Іменем України03 червня 2021 рокум. Київсправа № 495/5454/17провадження № 61-18126св19Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,учасники справи:позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року у складі судді Боярського О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,В С Т А Н О В И В:Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22 листопада 2003 року по 09 листопада 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час проживання в шлюбі ними придбано та зареєстровано майно: житловий будинок і земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб (далі - ТЗ), легковий пасажирський автобус OpelVivaro 2006 року випуску. Проте, вони не можуть дійти згоди щодо його поділу. Спору щодо місця проживання двох спільних дітей у сторін немає.

Таким чином, ОСОБА_1 просив суд:

1) встановити факт, що об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є наступне майно:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,25 га, яка розташована за цією ж адресою та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером: 5120886600:02:004:0147;

- ТЗ, а саме легковий пасажирський автобус Ореl Vіvаrо 2006 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_1, державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_2 .

2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, який в цілому складається з: житлового будинку літ. "А" житловою площею 30,7 кв. м, загальною площею 76,9 кв. м, літньої кухні літ. "Б", сараю літ. "В", майстерні літ. "Д", вбиральні літ. "Є", споруд № № 4, 5, 8;

3) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0147;

4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку ТЗ, а саме легкового пасажирського автобусу Ореl Vіvаrо 2006 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2 ;

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту, що майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу спільної сумісної власності подружжя.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22 листопада 2003 року по 09 листопада 2016 року вона з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час проживання в шлюбі сторонами придбане нерухоме та рухоме майно. Проте, вони не можуть дійти згоди щодо його поділу.

Таким чином, ОСОБА_2 просила суд:

1) встановити факт, що об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є наступне майно:

- об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. "А", житловою площею 51,0 кв. м, загальною площею 139,2 кв. м, гаража літ. "Б", убиральні літ. "В", споруд № 1-5;

- земельна ділянка площею 0,2271 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0146;

- ТЗ, а саме автобус пасажирський Mercedes-Benz316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 ;

- причіп до легкового автомобіля бортового (марка, модель 814000), 2007 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6 ;

2) визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. "А", житловою площею 51,0 кв. м, загальною площею 139,2 кв. м, гаража літ. "Б", убиральні літ. "В", споруд № 1-5;

3) визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2271 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0146;

4) визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку ТЗ, а саме автобусу пасажирського Mercedes-Benz316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 ;

5) визнати за ОСОБА_2, право власності на 1/2 частку причіпу до легкового автомобіля бортового (марка, модель 814000), 2007 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6 ;

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0147; ТЗ, а саме легковий пасажирський автобус Ореl Vіvаrо 2006 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, який в цілому складається з: житлового будинку літ. "А" житловою площею 30,7 кв. м, загальною площею 76,9 кв. м, літньої кухні літ. "Б", сараю літ. "В", майстерні літ. "Д", вбиральні літ. "Є", споруд № 4, 5, 8; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0147; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку ТЗ, а саме: легкового пасажирського автобусу Ореl Vіvаrо 2006 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт, що об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є наступне майно: об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. "А", житловою площею 51,0 кв. м, загальною площею 139,2 кв. м, гаража літ. "Б", убиральні літ. "В", споруд № 1-5; земельна ділянка площею 0,2271 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0146; ТЗ, а саме автобус пасажирський Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 ; причіп до легкового автомобіля бортового (марка, модель 814000), 2007 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. "А", житловою площею 51,0 кв. м, загальною площею 139,2 кв. м, гаража літ. "Б", убиральні літ. "В", споруд № 1-5; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2271 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0146; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку ТЗ, а саме автобусу пасажирського Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку причепу до легкового автомобіля бортового (марка, модель 814000), 2007 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється; позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, оскільки земельна ділянка зареєстрована не на її ім`я, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Житлові будинки, що розташовані на вказаних ділянках, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в рівних частках. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК. Щодо легкового пасажирського автобусу Ореl Vіvаrо, 2006 року випуску, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 та причепу до легкового автомобіля бортового, 2007 року випуску, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_1, суд задовольнив вимоги сторін та визнав за кожним з подружжя право власності на 1/2 частку вказаного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до статей 57, 60 СК України. Протилежне сторонами не доведено, право кожного на частку майна належними доказами не спростовано. Щодо ТЗ автобусу пасажирського Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_4 суд зазначив, що вказаний ТЗ на момент розірвання шлюбу та подачі сторонами позовних заяв був зареєстрований на ім`я ОСОБА_1, що відносить вказаний ТЗ до категорії спільно нажитого майна подружжя та відповідно підлягає поділу в рівних частках.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року скасовано в частині зустрічного позову щодо ТЗ автобусу пасажирського Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким в задоволенні зустрічних позовних вимог про встановлення факту, що ТЗ, а саме автобус пасажирський Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку вказаного транспортного засобу відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав до суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача та підтверджували б інше джерело грошових коштів, ніж спільно набуті кошти, за які було побудовано спірний будинок АДРЕСА_1 . У висновку експерта № 32/11 судової будівельно-технічної експертизи та відповідно до технічного паспорту від 13 січня 2015 року будинок АДРЕСА_1 збудовано в 2007 році, статус об`єкта будівництва - самочинно збудований. Матеріали висновку та технічного паспорту підтверджують факт того, що нерухоме майно може та фактично експлуатується за призначенням. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання об`єктом спільної сумісної власності вказаного будинку та розподілу його між сторонами в рівних частках.

