Іменем України07 червня 2021 рокум. Київсправа № 126/2563/18провадження № 61-8829св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідач - Бершадська загальноосвітняшколаІ-ІІІ ступенів № 3, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року в складі судді Гуцол В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року в складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Бершадського районного суду Вінницької області з позовом до Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 (далі - Бершадська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на посаді вчителя біології в Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3. Вона має на утриманні двох дітей та у зв`язку з сімейними обставинами їй необхідно було виїхати за кордон і тому 11 травня 2018 року вона звернулася до директора школи із заявами про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 16 травня 2018 року по 31 травня 2018 року та щорічну відпустку з 01 червня 2018 року. Однак їй було відмовлено, оскільки зі слів директора школи ще не закінчився навчальний рік та необхідно здати звіти про успішність учнів. ОСОБА_1 відклала закордонну поїздку до 29 травня 2018 року і 18 травня 2018 року повторно звернулася із заявою про надання їй щорічної відпустки з 29 травня 2018 року, але їй було повторно відмовлено без будь-яких пояснень та вагомих на те причин. Позивач зазначала, що працюючи в школі належно виконувала покладені на неї обов`язки, за що неодноразово оголошували подяки, будь-яких порушень трудової дисципліни у неї не було. Це підтверджується записами в трудовій книжці.

Наказом від 19 червня 2018 року № 27 Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 ОСОБА_1 з 26 червня 2018 року була звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), тобто за прогули.

ОСОБА_1 зазначала, що на час її звернення із заявами про надання щорічної відпустки графіку відпусток не було і адміністрація школи не доводила до відома працівників порядок надання щорічних відпусток. При виході на роботу після відпустки їй стало відомо про її звільнення, копію наказу та трудову книжку на її вимогу вона отримала лише 12 вересня 2018 року.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення працівника з роботи за прогул допускається лише у випадках невиходу на роботу без поважних причин; її звільнення відбулося в період перебування у відпустці, що є також порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України. Внаслідок звільнення позивачу завдано моральних страждань, вона втратила нормальні життєві зв`язки, різко погіршився її майновий стан, оскільки на її утриманні перебувають непрацездатні члени сім`ї, у зв`язку із чим їй завдано моральну шкоду.

Враховуючи вищезазначене та заяву про збільшення позовних вимог, позивач просила поновити її на роботі в Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 на посаді вчителя біології з 13 серпня 2018 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2018 року до дня ухвалення рішення, а також відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 70 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника центру розвитку дитини по суміщенню вчителя біології з неповним тижнем навантаження з часу звільнення - з 26 серпня 2018 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; допущенонегайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року виправлено описку в рішенні Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року, а саме, в другому абзаці резолютивної частини після слів "Поновити ОСОБА_1 на посаді" виключено слова "керівника центру розвитку дитини по суміщенню", та дату звільнення замість "26 серпня 2018 року" зазначено "13 серпня 2018 року".

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року виправлено описку в рішенні Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року, в другому абзаці резолютивної частини якого після слів "вчителя біології" виключити слова "з неповним тижнем навантаження".

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 20 березня 2020 року роз`яснено другий абзац резолютивної частини рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року таким чином: "поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя біології з часу звільнення - з 13 серпня 2018 року".

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та поновлюючи її на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч вимогам закону звільнив позивача під час перебування її у щорічній оплачуваній відпустці, порушивши вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України.Відмову в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд мотивував тим, що під час звільнення позивачу виплачена компенсація за невикористану відпустку та з 20 вересня 2018 року вона працює на посаді вихователя в іншому навчальному закладі по даний час, а тому втрачений заробіток у неї відсутній; позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди у зв`язку із звільненням.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 140 587,04 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційні скарги Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 залишено без задоволення, ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року та ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із рішення районного суду в частині задоволення позовної вимоги щодо поновлення позивача на роботі, оскільки її було звільнено з порушенням трудового законодавства, а саме, під час перебування у черговій щорічній відпустці, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. Крім того, від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці, як цього вимагає частина перша статті 149 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, на думку колегії суддів висновок суду про відмову у позові у цій частині є правильним, оскільки ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Однак апеляційний суд вважав неправильним висновок суду першої інстанції, що не підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки при звільненні їй виплачена компенсація за невикористану відпустку та з 20 вересня 2018 року позивач працевлаштована в іншому навчальному закладі. У частині другій статті 235 КЗпП України зазначено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, поновлюючи позивача на роботі суд зобов`язаний був одночасно і вирішити питання стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час її вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про плату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Відповідно до пунктів 2, 4, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відділу освіти Бершадської районної державної адміністрації від 18 вересня 2018 року № 222 щомісячна заробітна плата ОСОБА_1 у квітні 2018 року складала 7 978,62 грн, у травні - 7 302,80 грн. За період з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року кількість днів вимушеного прогулу становить 368 днів. Середньоденна заробітна плата за останні два місяці до звільнення складала 382,03 грн (7 978,62+7 302,80)/40 (робочих днів за два місяці до звільнення - квітень і травень 2018 року). У зв`язку із поновленням на роботі позивача з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 140 587,04 грн (382,03*368).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року, не погодившись із рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року та постановою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року, представник Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 - Гриб В. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року, та зупинив виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року, крім стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 березня 2018 року в справі № 607/7189/16-ц, від 24 жовтня 2018 року в справі № 826/2076/17, від 21 травня 2020 року в справі № 404/1737/16, від 22 травня 2020 року в справі № 761/33628/16, від 27 травня 2020 року в справі № 806/2056/18, від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 750/5598/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 826/12162/18. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Крім цього, заявник вказує на те, що відповідач не є розпорядником коштів для стягнення на користь позивача суми заробітку за час вимушеного прогулу, тобто не є належним відповідачем щодо даних позовних вимог позивача, а тому це також є підставою для відмови в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник також просить проводити розгляд справи за його присутності та повідомити про дату і час розгляду справи.

Однак, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для виклику учасників справи у судове засідання, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 401 ЦПК України зазначено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Разом із цим, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до судового розгляду та відповідно відсутня необхідність виклику учасників справи для надання пояснень, а відтак, заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Доводи інших учасників справи

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом № 57-А від 23 серпня 2012 року по Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 ОСОБА_1 призначена на посаду керівника центру розвитку дитини по суміщенню вчителя біології з неповним тижневим навантаженням.

Відповідно до наказу № 19 к/тр від 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 переведено з посади керівника центру розвитку дитини на посаду вихователя групи продовженого дня на 0,5 ставки з 01 вересня 2015 року, залишивши на посаді вчителя біології.

Наказом № 2 к/тр від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 тимчасово переведено з посади вихователя групи продовженого дня на посаду керівника студії з навантаженням 12 годин (2/3 ставки).

Відповідно до наказу № 16 к/тр від 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя біології з 01 вересня 2017 року, звільнено з посади вихователя групи продовженого дня.

Відповідно до наказу № 35 від 17 травня 2018 року, згідно із графіком відпусток ОСОБА_1 надано відпустку тривалістю 56 календарних днів з 18 червня 2018 року по 13 серпня 2018 року з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року по 14 червня 2018 року включно була відсутня на роботі, що підтверджується доповідною заступника начальника з виховної роботи Нікітчук Л. П. від 01 червня 2018 року, наказом про створення комісії для проведення службового розслідування № 45к/тм від 04 червня 2018 року, доповідною запискою цієї комісії від 14 червня 2018 року, актами про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 01 червня 2018 року по 14 червня 2018 року, табелем обліку робочого часу за червень 2018 року.

Наказом № 27 к/тр від 19 червня 2018 року Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 26 червня 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України (322-08) ).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) вказано, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті КЗпП України (322-08) , суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 року в справі № № 607/3620/17.

Судами установлено, що оскаржуваним наказом від 19 червня 2018 року позивача ОСОБА_1 звільнено з 26 червня 2018 року із займаної посади за прогули, тобто відсутність за основним місцем роботи без поважних причин.

Разом із цим, судами також установлено, що наказом № 35 від 17 травня 2018 року ОСОБА_1 надано відпустку тривалістю 56 календарних днів - з 18 червня 2018 року по 13 серпня 2018 року та з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Тобто, позивача було звільнено за прогули під час перебування у черговій щорічній відпустці.

У частині третій статті 40 КЗпП України зазначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) визначено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбаченими статтями 40, 41 КЗпП України, та й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому мається на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, та і без збереження заробітку.

Подібні висновки викладені у постановах Верхового Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 127/21890/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 297/377/18.

Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Згідно статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Як зазначено в частині першій статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При вирішенні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з`ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правомочним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Судами установлено, що при звільненні ОСОБА_1, відповідачем не було вчинено дій з метою відібрання у неї письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці, як цього вимагає частина перша статті 149 КЗпП України.

Таким чином, судами зроблено правильний висновок що розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбуло з грубим порушенням норм трудового законодавства, а тому суди вважали обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказу про її звільнення та поновлення на роботі.

У частині другій статті 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже поновлюючи позивача на роботі суд зобов`язаний був одночасно і вирішити питання стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час її вимушеного прогулу, незалежно від того, чи була працевлаштована позивачка.

Верховний Суд погоджується із розрахунком апеляційного суду суми заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача за час її вимушеного прогулу, оскільки він проведений на підставі належних доказів та з урахуванням вимог Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При розгляді даної справи відповідачем не доведено безпідставність заявлених позивачем позовних вимог в частині поновлення на роботі, зокрема, звільнення позивача у період її перебування у відпустці та вчинення дій для отримання від неї письмових пояснень з приводу її відсутності на роботі до часу застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідачем під час розгляду справи, зокрема, у касаційній скарзі не спростовано розмір заробітної плати (не надано альтернативний розрахунок її розміру), який має бути стягнутий на користь незаконно звільненого працівника (позивача) за час його вимушеного прогулу при поновленні на роботі, а також не надано доказів для можливого зменшення цієї суми з урахуванням вимог статті 235 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції в нескасованій частині рішення та апеляційний суд, враховуючи встановлені ними належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, дійшли правильного висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в установленому розмірі.

Верховний Суд вважає необґрунтованими аргументи касаційної скарги, що відповідач не є розпорядником коштів, а тому не є належним відповідачем щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в даному випадку відповідач є юридичною особою та може бути стороною (відповідачем) у судовій справі та відповідно прийняття та звільнення позивача здійснювалося на підставі відповідних розпорядчих документів (наказів), виданих уповноваженою особою (керівником) відповідача. При цьому, порядок стягнення на користь позивача присуджених їй грошових коштів буде вирішуватися при виконанні відповідного рішення суду та не впливає на законність оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах: від 29 березня 2018 року в справі № 607/7189/16-ц, від 24 жовтня 2018 року в справі № 826/2076/17, від 21 травня 2020 року в справі № 404/1737/16, від 22 травня 2020 року в справі № 761/33628/16, від 27 травня 2020 року в справі № 806/2056/18, від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 750/5598/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 826/12162/18, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні обставини у справах на підставі наданих доказів, та відповідно оскаржувані рішення постановлені згідно інших правових та фактичних підстав і мотивів.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції в нескасованій частині рішення та апеляційним судом в постанові правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року зупинене ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.