи, хоча він набув відношення до справи в порядку правонаступництва, жодним чином не може звужувати процесуальних прав такої особи, в тому числі й права на подачу заяви про застосування позовної давності в цій справі. Крім того, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 усвідомлювала, що внаслідок відступлення права вимоги за оспорюваними договорами ПАТ "ОТП Банк" втратило інтерес до спірних правовідносин і не буде брати участі в розгляді справи, натомість умисно не зазначила ОСОБА_2 учасником справи, щоб позбавити його можливості відстоювати свої інтереси.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.21 вересня 2020 року справа № 752/12242/19 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2020 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Хмирова Е. О. про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу задоволено частково, продовжено до 30 жовтня 2020 року ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Т. М. на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року в цій справі.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).Судами встановлено, що 18 квітня 2006 між ОСОБА_1 та АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено Кредитний договір № CNL-B00/055/2006, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 440 000 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 17 квітня 2012 року. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № CNL-B00/055/2006 20 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено договір іпотеки № PCL-002/553/2006, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належні їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .27 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено Кредитний договір № МL-В00/107/2007, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 260 000 доларів США з плаваючою ставкою - фіксований відсоток 3,99 % + FIDR строком до 25 листопада 2019 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № МL-В00/107/2007 27 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено договір іпотеки № PМL-00/107/2007,за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належні їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .22 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № CNL-B00/055/2006, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції та зазначили, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовуються за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 4 % річних в порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в першій банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якого з підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору.Також 22 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору № МL-B00/055/2006, яким сторони виклали графік платежів у новій редакції та зазначили, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовуються за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка) підвищується на 4 % річних в порядку, передбаченому цим додатковим договором. Підвищення процентної ставки не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в першій банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якого з підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2013 року у справі № 757/9754/13-ц було задоволено позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором № CNL-B00/055/2006 у розмірі 430 737,04 доларів США та судовий збір у розмірі 3 441 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року у справі № 2-2340/12 було задоволено позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за Кредитним договором № МL-В00/107/2007 у розмірі 279 021,57 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 26 березня 2012 року складає 2 228 740,60 грн, пеню та штрафні санкції в розмірі 9 571,90 грн, а також судові витрати - 3 219 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року у справі № 752/17434/15-ц було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними кредитних договорів. Постановою Верхового Суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року - без змін.Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не укладала, не підписувала і не знала про існування додаткових договорів від 22 грудня 2008 року до Кредитного договору № CNL-B00/055/2006 та Кредитного договору № МL-В00/107/2007.На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала висновок експертного почеркознавчого дослідження № 2-03/03, складений 03 березня 2014 року Українським центром судових експертиз, в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого міститься в графі "позичальник" пункту 4 в наданій на дослідження електрофотокопії додаткового договору від 22 грудня 2008 року № 1 до Кредитного договору № CNL-B00/055/2006, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого міститься на останньому аркуші наданої на дослідження додатка до Кредитного договору № МL-В00/107/2007 (графік платежів у новій редакції від 22 грудня 2008 року), виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 . Крім того, 21 травня 2014 року Державною прикордонною службою України надано витяг з бази даних щодо перетинання державного кордону України громадянкою ОСОБА_1, з якого судами встановлено, що на час підписання оспорюваних додаткових договорів ОСОБА_1 перебувала за кордоном. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що з часу складення висновку експертного почеркознавчого дослідження, а саме з 03 березня 2014 року ОСОБА_1 було відомо про порушення її прав оспорюваними додатковими договорами до кредитних договорів. Оскільки з позовом ОСОБА_1 звернулася лише 18 червня 2019 року, то позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О.Наведені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.Подібний правовий висновок також наведено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, в якій зазначено, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.В цій справі сторона у спорі (відповідач) ПАТ "ОТП Банк"не заявляло в суді першої інстанції про застосування наслідків пропуску позовної давності. Тому, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково взяв до уваги заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, подану адвокатом Хмировим Е. О. як представником ОСОБА_2, який не був залучений до участі у справі як відповідач, а є третьою особою.Вищенаведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).Таким чином, визначені судами попередніх інстанцій правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними додаткових договорів до кредитних договорів суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).Крім того, судові рішення також підлягають скасуванню з огляду на таке.Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).Порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні встановлені законодавством України.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.Подавши позов у червні 2019 року, ОСОБА_1 зазначила відповідачем ПАТ "ОТП Банк",і суди вважали банк належним відповідачем. У серпні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О. подав до суду заяву, в якій просив залучити ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Заява мотивована тим, що на підставі договорів про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОФ "Інвест Хаус", ОСОБА_2 є новим кредитором у зобов`язаннях, які виникли з Кредитного договору № CNL-B00/055/2006, Кредитного договору № ML-В00/107/2007, договорів іпотеки від 20 квітня 2006 року № CNL-B00/055/2006 та від 27 листопада 2019 року № PМL-00/107/2007, і додаткових договорів до них.У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Філатова Т. М. подала заперечення на заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Хмирова Е. О. про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, посилаючись на те, що він не довів факт законного та належного переходу до нього права вимоги до позичальника і за суб`єктним складом він не може бути стороною (кредитором) у кредитних правовідносинах, так як стаття 1054 ЦК України не передбачає відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, внесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу. Разом з тимз матеріалів справи вбачається, що вцій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у червні 2019 року, а договір про відступленням права вимогиміж ОСОБА_2 та ТОФ "Інвест Хаус" було укладено 18 березня 2019 року, тобто до звернення позивача до суду з цим позовом та до відкриття провадження у справі. Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.В постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, на яку послалася заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.З огляду на те, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не встановив обставин, на які посилався представник ОСОБА_2 - адвокат Хмиров Е. О., не дав оцінки договорам про відступлення права вимоги від 18 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОФ "Інвест Хаус", а також не спростував доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Т. М., викладених в запереченнях на заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Хмирова Е. О. про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, заявлених до ПАТ "ОТП Банк", є передчасним.Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, про те, що суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, є обґрунтованою.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року у справі № 441/1325/16-ц (провадження № 61-20329св19) зроблено висновок, що правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18 (провадження № 61-18438св20).У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не підписувала оспорювані додаткові договори до кредитних договорів, однак суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки вказаним обставинам щодо їх нікчемності та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними додаткових договорів у зв`язку зі спливом позовної давності.Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.З огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18 (провадження № 61-18438св20), тобто в судовому рішенні Верховного Суду після подання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філатової Тетяни Миколаївни задовольнити частково.Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук