Іменем України 03 червня 2021 рокусправа № 343/1116/17провадження № 61-16970св19Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Максюти І.О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила:припинити державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3, та визнати договір купівлі-продажу цього майна удаваним правочином; визнати право власності на це приміщення за нею та ОСОБА_2 як на спільну сумісну власність подружжя;визнати за нею право особистої приватної власності на 13, 38 % в нежитловому приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_1, а 86, 62 % приміщення визнати спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ шляхом визнання за нею права власності на ѕ частки магазину, а за ОСОБА_2 - на ј частки;визнати за нею право особистої приватної власності на 41, 3301 % частки майна, яке є складовою торгово-офісного приміщення в АДРЕСА_2 та здійснити його поділ шляхом визнання за нею права власності на ѕ частки магазину, а за ОСОБА_2 - на ј частки.стягнути на її користь з ОСОБА_2 ѕ частини коштів в сумі 576 059,00 грн, розміщених на його депозитних рахунках, які є спільними сумісними майном правами подружжя, а саме 432 044, 25 грн. В обґрунтування позову зазначала, що з 30 серпня 2007 року по 27 червня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У липні 2011 року вона отримала від матері ОСОБА_4 2 800 євро та 20 000 грн. За ці кошти та за їх спільні кошти в 2011 році вони придбали квартиру НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 вартістю 43 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 342 710 грн). Таким чином, у вказаній квартирі частка її особистої приватної власності становить 0, 1528 частки, а інша частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя.В листопаді 2011 року вони з чоловіком отримали кредитні кошти в КС "Злет", за які придбали квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 вартістю 30 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 239 400 грн). Приблизно в цей же час батько ОСОБА_5 подарував їй кошти в сумі 10 000 грн, які вона використала на погашення кредиту, отриманого для придбання квартири.09 лютого 2012 року вона продала квартиру АДРЕСА_4, яка належала їй та її матері на праві спільної власності, за 24 500 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 195 755 грн). За згодою матері за рахунок цих коштів вона погасила кредит, отриманий в КС "Злет", а також здійснила реконструкцію та об`єднання двох придбаних квартир на АДРЕСА_3 (квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ) з подальшим переведенням вказаного приміщення в нежитлове.ОСОБА_2 в порушення статті 65 СК України уклав договір оренди вказаного приміщення з ФОП ОСОБА_6, яка сплачувала орендну плату її колишньому чоловіку в розмірі 1 000 доларів США щомісячно.З травня 2015 року по даний момент ОСОБА_2 уклав договір оренди частини спірного торгово-офісного приміщення з приватним підприємцем ОСОБА_7, за умовами якого ОСОБА_2 сплачується 8 000 грн щомісячно. Виходячи з наведеного, отримана відповідачем орендна плата за період з травня 2015 по грудень 2015 року становить 64 000 гривень.Згоди на оформлення цього договору оренди вона не надавала, як і не отримувала свою частку від доходу за передачу вказаної нерухомості в оренду. Також її колишній чоловік отримував дохід від діяльності спільного з нею магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .За результатами спільної підприємницької діяльності, зокрема роботи закладів торгівлі, вони отримували доходи, за які в грудні 2015 року придбали нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 вартістю 30 000 доларів США, на яке ПАТ "ВТБ Банк" було накладено обтяження. Борги попереднього власника ОСОБА_8 у вказаному банку вони погашали спільно. Однак, як стало відомо згодом, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на вказане приміщення за своїм батьком ОСОБА_3, ввівши її в оману.Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 22,92 % частки торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 77, 06 % частки торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право власності у наступних частках:

за ОСОБА_1 на 38, 53% торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 ;

за ОСОБА_2 38, 53 % торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

В порядку поділу торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м. на АДРЕСА_2 визнано право власності у наступному співвідношенні:

за ОСОБА_1 на 61,47 %, що становить 3/5 частини торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м по АДРЕСА_2 ;

за ОСОБА_2 38, 53 %, що становить 2/5 частини торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м по АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за допомогою належних і допустимих доказів не довела удаваність договору купівлі-продажу магазину за адресою: АДРЕСА_1 від 28 грудня 2015 року, внаслідок якого ОСОБА_3 набув право власності на вказане нерухоме майно. Як наслідок, не підлягають задоволенню вимоги про припинення державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_3, визнання права спільної сумісної власності на приміщення магазину за сторонами та його поділ.

Оскільки ОСОБА_1 до укладення шлюбу належала Ѕ частки в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4, яка була відчужена 09 лютого 2012 року за 24 500 доларів США, в цей період проводився ремонт, об`єднання придбаних подружжям квартир, перереєстрація їх в торгово-офісне приміщення, на що були потрібні значні кошти, матір позивача ОСОБА_4 перед укладанням договору купівлі-продажу 26 липня 2011 року зняла з депозиту кошти в сумі 2 800 євро та 20 000,00 грн, що свідчить про значний внесок позивача в збільшенні вартості спірного майна, тому наявні підстави для відступлення від рівності часток в спільній сумісній власності.

