учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Криничанська селищна рада,третя особа - Криничанська державна нотаріальна контора в Криничанському районі Дніпропетровської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Лісняк В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макарова М. О.у справі за позовом ОСОБА_1 до Криничанської селищної ради, третя особа - Криничанська державна нотаріальна контора в Криничанському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 5,9 га, що розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області.

Зазначений позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_2, після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 5,9 га на землях колишнього колективного сільськогосподарського підприємства "За мир" (далі - КСП "За мир"), яка знаходиться в адміністративних межах Криничанської селищної ради, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ДП б/н від 02 липня 1996 року на право постійного користування землею.

ОСОБА_1 вказував, що за життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений Криничанською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 21 березня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 724, згідно з яким заповіла йому все своє майно.

20 січня 2015 року він звернувся до Криничанської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, однак постановою нотаріуса від 30 вересня 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку із ненаданням документів, що посвідчують право власності спадкодавця на майно (земельну ділянку).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку у розмірі 5,9 гектарів, яка знаходиться в адміністративних межах Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, що належала померлій на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДП б/н, виданого 02 липня 1996 року Криничанською районною радою народних депутатів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 453.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_2 спадкоємцем за законом став син померлої ОСОБА_3, який від належної йому частки спадщини та від спадщини за законом на підставі статті 1241 ЦК України (на обов`язкову частку) відмовився, подавши 24 січня 2015 року до Криничанської державної нотаріальної контори заяву за № 55, інших спадкоємців немає, тому позивач успадкував за заповітом спірну земельну ділянку.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Криничанської районної державної адміністрації задоволено.

Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не навів у судовому рішенні мотивів, за яких він дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, розпорядником якої є ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

При цьому матеріали справи містять документи, які можуть вказувати на те, що на час надання у постійне користування спірної земельної ділянки ОСОБА_2, ця ділянка перебувала у колективній власності.

Не встановивши, до якої форми власності належить спірна земельна ділянка на час вирішення спору, зокрема чи вибувала ця ділянка із державної у колективну власність та чи була в подальшому повернута у державну власність, суд апеляційної інстанцій належним чином не обґрунтував свій висновок про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як розпорядника земель державної власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Дережгеокадастру у Дніпропетровській області, Криничанської районної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи містять документи, які можуть вказувати на те, що на час надання у постійне користування спірної земельної ділянки ОСОБА_2, ця ділянка перебувала у колективній власності. Виходячи з зазначеного доводи апеляційної скарги прокуратури не заслуговують на уваги та спростовуються матеріалами справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги те, що право власності на спірну земельну ділянку не належало ОСОБА_2, тому в силу положень ЦК України (435-15) та ЗК України (2768-14) не могло увійти до складу спадщини та не могло спадкуватися, оскільки померлій належало лише право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування землею від 02 липня 1996 року, а не право власності.

Постанова апеляційного суду не відповідає правовим позиціям, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження 14-63цс20), та постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 579/1304/16-ц, згідно з якою право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування земельною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Судами попередніх інстанцій безпідставно не встановлено юридичного статусу спірної земельної ділянки та неправильно її віднесено до колективної власності, обставин створення та реєстрації фермерського господарства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гурський В. С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи, а будь-які права держави щодо спірної земельної ділянки у цих правовідносинах відсутні, тому відсутні і підстави для звернення прокурора до суду із касаційною скаргою, оскільки у осіб, в чиїх інтересах звернувся прокурор, відсутня правосуб`єктність.

Спірна земельна ділянка належала до земель колективної власності та жодним доказом не було підтверджено її вибуття з колективної власності та переходу до державної власності.

Розпорядження земельними ділянками колективної власності не віднесено до повноважень ні Криничанської районної державної адміністрації, ні Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Рішеннями судів попередніх інстанцій було правильно встановлено фактичні правовідносини щодо можливості спадкування спірної земельної ділянки та поновлено право власності на земельну ділянку, яку спадкодавець повинен був отримати одразу у власність при виході із КСП, а не у постійне користування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Криничанського районного суду Дніпропетровської області.

15 грудня 2020 року справа № 178/1205/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, яка була членом колгоспу "За мир", реформованого в КСП "За мир".

Із витягу з протоколу № 2 від 20 березня 1996 року зборів уповноважених членів КСП "За мир" суди встановили, що ОСОБА_2 надано земельний пай у розмірі 6,5 га з них: ріллі 5,8 га; пасовищ 0,7 га.

Рішенням ХІ сесії ХХІІ скликання Криничанської районної Ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 19 квітня 1996 року № 3-ІІ/ХХІІ було надано дозвіл ОСОБА_2 як громадянину, який виходить із КСП "За мир", на складання проектів відводу земельних ділянок для створення селянських (фермерських) господарств.

Рішенням ХІІ сесії ХХІІ скликання Криничанської районної Ради народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області від 14 червня 1996 року № 14-ХІІ/ХХІІ ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,9 га, яка розташована на території Криничанської селищної ради народних депутатів.

ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДП б/н, виданого 02 липня 1996 року Криничанською районною радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 45, було надано в постійне користування земельну ділянку площею 5,9 га, яка розташована на території вказаної сільської ради.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений Криничанською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області від 21 березня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 724, яким заповіла все своє майно ОСОБА_1 .

Зі спадкової справи після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, судами попередніх інстанцій було встановлено те, що син спадкодавця - ОСОБА_3 звернувся 24 січня 2015 року до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 звертався до нотаріальної контори 20 січня 2015 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Постановою державного нотаріуса Криничанської державної нотаріальної контори від 30 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, на земельну ділянку площею 5,9 га, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, Криничанська селища рада, у зв`язку з ненаданням документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Із листа Відділу у Криничанському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 93/136-17 від 07 серпня 2017 року суди встановили, що в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) членів колишнього КСП "За мир" на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) не зареєстровано.

Також суди встановили, що державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 не видавався.

Згідно з листом Відділу у Криничанському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22 червня 2020 року № 18-4-0.29-163/106/20 ОСОБА_2 було надано земельну ділянку у постійне користування із земель колективної власності в розмірі середньої земельної частки громадянці, яка виходить із КСП "За мир".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Враховуючи те, що рішенням Криничанської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 14 червня 1996 року № 14-ХІІ/ХХІІ ОСОБА_2 було надано земельні ділянки в постійне користування із земель запасу для ведення селянських (фермерських)господарств загальною площею 5,9 га, проте зазначена особа до своєї смерті не створила (зареєструвала) селянське (фермерське) господарство, право постійного користування зазначеною земельною ділянкою входить до складу спадщини та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Розглядаючи цей спір як суд першої інстанції, так і апеляційний суд на зазначене уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність /відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати і прийняти нову постанову.У задоволенні позову ОСОБА_1 до Криничанської селищної ради, третя особа - Криничанська державна нотаріальна контора в Криничанському районі Дніпропетровської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук