Іменем України04 червня 2021 року м. Київсправа № 520/1453/18провадження № 61-15824св19Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",треті особи: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк" та/або банк), треті особи: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі -АТ "УкрСиббанк"), про припинення договору іпотеки та зняття заборони.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 жовтня 2006 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 853-11ДОУ 1 Н, згідно з яким банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 132 730 швейцарських франків, зі сплатою 7,99% річних, зі строком повернення до 09 жовтня 2027 року, для придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з заявою про отримання готівки від 11 жовтня 2006 року позивач отримав 516 577, 99 грн.

11 жовтня 2006 року між сторонами укладено іпотечний договір та накладено заборону відчуження зазначеної квартири до припинення договору.

Кредитний споживчий договір був забезпечений 09 жовтня 2006 року договором поруки з ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що умови договору не виконувались належним чином,

у 2010 році АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 1 184 023, 19 грн або 157 510 швейцарських франків.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2011 року позовні вимоги задоволено, рішення набрало чинності 04 листопада 2011 року.

Рішення від 24 червня 2011 року стягувачем не було звернуто до примусового виконання, оскільки 08 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та АТ "Дельта Банк" укладено угоду - договір відступлення прав вимоги за кредитами, в тому числі й за його кредитним договором.

Разом з тим, позивач не був повідомлений належним чином про вказаний договір відступлення прав вимоги банками, а про наявність існуючого договору він дізнався 15 січня 2013 року в судовому засіданні, під час розгляду заяви

АТ "Дельта Банк" про заміну сторони у виконавчому провадженні. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2013 року в задоволенні заяви відмовлено з підстав того, що первісний кредитор - АТ "УкрСиббанк" втратив своє право виконати у примусовому порядку рішення суду, а новий кредитор - АТ "Дельта Банк" цього права не набув у відповідності до законодавства України, тому судове рішення від 24 червня 2011 року про стягнення боргу у примусовому порядку через державну виконавчу службу не виконано. Після цього АТ "Дельта Банк" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, у задоволенні якого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року відмовлено, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 листопада 2017 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

визнати іпотечний договір від 11 жовтня 2006 року, укладений між

АТ "УкрСиббанк" та ним - ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., реєстровий № 3563, згідно з яким він передав кредитору в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, припиненим;

зняти заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, від 11 жовтня 2006 року, реєстраційний №138, реєстраційний номер обтяження: 3872084 від 24 листопада 2012 року та внести відповідні зміни до Державних реєстрів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 05 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня

2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що строк дії договору іпотеки не сплинув, основне зобов`язання позичальником не виконане, тому підстави, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку" для припинення іпотечного договору, відсутні. Позивачем не наведено обставин, передбачених Законом України "Про іпотеку" (898-15) для припинення іпотеки.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір відступлення прав вимоги, укладений між АТ "Укрсиббанк" та АТ "Дельта Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., суперечить законодавству України, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про укладення вказаного договору повідомлені не були.

Суди не врахували, що за умовами іпотечного договору не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, а тому відповідач не мав права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що третя особа -АТ "Укрсиббанк" втратило своє право на стягнення боргу, а відповідач,

АТ "Дельта банк" цього права не набуло, в тому числі й права власності на предмет іпотеки.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі, скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права.

У вересні 2019 року АТ "Укрсиббанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 09 жовтня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №853-11 ДОУ 1 Н, відповідно до якого, банк надав

ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 132 730 швейцарських франків, зі сплатою 7,99 % річних, зі строком повернення до 09 жовтня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 жовтня 2006року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 6.1. договору іпотеки цей договір діє з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов`язань.

Також кредитний договір був забезпечений 09 жовтня 2006 року договором поруки з ОСОБА_2

08 грудня 2011 року між АТ "Дельта Банк" та АТ "УкрСиббанк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Згідно з актом прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передано зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №853-11 ДОУ 1 Н від

09 жовтня 2006 року.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 01 квітня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком складала 194 165,75 швейцарських франків, що за курсом НБУ становило

2 414 600, 99 грн.

АТ "Дельта Банк" звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності, припинення права власності на квартиру за

ОСОБА_1, витребування у останнього технічний паспорт на квартиру та виселити з квартири іпотекодавця та інших осіб, які у ній проживають.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від

02 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової платам Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року,

в задоволенні позову АТ "Дельта Банк" відмовлено.

У вказаній справі встановлено, що договором іпотеки від 11 жовтня 2006 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, за рішенням суду та позасудові, у тому числі, відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору шляхом застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, що передбачений статтею 36 Закону України "Про іпотеку", тобто шляхом позасудового врегулювання. Враховуючи наведене, суди зробили висновок, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні

і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку"іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статтею 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави припинення іпотеки, зокрема: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації

у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня

2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: "іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або

у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом,

є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі

№ 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)".

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора

у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з частиною другою статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У постанові Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що "тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним". Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від

23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав припинення іпотеки, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду