Іменем України07 червня 2021 рокум. Київсправа № 460/707/15-цпровадження № 61-13557св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,третя особа - Новояворівська державна нотаріальна контора,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року в складі судді Карпин І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її племінник - ОСОБА_4, який проживав в селі Ямельна Яворівського району Львівської області. Після його смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все рухоме та нерухоме майно покійного, що розташоване в селі Ямельна на території Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області. Із заявою про прийняття спадщини звернулася племінниця позивача - ОСОБА_2 та у зв`язку із цим 12 серпня 2014 року Новояворівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 166/2014 після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_3 зазначає, що пропустила строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 з поважних причин, оскільки є людиною похилого віку, тривалий час хворіла і на момент відкриття спадщини та протягом подальшого часу знаходилася або під постійним доглядом рідних, або під наглядом лікарів на амбулаторному лікуванні. 13 жовтня 2014 року, коли закінчувався шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, вона планувала відвідати Новояворівську державну нотаріальну контору для її написання, оскільки така заява, відповідно до законодавства, може прийматися тільки особисто. Проте стан її здоров`я суттєво погіршився, тому вона викликала дільничного лікаря, яким було встановлено її загальну слабкість, періодичну втрату свідомості, аритмічне серцебиття. Вона хворіє давно і оскільки відмовилася від госпіталізації, вона лікувалася вдома. Тобто, існували об`єктивні труднощі, що унеможливлювали подання нею відповідної заяви до нотаріуса. Її лікування тривало понад два тижні і стан її здоров`я був незадовільним. Посилаючись на вказане, просила задовольнити позов та визначити їй додатковий строк на подання заяви для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1, виданим Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області 17 липня 2017 року. 24 вересня 2018 року до участі у розгляді справи залучено правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід враховувати, що відповідний строк встановлюється у разі, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. ОСОБА_3 та її правонаступник ОСОБА_1 не надали належних та допустимих доказів, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом строк, у зв`язку з чим позивач не виконав свій процесуальний обов`язок щодо доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Оскільки пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у нього порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи, зокрема, що стан здоров`я ОСОБА_3 у період подання заяви про прийняття спадини, а головним чином у останній день цього строку не дозволяв їй подати таку заяву особисто або засобами зв`язку. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 29 серпня 2018 року в справі № 532/1645/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 681/831/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 385/1449/14-ц. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиції інших учасників

24 грудня 2020 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень. У зв`язку із цим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла рідна сестра ОСОБА_3 - ОСОБА_7

ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений 15 серпня 2007 року за реєстровим № 1 секретарем Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області, згідно якого заповіла все своє майно синові ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті матері, тому що проживав з нею на день її смерті, що підтверджується довідкою № 1026 від 29 вересня 2014 року, виданою Порічанською сільською радою Яворівського району Львівської області.

Постановою державного нотаріуса Новояворівської державної нотаріальної контори Коцюмбасом С. Й. від 01 жовтня 2014 року було відмовлено ОСОБА_3 в оформленні спадкових прав та видачі на її користь свідоцтва про право на спадщину, як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_7, оскільки право на спадкування мають особи ( ОСОБА_4 ), визнані у заповіті, яким охоплено усю спадщину.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилась спадщина за законом.

Спадкоємці першої та другої черг за законом після смерті ОСОБА_4 не були виявлені.

ОСОБА_3 належить до спадкоємців третьої черги за законом як рідна тітка ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_2 (племінниця ОСОБА_7 ) належить до п`ятої черги спадкоємців за законом як двоюрідна сестра ОСОБА_4

ОСОБА_3 як спадкоємець третьої черги, яка не проживала постійно із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, в межах шести місяців після відкриття спадщини не подавала заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до листа Четвертої міської клінічної лікарні м. Львова від 21 березня 2017 року № 277, ОСОБА_3, 1929 року народження була оглянута сімейним лікарем 13 жовтня 2014 року та їй було призначено лікування методом стаціонару на дому з 13 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2014 року.

З медичної амбулаторної карти ОСОБА_3 УчВВ № 856585 вбачається, що вона до 13 жовтня 2014 року востаннє зверталась зі скаргами на стан здоров`я до лікаря 10 грудня 2013 року. 13 жовтня 2014 року було проведено її огляд лікарем та встановлено діагноз: "ІХС. Стабільна стенокардія ФК ІІ-ІІІ. Постійна форма тріпотіння передсердь. Стеноз гирла аорти (критичний) ІІА-Бст з приступами серцевої астми. Гідроторакс двобічний Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. з вестибуло-атактичним синдромом. Хр.гастродуоденіт в ст.ремісії". Від госпіталізації категорично відмовилась. Відкрито стаціонар на дому. 28 жовтня 2014 року в медичній карті міститься останній запис лікаря. Зазначено, що хвора від оперативного лікування категорично відмовляється.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2015 року в справі № 460/3790/14 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Новояворівської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_2, про оскарження постанови від 01 жовтня 2014 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У даній справі апеляційним судом встановлено обізнаність ОСОБА_3 про те, що 12 серпня 2014 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_2 і у зв`язку із цим Новояворівською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 166/2014.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) зазначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними причинами є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на час вчинення цих дій. Похилий вік та непрацездатність до таких причин не відносяться.

Cудами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був племінником ОСОБА_3

ОСОБА_3, яка на час смерті ОСОБА_4 постійно з ним не проживала, є спадкоємцем третьої черги, оскільки спадкоємців першої та другої черги у померлого не встановлено.

Останній день подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до медичної картки ОСОБА_3 (яка знаходиться у матеріалах справи) останнє звернення із скаргами на незадовільний стан здоров`я мало місце 10 грудня 2013 року, а наступне 13 жовтня 2014 року.

Таким чином, у період з 13 квітня 2014 року до 13 жовтня 2014 року у ОСОБА_3 не було суттєвих (істотних, непереборних) обставин, прямо пов`язаних із негативним (важким) станом її здоров`я, що об`єктивно перешкоджало (унеможливлювало) їй здійснити дії для подачі заяви у нотаріальну контору особисто або засобами поштового зв`язку.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що відповідно до постанови державного нотаріуса Новояворівської державної нотаріальної контори Коцюмбаса С. Й. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 жовтня 2014 року вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори 24 квітня 2014 року шляхом направлення поштою нотаріально засвідченої заяви як спадкоємець за законом після смерті її сестри ОСОБА_7 (матері ОСОБА_4 ), хоча станом на 24 квітня 2014 року її племінник ОСОБА_4 вже помер і ОСОБА_3 мала реальну можливість в аналогічний спосіб подати заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відповідна постанова державного нотаріуса від 01 жовтня 2014 року була винесена до спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який закінчився 13 жовтня 2014 року, і ОСОБА_3 ще тоді могла подати заяву про прийняття спадщини, оскільки строк для подачі ще не сплинув. Доказів неможливості через стан здоров`я подати таку заяву нею до суду не надано.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у зазначених позивачем постановах Верховного Суду колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.