Позивач не довела, що грошові кошти, розміщені на депозитних рахунках, відкритих на ім`я відповідача, були спільним майном подружжя, а також не надала докази на підтвердження наявності на рахунках грошових коштів на час розірвання шлюбу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на частину в спільному сумісному майні подружжя, поділ майна подружжя скасовано.

В цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 торгово-офісне приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2, відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач за допомогою належних і допустимих доказів не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на торгово-офісне приміщення на АДРЕСА_2, тому воно підлягає поділу відповідно до положень статті 70 СК України, статті 372 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що вона надала належні докази того, що квартира АДРЕСА_4, яка належала їй та її матері на праві спільної власності, була продана за 24 500 доларів США. Вказана обставина, зокрема, підтверджується висновком суб`єкта оціночної діяльності.

Також вона довела, що кошти від реалізації вказаної квартири повністю інвестовано в ремонт і реконструкцію придбаних подружжям квартир, в переоформлення їх і перереєстрацію в торгово-офісне приміщення, що вимагало значних витрат, яких у сім`ї ОСОБА_12 на той час не було.

Суди не врахували, що вказані обставини були встановлені рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року в справі № 343/964/17.

Показаннями допитаних в суді першої інстанції в якості свідків батьків підтверджено факт дарування їй 2 800 євро та 20 000 грн, вказана обставина в подальшому не була спростована.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Долинського районного суду Івано-Франківської області.

18 листопада 2019 року справа № 343/1116/17 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Межі касаційного перегляду

Судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про припинення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3, визнання договору купівлі-продажу цього майна від 28 грудня 2015 року удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на це приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та його поділ, а також вимог про стягнення з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_1 частини коштів, розміщених на депозитних рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_12, в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2007 року по 27 червня 2017 року.

ОСОБА_5 (батьком позивача) надана довідка від 24 травня 2017 року про те, що він в серпні 2007 року подарував ОСОБА_1 10 000 гривень на її весілля, а також 10 000 грн в листопаді 2011 року на погашення кредиту, отриманого в КС "Злет" її чоловіком ОСОБА_2 на придбання квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_2, що він підтвердив у судовому засіданні під час допиту в якості свідка.

ОСОБА_4 (мати позивача) надала довідку від 23 червня 2017 року про те, що ОСОБА_1 у липні 2011 року отримала від неї в якості подарунка 20 000 грн та 2 800 євро для придбання квартири НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2, що вона підтвердила у судовому засіданні під час допиту в якості свідка. Крім того пояснила, що в результаті відчуження 09 лютого 2012 року квартири АДРЕСА_4, яка належала на праві спільної сумісної власності їй та позивачці, остання отримала від покупця квартири 24 500 доларів США, які були вкладені в ремонт та реконструкцію торгово-офісного приміщення на АДРЕСА_2 .

26 липня 2011 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_14 договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого придбав квартиру НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 .

26 жовтня 2011 року ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно придбані квартири НОМЕР_2, НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 04 квітня 2013 року об`єднані та зареєстровані як торгово-офісне приміщення загальною площею 89,3 кв. м за цією ж адресою. Вказане торгово-офісне приміщення належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 квітня 2013 року.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання за нею права особистої приватної власності на 41, 3301% торгово-офісного приміщення в АДРЕСА_2, ОСОБА_1 зазначала, що у період перебування в шлюбі у 2011 року вона отримала від матері ОСОБА_4 2 800 євро та 20 000 грн, а від батька ОСОБА_5 10 000 грн, які вони з чоловіком використали на придбання квартир, які були в подальшому переобладнані в торгово-офісне приміщення, а також на погашення кредиту, отриманого для придбання квартири. Окрім того 24 500 доларів США, які вона отримала внаслідок продажу квартири АДРЕСА_4, яка належала їй та матері на праві спільної власності, вона погасила кредит, отриманий ОСОБА_2 на придбання квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_2, а також здійснилареконструкцію та об`єднання двох придбаних квартир на АДРЕСА_3 (квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ) з подальшим переведенням вказаного приміщення в нежитлове.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Як встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дарування позивачу грошових коштів її батьками, зокрема договорів дарування, з урахуванням тієї обставини, що відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн), укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.Встановивши, що квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на АДРЕСА_2, які в подальшому були переобладнані в спірне торгово-офісне приміщення, були придбані сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_1 не надала належні та допустимі доказів на підтвердження факту їх придбання за частково особисті кошти, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між подружжям шляхом визнання за кожним права власності на Ѕ його частку.Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом тієї обставини, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року в справі № 343/964/17 було встановлено, що ОСОБА_1 не подарувала, а продала квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_17 за 24 500 доларів США, оскільки вказана обставина не впливає на правильність висновків суду щодо поділу торгово-офісного приміщення як спільного сумісного майна подружжя з огляду на недоведеність ОСОБА_1 факту використання вказаних коштів на придбання чи переобладнання квартир НОМЕР_2 та 2 на АДРЕСА_2 .Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: М. Ю. ТітовІ. О. ДундарЄ. В. Краснощоков