Іменем України02 червня 2021 рокум. Київсправа № 463/3330/16-цпровадження № 61-6069св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 травня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2, отримав в борг від позивача грошові кошти в сумі 14 500,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 27 червня 2014 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач передав йому автомобіль марки "Toyota Avensis", 2007 року випуску, державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_1 . Крім цього, 27 липня 2015 року між тими ж сторонами укладено другий договір позики на суму 34 500,00 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 01 вересня 2015 року. В зазначений строк відповідач суму боргу не повернув.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_2 грошового зобов`язання, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку (оскільки позичальник використовував кошти в інтересах сім`ї) заборгованість за вказаними договорами позики у загальному розмірі 49 000,00 доларів США в примусовому порядку.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі, що переглядається задоволено частково. У порядку забезпечення позовних вимог, до розгляду справи по суті накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Toyota Avensis", 2007 року випуску ДНЗ НОМЕР_1 в межах суми позову - 49 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 215 200,00 грн. В задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договорами позики від 01 травня 2014 року та від 27 липня 2015 року в загальному розмірі 49 000 доларів США, що станом на дату ухвалення рішення згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 1 281 250,19 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що доказів про повернення позики за договорами від 01 травня 2014 року та від 27 липня 2015 року відповідачі не надали. Не надано доказів і того, що договори позики укладено під впливом насильства та відсутні докази того, що кошти відповідачу не передавались. Відповідачами не доведено обставин використання коштів не в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим заборгованість підлягає стягненню солідарно з двох відповідачів. Отже, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги про примусове стягнення заборгованості в розмірі 49 000 доларів США. З огляду на те, що грошове зобов`язання між сторонами виражено в іноземній валюті, до стягнення підлягає сума боргу в еквіваленті до національної валюти, що відповідає статтям 192, 524, 533 ЦК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням зобов`язання відповідачем у добровільному порядку у передбачений строк позовні вимоги про стягнення спірної суми є обґрунтованими та правильно були задоволені судом першої інстанції, і стягнуто борг у розмірі 49 000 доларів США із зазначенням гривневого еквіваленту вказаної суми станом на час ухвалення судового рішення.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року переглядається Верховним Судом в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині перегляду рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема, частину четверту статті 65 СК України, без врахування висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 381/4434/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/16136/13-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 1524/2-567/12, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що договори позики (боргові розписки) були укладені в інтересах сім`ї. Позивач не довів вказаної обставини.

Разом з тим, судом першої інстанції питання встановлення цільового призначення коштів та питання наявності доказів, які б підтвердили на що саме були витрачені кошти належним чином не досліджувалося.

Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права (касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 01 травня 2014 року на підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 на суму 14 500,00 доларів США, останнім власноручно написано розписку. За змістом укладеного між сторонами договору, відповідач ОСОБА_2 зобов`язався повернути позичені кошти до 27 червня 2014 року, а в якості забезпечення виконання зобов`язання передав позивачу автомобіль марки "Toyota Avensis", 2007 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 .

27 липня 2015 року між тими ж сторонами укладено другий договір позики, за яким відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача в борг грошові кошти в сумі 34 500,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 вересня 2015 року, про що власноручно написав відповідну розписку. Як зазначено в цій розписці, вона написана у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Як вбачається з копії паспорта відповідача ОСОБА_2, останній на момент укладення договорів позики перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, зареєстрованому 20 травня 1989 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі написанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжядоговорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Наведений правовий висновок викладений Верховний Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження № 61-34656св18).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, для визначення солідарного характеру обов`язків ОСОБА_3 щодо повернення боргу за договорами позики з`ясуванню підлягає питання, чи укладено такий договір ОСОБА_2 в інтересах сім`ї.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка пояснив, що працюючи разом з відповідачем ОСОБА_2 між ними склались дружні відносини, він не раз позичав останньому гроші та був знайомий з сім`єю відповідачів. Після того, як поведінка відповідача в частині повернення коштів набула ознак недобросовісності, 01 травня 2014 року відібрав в останнього розписку про отримання грошових коштів. Другу розписку від 27 липня 2015 року відібрав в присутності свідків - колег по роботі. Як в першому, так і в другому випадку відповідач ОСОБА_2 просив кошти для використання їх на потреби сім`ї - ремонт, відпочинок тощо, а про свої особисті проблеми не розповідав. Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які також є колишніми колегами ОСОБА_2 і в присутності яких була написана розписка від 27 липня 2015 року суду пояснили, що оскільки на той час перебували в дружніх відносинах, безпосередньо від ОСОБА_2 дізнались про мету отримання коштів в позивача, а саме для задоволення потреб сім`ї, ремонт квартири тощо. При цьому, свідок ОСОБА_7 пояснив, що обидва автомобілі "Toyota", ДНЗ НОМЕР_1 та "Skoda", ДНЗ НОМЕР_2 право власності на які зареєстровано за ОСОБА_3, придбавались за рахунок кредиту, а позичені у позивача кошти необхідні були для погашення заборгованості з купівлі цих транспортних засобів.

ОСОБА_3 підтвердила, що автомобіль "Toyota", ДНЗ НОМЕР_1 купувався в кредит, проте не надала доказів про погашення цього кредиту у березні 2013 року та не надала доказів про доходи або наявність власних заощаджень, які б дозволяли сплатити цей кредит самостійно. Згідно копії долученого до матеріалів справи договору від 01 червня 2005 року на виконання ремонтно-будівельних робіт квартири за адресою АДРЕСА_1, їх вартість становить 75 000 грн. Доказів про проведення оплати за таким договором та про виконання будівельних робіт суду не надано. ОСОБА_2 не підтверджено жодними доказами, що отримані від позивача кошти використані для повернення гонорару за невиконану роботу. Дружина відповідача, після закінчення строку повернення коштів за договором від 01 травня 2014 року, а саме 19 липня 2014 року видала на позивача генеральну довіреність щодо автомобіля "Skoda", ДНЗ НОМЕР_2, яка, за її словами, призначалась для повернення боргу.

Ця довіреність не може вважатись фактом часткового виконання грошового зобов`язання, однак така поведінка дружини боржника, по-перше, свідчить про обізнаність останньої про боргові зобов`язання її чоловіка, а по-друге, в сукупності з вищенаведеними обставинами вказує на те, що отриманими коштами сім`я відповідачів розпоряджалась спільно.

Позичальником умови договорів позики щодо своєчасного повернення суми боргу не виконані.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що кошти, отримані ОСОБА_2 у позику, використані в інтересах сім`ї та зважаючи на доведеність факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договорами позики від 01 травня 2014 року та від 27 липня 2015 року, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань за ними. Доказів на підтвердження того, що кошти були використанні ОСОБА_2 на особисті потреби судам не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема частини четвертої статті 65 СК України, без врахування висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 381/4434/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/16136/13-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 1524/2-567/12, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки викладені апеляційним судом в оскаржуваній постанові не суперечать вищезазначеним висновкам Верховного Суду. Судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані норми законодавства України.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку судів не спростовують.

Згідно із частиною третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуП О С Т А Н О В И В:Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.Поновити виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.Судді: В. М. ІгнатенкоС. О. КарпенкоВ. А. Стрільчук