На момент розгляду справи та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, спірний ТЗ - Mercedes-Benz 316CRDI 2000 року випуску, білого кольору, номер шасі НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4, не перебував у власності ОСОБА_1, тому підстави для визнання права власності на нього у відповідних частках за сторонами відсутні.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Зокрема, у касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову про визнання об`єктом спільної сумісної власності сторін об`єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 5120886600:02:004:0146, що розташована за цією ж адресою і надана для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд, а також визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку цього об`єкта незавершеного будівництва і Ѕ частку земельної ділянки.

У частині вирішення первісного позову та у частині зустрічного позову щодо наступного майна: автобуса ДНЗ НОМЕР_4 та причепа ДНЗ НОМЕР_6 судові рішення не оскаржуються та у касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення вимог правового висновку Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 суди попередніх інстанцій, без встановлення обставин, які мають суттєве значення для всебічного та повного розгляду справи і на наявність яких наголошує Верховний Суд України не встановили: чи побудований спірний житловий будинок з дотриманням будівельних норм і правил; ступінь готовності житлового будинку; можливість чи неможливість визначення окремих часток, що підлягають виділу чи поділу; чи технічно можливо довести будівництво до кінця з подальшою здачею зазначеного будинку до експлуатації. Суди фактично визнали за особою право власності на незавершену самочинно побудовану будівлю.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, неприйнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України (435-15) чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вважає, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог щодо земельної ділянки під будівлею, оскільки зазначена земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_1 та набута ним шляхом приватизації.

Вказує, що суди посилаються на висновок судової будівельно-технічної експертизи за № 32/11, який не завірений належним чином.

Також, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не змінив судове рішення в частині розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2, у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що висновок судової будівельно-технічної експертизи за № 32/11, який був проведений в іншій справі, підтверджує те, що будівництво будинку по АДРЕСА_1, закінчено та він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, оскільки експерт обстежував спірний будинок та у додатку № 2 розмістив фотографії об`єкта та встановив його ринкову вартість. Бездіяльність ОСОБА_1 щодо введення будинку в експлуатацію та реєстрації права власності пов`язана з небажанням поділу вказаного майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 22 листопада 2003 року сторони зареєстрували шлюб, який в подальшому був розірваний рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року. Сторони мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_4, 2004 року народження, який проживає наразі з батьком, та доньку ОСОБА_5, 2008 року народження, яка проживає з матір`ю, що було встановлено рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 листопада 2016 року.

Рішенням Салганської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 30 січня 2014 року № 518-VI передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,2271 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд із земель житлової та громадської забудови сільської ради в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .

Також, в матеріалах справи міститься технічний паспорт житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, виготовлений за замовленням ОСОБА_1 13 січня 2015 року, відповідно до якого загальна площа будинку 139,2 кв. м, житлова - 51,0 кв. м.

Висновком № 32/11 судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 495/5842/16-ц від 30 березня 2017 року, визначено ринкову вартість земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1, а також будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки від 03 березня 2016 року № 5143/293, виданої територіальним сервісним центром № 5143 регіонального сервісного центру в Одеській області на ім`я ОСОБА_1 зареєстровані: "ВАЗ 2101", червоного кольору, 1975 року випуску, ДНЗ НОМЕР_7, "причіп до легкового автомобілю", синього кольору, 2007 року випуску, ДНЗ НОМЕР_6, "Mercedes-Benz316 CDI", білого кольору, 2000 року випуску, ДНЗ НОМЕР_8 .

Згідно з довідкою від 29 вересня 2017 року № 5143/2046, виданою територіальним сервісним центром № 5143 регіонального сервісного центру в Одеській області у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 28 вересня 2017 року, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 зареєстровані: "ВАЗ 2101", 1975 року випуску, ДНЗ НОМЕР_7, причіп легковий " 814000", 2007 року випуску, ДНЗ НОМЕР_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Указані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, надавши оцінку вказаним доказам, правильно зазначив, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, а саме об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, було придбано за його власні кошті.

Отже, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, а саме об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України (435-15) чи іншими нормативними актами не передбачено.

Указаний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.

Спірний об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й відповідач за зустрічним позовом в ньому проживає, тобто фактично використовує його за функціональним призначенням, але не приймає до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Тому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалили законні та обґрунтовані рішення про визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і визнали за кожним по 1/2 частини у праві власності на цей об`єкт.

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Частиною першою статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що "при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику".

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна, обґрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги в цій частині.

При виборі і застосуванні норм права до даних спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, які узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року переглядається Верховним Судом в межах доводів касаційної скарги, тобто тільки в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційним судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати

Таким чином, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу спільної сумісної власності подружжящодо об`єкта незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2271 га, що розташована за цією ж адресою і надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером: 5120886600:02:004:0146, залишити без змін.